Австрійська школа граничної корисності

Австрійська школа маржиналізму отримала назву "суб'єктив­но-психологічної", оскільки в основу теоретичних досліджень її представників були покладені суб'єктивні фактори: індивіду­альні оцінки корисності, зіставлення вигод і втрат, очікування тощо. Засновником нової школи став відомий австрійський вче­ний К. Менгер (1840—1921), один з першовідкривачів теорії граничної корисності, яка знайшла продовження у суб'єктив­них теоріях витрат виробництва, капіталу та процента, започат­кованих його учнями Ф. Візером (1851 —1926) та Е. Бем-Бавер-ком (1851 — 1919).

Теоретико-методологічні особливості австрійської школи:

• Послідовний та безкомпромісний суб'єктивізм та психо­логізм. Визначивши у якості основи економічної діяльності психологію суб'єкта господарювання, яка зумовлює його по­треби, мотиви діяльності та економічну поведінку, представ­ники австрійської школи побудували систему економічних категорій, засновану на суб'єктивній оцінці корисності благ як визначального чинника ціни товарів споживчого і вироб­ничого призначення.

Дослідження представників австрійської школи — це різкий відхід від панівної в минулому ортодоксії з її вірою в "об'єктивне" за своєю сутністю економічне знання, таке саме точне і кількісно визна­чене, як в природничих науках, з її наголосом на точний прогноз як на основну мету і з її прагненням формалізувати і математизувати економічні явища. На противагу цьому австрійська школа аналізує людську діяльність у світі невизначеності. Вона досліджує людину, суб'єктивний і непередбачуваний вибір якої чинить опір будь-яким спробам загнати себе в рамки механістичної науки. Н.П. Беррі

Строгий методологічний індивідуалізм. Пояснюючи еко­номічні явища як рівнодію індивідуальних переваг і рішень, представники австрійської школи виступали проти будь-яко­го агрегування. Вони були переконані, що складні суспільні явища можуть бути адекватно пояснені як логічні наслідки дій, суб'єктивного сприйняття і психологічних настанов ок­ремих індивідів. Зосередившись на мікроекономічному рівні аналізу, "австрійці", за образним виразом К. Маркса, "насе­лили економічну теорію своїми робінзонами".

Дедуктивний підхід, причинно-наслідковий аналіз та відмова від математичних міркувань і побудов. Наголо­шуючи на тому, що в економічних дослідженнях необхідно "об'єкти нашого наукового спостереження досліджувати че­рез... їх причинний зв'язок і закони, якими вони управля­ються"[11], засновник австрійської школи маржиналізму К. Менгер стверджував, що узагальнення, які стосуються "сутності економічних дій", можуть бути виведені дедуктивно, без звер­нення до історичних даних та емпіричних перевірок.

Ні Менгер, ні Візер, ні Бем-Баверк у жодній своїй праці ніко­ли не користувались справжніми алгебраїчними рівняннями або гео­метричною побудовою. Ба більше, вони опирались використанню математики як знаряддю економічного аналізу з методологічних міркувань. У листі Вальрасу від 1884 р. Менгер наполягав на тому, що математика неспроможна допомогти економістові добратися до якісної суті таких явищ, як вартість, рента і прибуток.

Поиск по сайту: