Надлишкова додаткова вартість

В результаті застосування нової техніки, більш досконалих методів виробництва на окремих підприємствах індивідуальна про­дуктивність праці на них перевищує суспільний її рівень, що забезпечує капіталістам — власникам цих підприємств — надлишкову додаткову вартість.

Припустимо, що при суспільному рівні продуктивності праці робітник протягом 10-годинного робочого дня виготовляє 10 оди­ниць товару. Припустимо, що вартість засобів виробництва, використаних на кожну одиницю товару, становить 1 дол. При­єднана до неї при обробці вартість також дорівнює 1 дол. Тоді вартість одиниці товару становитиме 2 дол. Припустимо далі, що капіталісту вдалося подвоїти продуктивність праці на своєму підприємстві. Тепер робітник протягом 10-годинного робочого дня виготовляє не 10, а 20 одиниць товару. Отже, при незмінній вартості засобів виробництва вартість одиниці товару знизиться до 1,5 дол., бо перенесена із засобів виробництва вартість, як і раніше, дорівнюватиме 1 дол., а иовоприєднаиа вартість стано­витиме лише 0,5 дол.

Хоч продуктивність праці і підвищилася в 2 рази, але за той самий час робітник створює таку саму нову вартість, що й рані­ше, яка дорівнює 10 дол. Тільки тепер ця вартість розподіляєть­ся на більшу кількість вироблених продуктів — на 20 одиниць. Тому на кожну одиницю доводиться вже не 1/10 частина нової вартості, а 1/20 її частина. Раніше робітник витрачав на вироб­ництво одиниці товару 1 годину, а після підвищення продуктив­ності праці він почав витрачати на неї лише ЗО хвилин. Тому індивідуальна вартість одиниці товару порівняно із суспільною знизилася. Однак капіталіст продаватиме товар за суспільною вартістю. Продаючи товар за суспільною вартістю, він реалізу-ватиме надлишкову додаткову вартість, що дорівнює 0,5 дол.

Надлишкову додаткову вартість одержують окремі капіталі­сти, які застосовують на своїх підприємствах нову техніку і більш досконалі методи виробництва. Власник товарів, створених високопродуктивною працею, має переваги в боротьбі з кон­курентами. Він може реалізувати свої товари за вартістю ниж­чою, ніж суспільна, і водночас здобувати надлишкову додаткову вартість.

Індивідуальна продуктивність праці може підвищуватись, а ін­дивідуальна вартість товару, може знижуватись у процесі створення не тільки предметів споживання робітника, а й будь-якого товару. Тому виробництво і привласнення надлишкової додаткової вартості не пов'язане із зниженням вартості робочої сили. Однак, коли індивідуальна продуктивність праці вища за суспільний рівень її, вартість робочої сили компенсується мен­шою затратою робочого часу.

Нехай у нашому прикладі необхідний робочий час становить 5 годин, а його грошовий вираз — 5 дол. При реалізації за су­спільною вартістю 20 одиниць товару, створених високопродук­тивною працею, капіталіст виручить 40 дол. З цієї суми 20 дол. йдуть на відшкодування вартості засобів виробництва, викори­станих при виготовленні цих товарів. Інші 20 дол. є грошовим виразом вартості, новоствореної протягом 10-годинного робочого часу. З цих 20 дол. робітник одержить 5 дол. (еквівалент денної вартості його робочої сили), а 15 дол. капіталіст привласнює безплатно. Отже, ступінь експлуатації зросте від 100 до 300%. При підвищенні індивідуальної продуктивності праці внашому прикладі робітник відтворює еквівалент вартості своєї робочої сили протягом вже не 5, а 2,5 години. Додатковий час відповідно збільшується до 7,5 години. «...Капіталіст, який застосовує поліп­шений спосіб виробництва,— писав К. Маркс,— привласнює як додаткову працю більшу частину робочого дня, ніж інші капіта­лісти тієї самої галузі виробництва. Він в окремому випадку робить те саме, що загалом і в цілому робить весь капітал при виробництві відносної додаткової вартості» ¹.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 305.

Зменшення необхідного робочого часу і-відповідне збільшен­ня додаткового часу, а отже, й додаткової вартості зумовлені в даному разі застосуванням більш продуктивної праці. Більш продуктивна порівняно з суспільною праця функціонує як по­множена праця, тобто створює за однакові проміжки часу су­спільну вартість більшої величини, ніж суспільно необхідна праця. Таким чином, джерелом надлишкової додаткової варто­сті є продуктивніша праця робітників тих підприємств, де засто­совуються нова техніка і більш досконалі методи виробництва.

Проте надлишкова додаткова вартість зникає, як тільки тех­нічні удосконалення стають надбанням більшості підприємств даної галузі. У міру того, як більш досконалі знаряддя праці і методи виробництва дістають у тій чи іншій галузі загальне поширення, суспільна вартість товару знижується. Внаслідок цього зникає різниця між суспільною та індивідуальнбю вартістю товару, а тим самим і надлишкова додаткова вартість для окремого капіталіста чи групи капіталістів. Коли підвищення продуктивності праці поширюється і на ті галузі, товари яких входять у коло необхідних життєвих засобів робітників, загаль­на норма додаткової вартості зростає.

Надлишкова додаткова вартість — постійне, закономірне явище капіталістичного суспільства. Зникаючи на одних підпри­ємствах, вона виникає на інших. У гонитві за надлишковою до­датковою вартістю капіталісти вводять нову техніку і застосо­вують більш досконалі методи виробництва, що в цілому веде до розвитку продуктивних сил суспільства. Але, з другого боку, кожний з капіталістів прагне приховати від інших підприємців технічні нововведення, бо чим триваліший період, протягом якого окремий капіталіст чи група капіталістів монопольно використо­вують нові методи риробництва, тим більше часу вони добувають надлишкову додаткову вартість. Засекречування технічних ново­введень призводить до гальмування технічного прогресу. Таким чином, в умовах капіталізму розвиток продуктивних сил має суперечливий, антагоністичний характер. В результаті технічного прогресу збагачується буржуазія і погіршується становище ро­бітничого класу.

$ 6. Три стадії розвитку капіталістичного промислового виробництва

К. Маркс, аналізуючи виробництво відносної додаткової вар­тості, виявив три основні історичні стадії підвищення продуктив­ності праці капіталізмом, які ведуть до зростання відносної до­даткової вартості: 1) просту капіталістичну кооперацію праці; 2) поділ праці і мануфактуру; 3) машини і велику промисло­вість. Ці три стадії відображують процес становлення й утвер­дження капіталістичного способу виробництва.

В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в РосіЬ на вели­кому статистичному матеріалі показав розвиток капіталізму в Росії на всіх його трьох послідовних стадіях.

Поиск по сайту: