Причини і форми поділу світових ринків

На початок XX ст. концентрація капіталу і виробництва досягла такого високого сту­пеня, що значна частина світового виробни­цтва найважливіших видів товарів у ряді галузей промисловості опинилась у руках невеликої групи найбільших монополій.

Наприклад, були два основні постачальники електротехнічних виробів на світовий ринок: Загальна електрична компанія (сДженерал електрик компа­ній) у СІІІА і Загальне електричне товариство (сАльгемейне електрнсітетсге-зельшафт») у Німеччині. На нафтовому ринку панували також дві групи: нафтовий трест Рокфеллера («Стандарт ойл») і, за висловленням В. І. Ле­ніна, «хазяї бакинської нафти» — Ротшільд і Нобель.

Міжнародні за сферою діяльності монополії можна поділити на дві групи. До першої групи входять монополії, яким належить капітал тієї чи іншої країни; до другої групи — монополії, що належать великому капіталу двох або більше країн,— міжна­родні союзи монополістів.

Імперіалізм зробив неминучою боротьбу інтернаціональних трестів, міжнародних союзів монополістів за ринки збуту това­рів, джерела сировини, сфери застосування капіталів. Імперіа­лістичні держави поглинають переважну частину світового ви­робництва сировини, але більшість з них не має власних значних її родовищ. Вивіз капіталу, створення за кордоном своїх філіа­лів, або дочірніх підприємств, було і буде основним засобом проникнення монополій в інші країни. Прагнучи одержати най­більший прибуток, вони укладають між собою угоди про поділ світових ринків. Поділ світових ринків, або економічний поділ світу, стає найважливішою рисою імперіалізму.

У 1897 р. було 40 міжнародних угод про поділ світових ринків, у 1910 p.— 100, на початку 30-х років загальна кількість їх зросла до 320. За даними СЮН,.у 70-х роках 300 найбільших міжнародних монополій зосередили близько 22% сумарного виробництва валового національного продукту розвинутих капіталістичних країн.

Міжнародні союзи капіталістів, писав В. І. Ленін, існували й до імперіалізму: «...всяке акціонерне товариство з участю капі­талістів різних країн є «міжнародно-організований союз капіта­лістів».

Для імперіалізму характерним є інше, чого раніше, до XX сто­річчя, не було, а саме: поділ світу економічний між інтернаціо­нальними трестами, поділ ними країн за договором, як сфер збуту» 1Угоду про поділ світових ринків цими міжнародними за сферою своєї діяльності монополіями, тобто утворення ними нової, ще потужнішої монополії, В. І. Ленін назвав надмонополією.

¹ Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 34, с. 350—351.

НадмонополіІ звичайно поділяють світовий або регіональний ринок того чи іншого товару. Найбільш поширена форма дого­ворів про поділ світових ринків — угоди картельного типу. Часто вони мають прихований характер, укладаються у вигляді «джент­льменських угод».

Різновидом угод про поділ світових ринків є патентні кар­телі, тобто договори кількох, звичайно небагатьох міжнародних трестів про взаємний обмін патентами і технічними вдоскона­леннями у виробництві того чи іншого товару. Патентний кар­тель практично закриває доступ «стороннім» у монополізовану картелем сферу діяльності і дає можливість надзвичайно роз­дувати ціни.

Головна мета надмонополій — одержання монопольно висо­ких прибутків. Коли надмонополія виступає як продавець того чн Іншого товару, основним способом досягнення монопольно ви­соких прибутків є регулювання розмірів виробництва і обмежен­ня конкуренції, що створює штучний голод на монополізований товар і забезпечує значне підвищення цін. Якщо надмонополія виступає як «організатор» постачання учасників угоди сирови­ною, її методи протилежні: вона прагне посилити конкурентну боротьбу між країнами або підприємствами, які постачають сировину, щоб збільшити виробництво сировинних матеріалів і знизити ціни на ці матеріали.

Поиск по сайту: