Монополія приватної власності на землю і абсолютна рента

Найгірші з оброблюваних ділянки землі, як правило, диференціальної ренти не прино­сять (за винятком названих вище окремих можливих випадків виникнення диферен­ціальної ренти II). Проте попит на сільськогосподарські продук­ти диктує необхідність оброблювання й найгірших земель. Тому їх також орендують сільськогосподарські підприємці. А земельні власники, користуючись своєю монополією приватної власності на землю, беруть орендну плату також і за користування най­гіршими ділянками. Але очевидно, що капіталістичні фермери, які орендують ці ділянки, можуть сплачувати орендну плату без збитку для середнього прибутку лише за тієї умови, якщо ціна сільськогосподарських продуктів забезпечить їм надлишок над середнім прибутком. Отже, в результаті монополії приватної власності на землю ціни сільськогосподарських товарів підні­маються вище, ніж ціни виробництва їх, що визначаються умо­вами виробництва на найгірших землях. Продаючи сільськогос­подарські продукти по цінах, які перевищують ціни виробництва їх, капіталісти, що орендують найгірші землі, одержують над­лишок над середнім прибутком, який приватні земельні власники привласнюють у формі ренти. Таку ренту називають абсолютною рентою.

Абсолютну ренту приносять землевласникам усі земельні ді­лянки, що здаються в оренду. Оскільки ринкові ціни сільськогос­подарських товарів регулюються ціною продукту з найгіршої ділянки, абсолютна рента, що міститься в ціні цього продукту, входить також у ціну продуктів з кращих і середніх земель. Та­ким чином, абсолютна рента є своєрідною даниною, якою великі земельні власники оподатковують все суспільство, користуючись своєю монополією приватної власності на землю.

Як же виникає абсолютна рента? Як вона утворюється? Чи не означає її існування порушення дії закону вартості? Джере­лом абсолютної ренти є надлишок додаткової вартості над се­реднім прибутком, що утворюється в сільському господарстві на основі нижчої органічної будови капіталу в ньому. Відомо, що додаткову вартість створює не весь капітал, а лише його змінна частина, авансована на купівлю робочої сили. Тому за умови, коли органічна будова капіталу в землеробстві нижча від середнього суспільного, кожна сотня, скажімо, одиниць капіталу в зем­леробстві містить більшу частину змінного капіталу, тобто при­водить у рух більше живої праці, ніж сто одиниць капіталу в промисловості. В результаті кожна сотня одиниць капіталу в зем­леробстві приносить більше додаткової вартості, ніж у промис­ловості. Проте середній прибуток на капітал, що вкладається в сільськогосподарське виробництво, визначається середнім при­бутком, який утворюється в результаті міжгалузевої конкурент­ної боротьби капіталістів у промисловості. При відсутності при­ватної власності на землю надлишок додаткової вартості над середнім прибутком, що створюється в сільському господарстві (при відносно нижчій органічній будові там капіталу), перероз­поділявся б між усіма капіталістами. Як підсумок середня норма прибутку підвищилася б. Але велика приватна власність на зем­лю утруднює переміщення капіталів з промисловості в землероб­ство. Тому сільськогосподарську продукцію продають не по цінах виробництва, а по цінах, що відповідають вартості цієї продук­ції, яка визначається умовами виробництва на гірших землях, тобто вище від загальної ціни виробництва.

Отже, і цей надлишок вартості сільськогосподарських продук­тів над ціною виробництва їх (додаткової вартості над середнім прибутком) не розподіляється між капіталістами, а лишається в землеробстві і привласнюється землевласниками як абсолютна рента. Утворення абсолютної земельної ренти можна проілюст­рувати на такому прикладі

Таким чином, причина абсолютної земельної ренти полягає в монополії приватної власності на землю. Умовою утворення цієї ренти є нижча органічна будова капіталу в сільському гос­подарстві, ніж у промисловості, а її джерелом — додаткова праця найманих сільськогосподарських робітників. Отже, як і ди­ференціальна рента, абсолютна рента виражає відносини експлу­атації найманих сільськогосподарських робітників капіталістич­ними підприємцями і земельними власниками.

Монополія приватної власності на землю дає змогу великим землевласникам привласнювати надлишок вартості сільськогос­подарських продуктів над ціною виробництва їх, спричинюючи підвищення цін на сільськогосподарські товари над ціпами ви» робництва. Наявність абсолютної ренти зумовлює подорожчан­ня продукції сільського господарства, за що насамперед розпла­чуються широкі маси трудящих.

Націоналізація землі знищує монополію приватної власності на землю і підриває саме існування абсолютної ренти, зумовлює її зникнення. Що ж до диференціальної ренти, то її одержува­чем при націоналізації землі стає держава. «Тому,— вказував К. Маркс,— радикальний буржуа... теоретично приходить до за­перечення приватної земельної власності, яку йому хотілося б перетворити у формі державної власності в загальну власність класу буржуазії, капіталу. Однак на практиці йому бракує смі­ливості, бо напад... на одну форму приватної власності... був би дуже небезпечним і для другої форми. Крім того, буржуа сам себе територіалізував» ¹ (тобто придбав землю).

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 34.

Монополія приватної власності на землю негативно позначає­ться на розвитку сільського господарства. Землевласники спожи­вають значну частину створюваної в цій галузі додаткової вар­тості, привласнюючи її у формі ренти. В результаті кошти, які могли б піти на розвиток сільського господарства, йдуть на не­продуктивне, паразитичне споживання. Крім того, капіталістичні підприємці затрачують на купівлю землі значні суми капіталів, замість того щоб вкладати їх у виробництво. Це також гальмує зростання продуктивних сил у сільському господарстві. Нарешті, короткі строки оренди не зацікавлюють капіталістів-орендарів у таких вкладеннях капіталу в сільськогосподарське виробни­цтво, які не окупаються у період дії орендного договору, і, крім цього, спонукають їх до хижацького використання землі.

Таким чином, монополія приватної власності на землю, вся система капіталістичних виробничих відносин поряд з пережит­ками докапіталістичних відносин є основними причинами від­ставання при капіталізмі сільського господарства від промисло­вості.

Це відставання проявляється, насамперед, у порівняно неви­сокому ступені концентрації сільськогосподарського виробни­цтва, у нижчій органічній будові капіталу в цій галузі, у різ­них темпах розвитку сільського господарства і промисловості. Нижчий рівень розвитку продуктивних сил у сільському госпо­дарстві нерозривно пов'язаний з наявністю при капіталізмі про­тилежності між містом і селом.

В сучасних умовах у сільському господарстві розвинутих капіталістичних країн продуктивні сили цієї галузі зробили значний крок уперед. У кілька разів зросли парк тракторів і сільськогосподарських машин, споживання міне­ральних добрив і електроенергії, виникли ферми-фабрики. У 1947 p., напри­клад, обробна промисловість США переважала сільське господарство по ви­робленню кінцевого продукту в розрахунку на одного зайнятого, а нині майже зрівнялася з ним.

Проте, незважаючи на зближення органічної будови капіталу в сільсько-му- господарстві і промисловості, розрив між ними досить значний. Це особ­ливо яскраво видно в менш розвинутих країнах капіталу. Але навіть тоді, коли органічна будова капіталу в сільському господарстві наближається до його органічної будови в промисловості, позиції великої земельної власності не слабнуть, її можливість оподаткувати все суспільство своєрідною дани­ною зберігається. Зрощування монополій з великою земельною власністю, що посилюється, злиття ренти з монопольним прибутком (про що докладніше йдеться в розділі XIX) зумовлюють збільшення доходів великих землевлас­ників, посилення експлуатації трудящих мас підприємцями і земельними влас­никами.

Аналіз абсолютної земельної ренти — одна з найбільших істо­ричних заслуг К. Маркса; він вперше теоретично довів можли­вість існування абсолютної ренти без порушення закону вартості. Рікардо, досліджуючи ренту, заперечував наявність абсолютної ренти, бо визнання останньої суперечило його трактуванню вар­тості, яку він ототожнював з ціною виробництва. На думку Рікар­до, існування абсолютної ренти означало б продаж сільськогос­подарських товарів по цінах вище від вартості. К. Маркс, вихо­дячи із свого вчення про вартість і ціну виробництва та з факту існування приватної власності на землю, довів, що абсолютна рента утворюється саме на основі продажу сільськогосподар­ських товарів по вартості, тобто на основі дії закону вартості. Він роз'яснив, що надлишок вартості над ціною виробництва, привласнюваний землевласниками як абсолютна рента, виникає в землеволодінні внаслідок нижчої порівняно з промисловістю органічної будови капіталу.

Продаж сільськогосподарських товарів за їхньою вартістю аж ніяк не виключає випадків, коли деякі рідкісні сільськогосподар­ські продукти, що мають особливі властивості і виробляються в обмежених кількостях, не задовольняють попиту на них, про­даються по цінах, які значно перевищують їхню вартість, тобто по монопольних цінах. Ці ціни визначаються лише платоспро­можністю покупців. У результаті продажу сільськогосподарських продуктів по таких високих монопольних цінах утворюється особ­ливо великий надприбуток. Земельні власники, здаючи в оренду ділянки землі, що мають виняткові умови для виробництва особ­ливо рідкісних сільськогосподарських продуктів, привласнюють цей надприбуток у формі монопольної ренти.

Поиск по сайту: