Витрати обігу та відшкодування їх

Процес обігу потребує не тільки періодич­ного авансування капіталу обігу, що вико­ристовується на закупівлю товарів, а й пев­них затрат на організацію їхньої реалізації. Останні назива­ються витратами обігу.

З розвитком капіталізму витрати обігу неухильно зростають. У розвинутих капіталістичних країнах вони становлять нині від ЗО до 50% вартості роздрібного товарообороту. Затрати, які пов'язані з реалізацією товарів і які здійснюють переважно торгові капіталісти, як і капітал обігу, повинні повертатися до торговців з прибутком. Проте роль їх у функціонуванні торгово­го капіталу, джерела і механізм відшкодування різні.

Додаткові витрати обігу за своєю природою ідентичні ви­тратам виробництва, бо операції, пов'язані з доробкою, розфа­совуванням, зберіганням товарів, доставкою їх до пунктів реа­лізації є, по суті, продовженням процесу виробництва в сфері обігу. Праця робітників на цих операціях так само продуктивна, як і праця промислових робітників. Вона, як правило, не вироб­ляє нових споживних вартостей, але зберігає вже створені про­дукти праці і підвищує готовність їх до споживання. Тому така праця переносить на продукт вартість споживаних засобів ви­робництва (с) і створює нову вартість (а+/л). Ця додаткова вартість і є тим джерелом, за рахунок якого додаткові витрати обігу відшкодовуються з прибутком торговим капіталістам після реалізації товарів.

Додаткові витрати обігу (як і витрати виробництва) про­дуктивні лише в певних суспільно необхідних нормах. Зайві витрати, не пов'язані з необхідністю забезпечення безперервно­сті процесів виробництва і споживання, а продиктовані конку­рентною боротьбою, інтересами спекуляції і наживи, ніякої вар­тості не створюють і перетворюються з додаткових у чисті ви­трати обігу. Непродуктивними, наприклад, є затрати на дорогу упаковку товарів з метою реклами, бо, по суті, це чисті витрати обігу.

До чистих витрат обігу належать затрати, пов'язані безпо­середньо з перетворенням товарного капіталу в грошовий і з грошового в товарний, тобто з операціями купівлі-продажу то­варів, розрахунками, вивченням динаміки попиту і цін, органі­зацією рекламної справи тощоУВони становлять тепер понад ²/з всіх витрат обігу і збільшуються темпами, які набагато пере­вищують зростання виробництва. Таке становище зумовлене суперечністю, яка дедалі поглиблюється, між можливостями сучасного виробництва і обмеженістю платоспроможного попиту трудящих, що утруднює реалізацію товарів.

У пошуках виходу з цієї суперечності капіталісти витрачають величезні кошти на рекламу. У США, наприклад, витрати на рекламу зросли порівняно 8 1939 р. приблизно в 16 разів і в 1975 р. досягли 28 млрд. дол. Зростання витрат на рекламу спричинює підвищення роздрібних цін, що в масштабі всього суспільства не послаблює, а, навпаки, посилює труднощі реалізації товарів.

Чисті витрати обігу в цілому непродуктивні. їх відшкодо­вують за рахунок додаткової вартості, створюваної працівника­ми матеріального виробництва. Чисті витрати обігу відрахо­вуються з сукупної додаткової вартості в ході міжгалузевої і внутрішньогалузевої конкуренції між промисловими і торго­вими капіталістами на всіх етапах реалізації товарів, внаслі­док чого знижується середня норма прибутку на весь суспіль­ний капітал. З урахуванням цього процесу формула середньої норми прибутку зазнає дальшої модифікації і набирає такого вигляду:

Де

т — сукупна додаткова вартість,

В₀ — чисті витрати обігу,

К(пром)— промисловий капітал,

К(торг) — торговий капітал, включаючи всі витрати обігу.

Припустимо, що в наведеному нами раніше прикладі чисті витрати обігу становлять 20 грошових одиниць і всі витрати обігу входять у суму авансованого торгового капіталу. Тоді

Отже, клас капіталістів у цілому, що всіма засобами прагне не допустити зростання заробітної плати робітників заради одержання якомога більшого прибутку, водночас підриває їхню купівельну спроможність, ще більше ускладнює проблему збуту товарів і в результаті цього змушений миритися з нижчою нор­мою прибутку, виділяючи дедалі більшу частину сукупної додатко­вої вартості на покриття непродуктивних чистих витрат обігу, тоб­то на рекламу, на утримання розбухлого торгового апарату тощо.

На стадії імперіалізму, коли вільну конкуренцію придушує панування монополій, чисті витрати обігу, які значно зросли, покриваються, як правило, за допомогою постійного продажу то­варів масового споживання по монопольно високих цінах, що призводить до додаткової експлуатації трудящих як споживачів.

Поиск по сайту: