F 4. Імперіалізм — умираючий капіталізм, переддень соціалістичної революції

На основі глибокого аналізу монополістичної стадії капіта­лізму В. І. Ленін зробив висновок, що імперіалізм є вмираючий капіталізм. «Епоха капіталістичного імперіалізму є епохою до­зрілого і перезрілого капіталізму, який стоїть напередодні свого краху, який назрів настільки, щоб поступитися місцем соціаліз­мові» К Проте це ленінське положення не означає, що капіталізм зникне сам по собі, зазнає краху автоматично.

Буржуазія не залишає історичної арени добровільно, без жорстоких класових битв. Капіталістичний лад ліквідується тіль­ки в результаті соціалістичної революції. Тому В. І. Ленін, ви­значивши імперіалізм як останній ступінь капіталізму, водночас зазначав, що імперіалізм є переддень соціалістичної революції. «І надзвичайно високий ступінь розвитку світового капіталізму взагалі; і зміна вільної конкуренції монополістичним капіта­лізмом; і підготовка банками, а так само союзами капіталістів, апарату для суспільного регулювання процесу виробництва і роз­поділу продуктів; і перебуваюче у зв'язку із зростанням капіта­лістичних монополій зростання дорожнечі та гніту синдикатів над робітничим класом, гігантське утруднення його економічної і політичної боротьби; і страхіття, бідування, розорення, здича­віння, породжувані імперіалістською війною,— все це робить з досягнутого нині ступеня розвитку капіталізму еру пролетар­ської, соціалістичної революції»².

¹ Ленін В. /. Повн. зібр. творів, т. 27, с. 109.

² Там же, т. 32, с. 147.

Імперіалізм доводить суперечності капіталізму до крайніх меж. Різко загострюються старі суперечності, притаманні всій епосі капіталізму; водночас виникають і розвиваються нові су­перечності, породжені імперіалізмом. Насамперед поглиблює­ться основна суперечність капіталізму — між суспільним харак­тером виробництва і приватнокапіталістичною формою привлас­нення. При імперіалізмі посилюється антагонізм між працею і капіталом, між пригнобленими народами колоній і залежних країн, з одного боку, і монополістичною буржуазією — з другого, суперечності між самими імперіалістичними державами. Заго­стрення всіх цих суперечностей і підводить капіталізм до соціа­лістичної революції.

Поглиблення суперечності між працею і капіталом виявляє­ться в погіршанні соціально-економічного становища робітничого класу і збільшенні багатства монополістичної буржуазії. Підви­щується ступінь експлуатації робітничого класу, що пов'язано, зокрема, із зростанням інтенсивності праці і застосуванням най­новіших систем заробітної плати.

Буржуазна держава в інтересах монополій втручається у взаємовідносини між капіталістами і робітниками, проводить так зване регулювання умов праці і заробітної плати. Це регулю­вання полягає насамперед у «заморожуванні» заробітної плати, забороні страйків, обмеженні прав профспілок. Монополії за допомогою держави посилюють наступ на життєвий рівень і по­літичні права трудящих. Проте трудящі дедалі рішучіше борють­ся проти панування монополій: з року в рік збільшується кіль­кість страйкарів; зростає питома вагастрайків, які мають полі­тичний характер.

Монополії нещадно експлуатують і трудяще селянство. Ос­новним методом пограбування селян є монопольно-високі ціни на промислові товари і монопольно-низькі ціни на продукцію сільськогосподарського виробництва. Важливим засобом експлу­атації трудящого селянства є також податкова система буржу­азних держав і кредитна система. Селяни потрапляють у кабаль­ну боргову залежність від банків, не можуть звести кінці з кін­цями, втрачають землю, майно і поповнюють ряди пролетаріату. Монополії експлуатують і розорюють також ремісників і дрібних капіталістичних підприємців.

Таким чином, в умовах сучасного капіталізму загострюються суперечності між монополістичною буржуазією і всіма іншими класами і верствами нації. «...Імперіалізм приходить у зіткнення з життєвими інтересами людей фізичної і розумової праці, різ­них соціальних верств, націй, країн». 1Це створює умови для об'єднання під керівництвом робітничого класу всіх демокра­тичних сил в один могутній антиімперіалістичний потік.

¹ Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 271.

В епоху імперіалізму загострюються суперечності між неве­ликою жменькою імперіалістичних держав і народами колоні­альних та залежних країн. Щороку величезна частина вартості, створеної в цих країнах, потрапляє в руки імперіалістичних мо­нополій у вигляді доходів від вивозу капіталу і від нееквівалент­ної торгівлі промислово розвинутих країн з економічно відста­лими країнами. Разом з тим вивіз капіталу веде до розвитку в колоніальних і залежних країнах капіталістичних відносин. Тут з'являються пролетаріат і властиві капіталізму класові суперечності.

Національно-визвольний рух у колоніях стає серйозною за­грозою імперіалізму. Колонії і залежні країни перетворюються з резерву імперіалізму в резерв пролетарської революції. В сучасних умовах розвиток суперечностей між імперіалістичними державами і народами колоніальних країн набув якісно нового характеру, він виявився в прямому поділі колоніальної системи імперіалізму, фактичному краху її.

В епоху імперіалізму загострюються суперечності між різ­ними групами фінансового капіталу і між самими імперіалістич­ними державами, що борються за ринки збуту, джерела сиро­вини, сфери прибуткового застосування капіталу. На сучасному етапі «...поглиблюється промислова й торговельна конкуренція, шириться фінансова й валютна війна. Зростає суперництво в За­хідній Європі, включаючи «спільний ринок». Суперництво зро­стає також між капіталістичними країнами Європи і Сполуче­ними Штатами Америки. У битву за ринки і максимальні при­бутки активно включається японський імперіалізм» ¹.

В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної ре­волюції виникла суперечність між умираючим імперіалізмом і новим, прогресивним суспільним ладом — соціалізмом. Супереч­ність між імперіалізмом і соціалізмом, яка проявляється у все­світньому масштабі, дедалі більше поглиблюється. Ця корінна суперечність визначає тепер характер і особливості розвитку всіх суспільних явищ сучасної епохи — епохи переходу від капіта­лізму до соціалізму.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Ро­сії і соціалістичних революцій у ряді країн Європи, Азії, Латин­ської Америки, утворення світової системи соціалізму — найпере­конливіше підтвердження ленінського висновку про вмирання капіталізму. Неминуча загибель капіталізму в результаті над­звичайного загострення всіх властивих йому суперечностей є об'єктивною історичною закономірністю. В її основі лежить не­відповідність між продуктивними силами і виробничими відно­синами сучасного капіталізму. Капіталістичні виробничі відно­сини історично зжили себе. їхнє існування суперечить потребам дальшого розвитку суспільства, корінним інтересам переважної більшості людства. Світова капіталістична система в цілому ви­зріла для соціалістичної революції.

«...Врятувати людство від імперіалізму — місія, яка випала на долю робітничого класу, всіх антиімперіалістичних сил, що ведуть боротьбу за мир, демократію, національну незалежність ы соціалізм» ².

¹ Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи І матеріали, с 267.

* Там же, с. 271.

§ 5. Закон нерівномірності економічного І політичного розвитку капіталізму

На основі глибокого аналізу монополістичної стадії капіта­лізму В. І. Ленін відкрив закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталістичних країн в епоху імперіа­лізму.

Нерівномірність економічного розвитку властива капіталізму на всіх стадіях його розвитку. «...Всяке капіталістичне виробни­цтво було б взагалі неможливим, коли б воно мусило розвива­тись у всіх сферах одночасно і рівномірно» ¹. Нерівномірність економічного розвитку капіталізму означає неоднаковість темпів розвитку як окремих підприємств і галузей, так і суспільного виробництва в цілому в різних країнах. Причина нерівномірності економічного розвитку зумовлена характером виробничих від­носин капіталізму, приватною власністю на засоби виробництва. Безпосередньо нерівномірність економічного розвитку спричи­нюється погонею капіталістів за найвищим прибутком, конку­ренцією, анархією виробництва.

Імперіалізм не тільки спричинив посилення нерівномірності розвитку капіталізму, а й призвів до істотної зміни характеру цієї нерівномірності. Замість порівняно плавної, еволюційної течії нерівномірність розвитку капіталізму набрала стрибкопо­дібного характеру, що породило гострі конфлікти і нові супереч­ності між імперіалістичними державами. Змінилися значення і наслідки дії цього закону для долі капіталізму. Нерівномірність розвитку капіталізму в епоху імперіалізму стала об'єктивною основою можливості прориву ланцюга імперіалізму в одній із слабких її ланок і перемоги соціалістичної революції спочатку в небагатьох або навіть в одній країні.

Вирішальний вплив на зміну характеру дії закону нерівно­мірності економічного і політичного розвитку спричинило пере­ростання капіталізму вільної конкуренції в монополістичний ка­піталізм, що призвело до панування монополій і фінансового капіталу, загострення конкурентної боротьби, вивозу капіталу і дальшого розвитку капіталізму вшир і вглиб.

Внаслідок великих технічних зрушень, що сталися у вироб­ництві головних капіталістичних країн, скоротився величезний розрив у рівні техніко-економічного розвитку цих країн, який був раніше. Швидкий розвиток техніки призвів до того, що краї­ни, які пізніше вступили на шлях капіталізму, використовуючи вже готові результати технічного прогресу, змогли швидко на­здоганяти і переганяти раніше могутні капіталістичні держави. Отже, нерівномірність розвитку набула стрибкоподібного ха­рактеру.

Ще в 60-ті роки XIX ст. Англія за розмірами промислового виробництва була далеко попереду від інших капіталістичних країн, Франція — на другому місці, США—на третьому, Німеччина —на четвертому. Але вже в 80—90-ті роки, тобто в період становлення імперіалізму, на перше місце в світовому промисловому виробництві вийшли США, на друге — Англія, на трете — Німеч­чина, а Францію було відтиснуто на четверте місце. За 1890—1913 pp. спів­відношення економічних сил імперіалістичних держав ще більше змінилося. Перше місце зберегли США, Німеччина обігнала Англію, відтіснивши її на третє місце, четверте місце зайняла Франція, п'яте місце — царська Росія.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 554.

Монополістичному капіталу тих чи Інших країн, що вирва­лися вперед у своєму розвитку, потрібні були нові ринки для вивозу товарів і капіталів, джерела сировини. Проте територі­альний поділ світу на початку XX ст. вже був завершений. За цих умов дія закону нерівномірного розвитку, який постійно змінював співвідношення сил між капіталістичними державами, неминуче призводила до виникнення найгостріших суперечностей між ними, до світових воєн за переділ вже поді­леного світу. Таким чином, дія закону нерівномірності становить економічну основу воєн при імперіалізмі.

Результатом суперечностей була перша світова війна. У під­сумку Німеччину було відтиснуто на третє місце в світовому про­мисловому виробництві. Проте їй вдалося за короткий строк від­новити втрачені позиції. Обсяг промислової продукції Німеччини в 1937 р. майже дорівнював обсягу промислової продукції Англії ГФранції, разом узятих. Гітлерівська Німеччина розв'язала другу світову війну.

В результаті другої світової війни скоротилося промислове виробництво в ряді капіталістичних країн і значно зріс обсяг промислової продукції в США. В перші післявоєнні роки США випускали більше половини промислової продукції капіталістич­ного світу. Англія на той час тільки переступила довоєнний рі­вень, Франція й Італія були приблизно на довоєнному рівні, обсяг промислового виробництва в Західній Німеччині і Японії був приблизно вдвоє менший від довоєнного.

У післявоєнний період співвідношення економічних сил імпе­ріалістичних країн ще більше змінилося.

З переходом до імперіалізму розвиток, капіталізму вшир — зростання торгівлі, вивіз капіталу, економічний і територіальний поділ світу, поглиблення міжнародного капіталістичного поділу праці — втягнув у систему капіталістичних відносин більшість Жраїн світу, і в світовій капіталістичній системі в цілому визріли фб'єктивні передумови для перемоги соціалістичної революції. Р£оте внаслідок дії закону нерівномірності розвитку капіталізму Щі умови визрівають у кожній окремій країні неодночасно.

З нерівномірністю економічного розвитку капіталістичних країн в епоху імперіалізму тісно пов'язана нерівномірність їхньо-політичного розвитку, тобто розвитку політичних суперечностейі революційної боротьби пролетаріату в різних країнах кап­італістичного світу. «...Пролетарська революція,— писав В. І. Ленін,— росте в усіх країнах нерівномірно, тому що всі країни роять в різних умовах політичного життя, і в одній країні надто ослаблений пролетаріат, а в іншій — він сильніший» '.

¹ Ленін В. 1. Повн. зібр. творів, т. 37, с. 111.

Нерівномірність політичного розвитку означає різночасність рзрівання в різних країнах політичних передумов пролетарської революції. До них належать: гострота класових суперечностей і ступінь розвитку класової боротьби, рівень класової свідомості, політичної організованості і революційної рішучості пролетаріа­ту, згуртованість навколо нього непролетарських верств трудя­щих, вплив марксистсько-ленінської партії — революційного авангарду робітничого класу.

Нерівномірність політичного розвитку не є простим наслідком і відображенням нерівномірності економічного розвитку, а має відносно самостійне значення. Гострота класових суперечностей і розвиток революційного руху пролетаріату аж ніяк не визна­чаються тільки ступенем капіталістичного розвитку тієї чи ін­шої країни. Класові суперечності можуть проявлятися з най­більшою гостротою, організованість і революційна свідомість пролетаріату можуть набути більшого розвитку в капіталістич­ній країні, яка знаходиться не на найвищому рівні економічного розвитку.

Так, наприклад, було в Росії в 1917 p., де суперечності імперіалізму внявнлися найглибшими, а суб'єктивні передумови соціалістичної революції — найбільш зрілими. Перемога соціалістичної революції в Росії — результат прориву ланцюга імперіалізму в його найелабшій ланці.

Нерівномірність економічного розвитку загострює економічні суперечності в тих чи інших ланках світового ланцюга імперіа­лізму. Нерівномірність політичного розвитку перетворює можли­вість перемоги революційної боротьби робітничого класу в дійс­ність у тій слабкій ланці ланцюга світового імперіалізму, де ви­зріли об'єктивні і суб'єктивні передумови революції, виникла революційна ситуація.

К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що соціалізм переможе від­разу в усіх головних капіталістичних країнах. І цей висновок випливав з усієї обстановки епохи домонополістичного капіта­лізму. Продовжуючи дослідження капіталізму в нових історич­них умовах, В. І. Ленін встановив, що виникла можливість перемоги соціалізму спочатку в небагатьох або навіть в одній, окремо взятій капіталістичній країні. Вчення В. І. Леніна про можливість перемоги соціалізму спочатку в одній країні було величезним творчим вкладом у марксистську теорію, неоціненною ідейною зброєю революційної боротьби робітничого класу в епоху імперіалізму.

Ленінська теорія соціалістичної революції має величезне зна­чення для розв'язання революційної ініціативи пролетаріату. Підсилювати натиск на буржуазію своєї власної країни і доби-ватися завоювання політичної влади, а не чекати настання соціа­лістичної революції в світовому масштабі — такий практичний висновок із ленінської теорії соціалістичної революції для робітничого класу кожної країни.

Поиск по сайту: