Історичні передумови виникнення, зміст та етапи маржинальної революції

Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії

8.1. Виникнення та сутність маржиналізму.

8.2. Формування неокласичної економічної теорії. Кембридж­ська та американська школи.

8.3. Становлення математичної школи в економічній теорії.

ВИНИКНЕННЯ ТА СУТНІСТЬ МАРЖИНАЛІЗМУ

Сам образ "маржиналістської революції" — це своєрідне раціональне відтворення історії еконо­мічної думки як поняття "меркантилізм" і "кла­сична економічна наука"... М. Блауг

8.1.1. Історичні передумови виникнення, зміст та етапи маржинальної революції.

8.1.2. Основні ідеї попередників маржиналізму.

8.1.3. Австрійська школа граничної корисності.

Історичні передумови виникнення, зміст та етапи маржинальної революції

Важливим етапом розвитку економічної науки наприкінці XIX ст. стало відкриття маржинального аналізу та започаткування неокласичної теорії як однієї з магістральний течій сучас­ної економічної думки.

Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'я­зана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60— 70-ті рр. XIX ст.:

— глибокими якісними змінами у характері, структурі
виробництва та методах управління економікою, які

відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

— інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладнен­ням господарських зв'язків та ринкової кон'юнктури;

— переходом економіки у монополістичну стадію розвит­ку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

— якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

— зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням принципово нового типу економічної пове­дінки та взаємозв'язків між економічними агентами;

— актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціональ­ного господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів ви­робництва в межах окремих підприємств тощо).

Маржинальній революції сприяли також якісні зміни у роз­витку наукового знання, які відбулися у другій половині XIX ст. і були пов'язані:

— з кризовим станом класичної політичної економії, за­снованої на витратній концепції вартості та ідеї без­межних можливостей розширення виробництва;

— прогресом точних наук, математичних дисциплін на ос­нові розвитку диференціального числення та функціональ­ного аналізу;;

— еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психо­логії, соціології) у напрямку подолання кризи позитивіз­му та формування нових парадигм.

Позитивізм (від лат. розіїмиз — позитивний) — філософський напрямок, заснований у 30-ті рр. XIX ст. Огюстом Контом (1798— 1857), який вважав, що наука покликана пізнавати не сутність, а явище. Виходячи з того, що незіставні з фактами наукові тверджен­ня є безплідними, О. Конт стверджував, що дослідження сутності речей та першопричин явищ є безглуздим та недопустимим. Пози­тивне знання трактувалося як узагальнення та систематизація здо­рового глузду на основі пізнання об'єктивного, корисного і досто­вірного. Природничі науки вважались еталоном, висувалась теза про необхідність відповідного реформування суспільних наук.

Спроби наблизити науку до проблем господарської практики, первинних потреб і прагнень економічних суб'єктів на основі виявлення мікрорівневих закономірностей сприяли переоцінці основних теоретичних положень класичної школи. Були започат­ковані нові форми та методи економічного аналізу, які змінили найважливіші принципи побудови економічної теорії, систему основоположних підходів до вирішення дослідницьких завдань, що сприяло формуванню нової парадигми економічної науки.

Переоцінка цінностей, усталених майже за 200 років розвитку класичної політичної економії, та формування принципово нових поглядів на основні проблеми економічної науки, методи їх дослі­дження та вирішення, уможливили наукову революцію, яка зна­менувала перехід від класичної до неокласичної економічної теорії.

Наукова революція — розрив поступовості розвитку науко­вого знання, порушення спадкоємності наукової думки, різкий пе­рехід від одного якісного стану до іншого. Концепція "наукових ре­волюцій" була висунута американським фізиком, філософом, істо­риком науки Т. Куном (1922—1996), який трактував наукові рево­люції як зміну парадигм — концептуальних схем, способів і методів дослідження, що панують в науці протягом певного історичного пе­ріоду.

Радикальні зміни, які відбулися в економічній науці напри­кінці XIX ст., отримали назву "маржинальної революції" (від фр. ma rginal — грань, межа), пов'язаної з переходом від абстрактно-наукового аналізу, заснованого на логіко-філософських категорі­ях, до дослідження конкретних господарських проблем на основі широкого використання граничних величин та нової теорії цін­ності (табл. 8.1).

Таблиця 8.1. Теоретико-методологічні відмінності класичної політич­ної економії та маржиналізму

На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга "термін "маржиналістська революція" звичайно вживається щодо майже одночасного, але цілком незалежного відкриття на початку 70-х рр. XIX ст. В. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу спадної граничної корисності як основного блоку для побудови нового виду статичної мікроекономіки. Як кажуть, це один з найкращих прикладів "мно­жинного" відкриття в історії економічної думки»[1].

Характерні ознаки маржииалізму:

* Суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і явищ, дослідження та тлумачення перебігу подій на основі їх суб'єктивної оцінки господарюючими індивідами; перетворення політичної економії в науку про поведінку, яка вивчає схильності, бажання, інтереси та очі­кування суб'єктів господарювання. Визначаючи політичну економію як розділ прикладної психології, один із заснов­ників маржиналізму Ф. Візер зазначав, що для всіх дій, що здійснюються з усвідомленням їх необхідності, економічній теорії зовсім не потрібно прагнути встановити індуктивний закон. У цих випадках кожен з нас чує закон, що проголо­шується безпомилковим внутрішнім голосом.

Маржинальна теорія означає не просто інший спосіб дослі­дження проблеми вартості, вона знаменувала собою інший підхід до економічного аналізу. Як умови, що визначають господарські рішення, стійко утвердились психологічні фактори. Б. Селігмен

1. Методологічний індивідуалізм, позасоціальний підхід (ме­тод робінзонад), пояснення економічних процесів і явищ на основі дослідження поведінки окремих, ізольованих інди­відів, які керуються власними оцінками вигод та втрат; аналіз суспільства як сукупності атомістичних суб'єктів гос­подарювання.

Панування принципу індивідуалізму та усунення із еконо­мічного аналізу історичного, соціального підходів сприяли перетворенню політичної економії в ідеологічно нейтральну "чисту науку", спрямовану на дослідження вічних та уні­версальних економічних законів.

2. Граничний аналіз, використання граничних величин і від­
повідних категорій (граничної корисності, граничних ви­
трат, граничної продуктивності, граничного доходу) для
виявлення оптимальної поведінки економічних суб'єктів.

Те, що ми зараз називаємо граничним аналізом, виникло ніби на пустому місці. Аж до Дж.С. Мілля ми могли відстежити певну наступність завдань та ідей. Де зупинявся або щось пропускав один, там починав другий —так продовжувався і нарощувався безперерв­ний ланцюг еволюції економічної думки.

Граничний аналіз виглядає розривом цього ланцюга. Здається, нібито він не випливає із ідей вчених попередніх поколінь. Це дійсно схоже на справжню революцію. Після неї в економічній науці все пішло не так, як до цього. Є. Майбурд

3.Визначення цінності корисним ефектом благ; розмежу­вання сукупної корисності благ (корисності всього запасу чи всієї доступної індивідові кількості блага) і граничної корисності останньої одиниці з усього запасу чи всієї до­ступної індивідові кількості блага. "Ідея граничної корис­ності, — зазначав відомий австрійський маржиналіст Е. Бем-Баверк, — це "Сезам відкрийся" — формула, що дає ключ до всіх найскладніших явищ економічного життя і дає змо­гу вирішити найзаплутаніші проблеми науки"[2]. Згідно з маржинальним підходом цінність благ зумов­люється їх граничною корисністю — найменшою додатко­вою корисністю, що надається новою і в кожному конкрет­ному випадку останньою, кінцевою одиницею (частиною, порцією) блага.

4. Принцип рідкісності, визнання обмеженості економічних ресурсів порівняно з людськими потребами; ідея оптимальності, заснована на моделі раціональної поведінки суб'єктів господарювання, які, вибираючи альтернативні ва­ріанти застосування обмежених ресурсів, прагнуть до максимізації своїх цільових функцій. На думку одного із заснов­ників маржиналізму В.С. Джевонса, "кожна людина шукає задоволення і втікає від неприємностей і за будь-яких умов прагне отримати максимум одного при мінімумі другого"[3].

Математичні методи, якими користувались економісти того періоду, не виходили за межі диференціального числення. Економічні функції завжди вважалися диференційними і неперервними. Однак основний принцип максимізації так само можна застосовувати до розривних функцій....У цьому розумінні граничний аналіз як такий відступає на задній план, а на перший план виходить принцип, що економічна поведінка — це максимізаційна поведінка за наявності обмежень. М. Блауг

5. Перенесення уваги дослідників на сферу обміну та споживання; визнання примату споживання над виробництвом; зо­середження уваги на дослідженні проблем попиту та пове­дінки споживача. "По суті нова школа зводить всю економічну науку до меха­нізму обміну, — зазначали Ш. Жід та Ш. Ріст. — Кожен індивід розглядається як істота, що піддається імпульсу з боку інтересу, подібно до більярдної кулі, що штовхається києм; тут йдеться про те, щоб зрозуміти, — як це повинен робити кожний хороший гравець, — які складні фігури утворюють­ся від зіткнення куль між собою і з бортами більярду"[4].

6. Ідеологічна нейтральність, деполітизація, позаісторичний підхід, спрямовані на розвиток "чистої науки" та до­слідження універсальних законів, незалежних від місця і
часу. Засновник австрійської школи маржиналізму К. Менгер наголошував на необхідності застосування "природничо-наукового методу", спільного для всіх наук, сутність якого полягає у тому, щоб "звести складні явища людського госпо­дарства до їх найпростіших елементів, ще доступних точно­му спостереженню, прикласти до останніх відповідну їх природі міру і з встановленням останньої знову показати, як складні господарські явища закономірно розвиваються із своїх елементів"[5].

7. Дослідження статичних, рівноважних станів, стійких до
короткострокових коливань економічних змінних; вивчен­ ня архітектоніки, а не динаміки економічної системи. Ак­центуючи увагу на основоположному для маржиналізму принципі "рівності граничних величин", М. Блауг зазначав: "Упродовж 1879—1914 рр. економічна теорія майже повсяк­час зводилась до статичного мікроекономічного аналізу, без­посередньо побудованого на правилі рівності граничних ве­личин"[6].

8. Активне впровадження кількісних методів економічного
аналізу, трактування економічних проблем як задач на
знаходження умовного екстремуму, широке використан­ня диференціального числення та інших інструментів математичних досліджень.

Необхідно зазначити, що спроби знайти масштаб споживчої цінності благ і зробити його основою їх мінової цінності здійсню­вались протягом усієї історії розвитку економічної думки. Заснов­ник маржиналізму К. Менгер посилався на висловлювання відо­мого старогрецького вченого Аристотеля, який звертав увагу на те, що "повинно бути те, що може слугувати мірою всього... На­справді ця міра не що інше, як всеохоплююча потреба, оскільки за умов відсутності потреби або однакової потреби у всьому не існувало б обміну благ"[7].

У XVIII ст. француз Етьєн Кондильяк ( 1715—1780) та італієць Ферндинанд Галіані захищали положення про залежність міно­вих цінностей від інтенсивності людських потреб, ідею нееквіваентності та взаємовигідності обміну тощо. "Не правильно, ніби­то за товарного обміну обмінюють одну цінність на іншу, рівну цінність, — писав Е. Кондильяк, — навпаки, колений із обох контрагентів дає завжди меншу цінність за більшу"[8].

Основні ідеї маржиналізму виникали у XIX ст. в різних краї­нах. Концепції спадної граничної корисності, граничного аналі­зу, функціональних залежностей для виявлення рівноваги гос­подарських систем були вперше сформульовані у ЗО—50-ті рр. XIX ст. Р. Дженінгсом, С. Лонгфілдом, П. Ллойдом в Англії, Ж. Дюпюї, А. Курно у Франції, У. Тюненом та Г. Госсеном у Німеччині.

 

Задовго до Маршалла в 1838 р. А. Курно в своїй класичній праці "Дослідження математичних принципів теорії багатства" за­стосовував апарат диференціального числення, що забезпечує мак­симум прибутку. Питання про мінімізацію витрат також було по­ставлене більш ніж сто років тому. Принаймні ним займався Тюнен. розглядаючи поняття граничної продуктивності. П. Семюелсон

Водночас основні ідеї попередників маржиналізму не були зрозумілі сучасникам, вони залишались непоміченими, були "пе-ревідкриті" заново і гідно оцінені лише у кінці XIX ст.

В історії економічних учень виділяють два етапи маржинальної революції (рис. 8.1): ■

1-й етап (70 — 80-ті рр. XIX ст.) — започаткування "су­б'єктивного напряму" в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності.

Хронологічно цей етап пов'язаний із виходом у світ трьох книг: "Теорії політичної економії" В.С. Джевонса (1871 р., Ан­глія), "Основ учення про народне господарство" К. Менгера (1871 р., Австрія), "Елементів чистої політичної економії" Л. Вальраса (1874р., Швейцарія). Незважаючи на відмінності у соціально-економічних умовах та традиціях економічної думки трьох різних країн, ці книги мали фундаментальну єдність у трак­туванні основних проблем економічної теорії та методів їх вирі­шення. Водночас лідери маржинальної революції довгий час не знали про існування один одного, оскільки в ті часи економічні твори рідко перекладались іноземними мовами, не було всесвітньо­го наукового товариства економістів, єдиної системи наукової інформації тощо. Так, наприклад, книга засновника маржиналі­зму австрійця К. Менгера "Основи учення про народне господар­ство" (1871) була перекладена англійською мовою лише через 80 років після її написання.

Початок маржинальної революції не був помічений сучасни­ками. Про те, що вона відбулася, вперше заявив Л. Вальрас. Вод­ночас у 80-ті рр. XIX ст. розпочалося активне поширення мар­жиналізму і нова методологія економічних досліджень поступово зайняла панівні позиції в економічній науці.

2-й етап (90-ті рр. XIX ст.) — започаткування неокласич­ного напряму економічної думки на основі відмови від суб'єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функці­ональним мікроекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д.Б. Кларка, В. Парето та ін.

Залучення нового методологічного інструментарію сприяло роз­витку та збагаченню методології економічних досліджень на ос­нові впровадження математичного моделювання економічних про­цесів як засобу реалізації концепції економічної рівноваги на мікрорівні. Водночас відбулося звуження предметного простору економічної науки в результаті вилучення з аналізу соціальних та макроекономічних проблем.

Маржинальна революція 70-х рр. минулого століття стала відомою в історії економічної думки головним чином завдяки спро­стуванню панівної на той час теорії цінності, заснованої на вироб­ничих витратах. Крім того саме в результаті цієї революції відбула­ся заміна старої теорії абсолютно новою концепцією, згідно з якою ціна залежить від суб'єктивних індивідуальних виборів, виражених в граничних величинах. Під впливом робіт Джевонса, Вальраса і Мен гера увага була перенесена з довгострокових історичних факторів у сфері виробництва, які задають напрямок економічного розвитку, на розробку системи законів, які визначають, яким чином дані ре­сурси розподіляються для задоволення потреб атомізованих і ано­німних агентів. Попит став ключем до ціноутворення. Таким чином мікроекономіка стала полем дослідження для економістів. Н.П.Беррі

Розвиток нового напряму економічних досліджень відбувався в межах трьох основних шкіл:

• Австрійської, засновником якої був К. Менгер. Його ідеї роз­вивали Ф. Візер та Е. Бем-Баверк, в подальшому вони знай­шли відображення у працях Л. Мізеса і Ф. фон Хайєка та ін.;

• Лозаннської, засновником якої був Л. Вальрас, його ідеї роз­
вивав В. Парето, у цьому напрямку працювали італієць Баро­
не, швед Г. Кассель, американець В. Леонтьєв та ін.;

- Англо-американської, заснованої А. Маршаллом, ідеї якого
розвивали А. Пігу, Д.Б. Кларк та ін.

 

 

 

Рис.8.1. Етапи маржинальної революції

 

1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:

---