Банківська система України

Україна, як і інші незалежні держави, що виникли в економічному просторі колишнього СРСР, задекларувала необхідність побудови ефективної фінансово-кредитної системи ринкового типу. У результаті банківську систему, що виступає основною ланкою фінансово-кредитної системи, створено у вигляді дворівневої структури управління фінансовими ресурсами, яка представлена, по-перше, Національним банком України та його підрозділами, по-друге, комерційними банками різних форм власності, спеціалізації та територіального статусу.

		Ощадний банк Експортно-імпортний банк		Промінвестбанк Укрсоцбанк Укргазбанк		Універсальні банки Спеціалізовані банки		Банки зі 100% іноземних капіталом Спільні банки

Дворівнева структура банківської системи України визначена діючим фінансовим законодавством 1991 р. Національний банк в банківській системі є банком верховного рівня та виконує функції, типові для центральних банків розвинутих європейських держав, виступає емісійним та розрахунковим центром, наглядовим органом, банком банків і банкіром уряду України.

НБУ є державною власністю України і відтак виступає виразником інтересів та завдань держави в сфері регулювання економіки. Правовий статус національного банку, функції, повноваження і принципи організації національного банку визначаються Конституцією України, Законом “Про Національний банк України” та іншими законодавчими актами.

НБУ має статутний капітал, що формується за рахунок державних коштів, розмір статутного капіталу становить 10 млрд. грн. Головний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об‘єктом державної власності й перебуває в його повному господарському веденні. У той же час НБУ виступає як самостійний у економічному плані суб‘єкт, що має здійснювати свої витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках – за рахунок Державного бюджету України. Економічна самостійність банку посилюється також тим, що він не несе відповідальності за зобов’язаннями органів державної влади, які, у свою чергу, теж не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України.

Згідно з чинним законодавством за Національним банком України закріплено виконання значної кількості функцій (зокрема, Закон “Про Національний банк України” визначає 19 функцій). Ключовими серед них є функції центрального банку держави, функція емісійного центру, функція валютного органу, функція органу банківського нагляду, функція банку банків, функція банку держави, функція організатора міжбанківських розрахунків, функція центру грошово-кредитного регулювання економіки.

Основною функцією НБУ як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні. Для виконання цієї функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень - цінової стабільності в народному господарстві. Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Комерційні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі та отримання відповідної ліцензії. Комерційні банки, як банки другого рівня, складають основу кредитної системи України. Класифікація комерційних банків здійснюється за різними ознаками: за формою власності, рівнем спеціалізації, регіонально-територіальною ознакою тощо. В Україні функціонують комерційні банки різних форм власності, у тому числі й державні. Серед приватних комерційних банків переважають банки у формі відкритих та закритих акціонерних товариств. Також є банки-товариства з обмеженою відповідальністю. Залежно від номенклатури здійснюваних операцій розрізняють універсальні та спеціальні комерційні банки. У сучасних умовах більшість комерційних банків України намагається мати статус універсального банку, хоча багато з них ще не можуть надавати повний пакет банківських послуг. За територіальною ознакою серед українських банків виділяють: регіональні, республіканські та міжнародні банки. Останні створюються у вигляді спільних фінансових підприємств за участю іноземного капіталу і мають право відкривати філії та відділення за межами України.

Перехідна економіка та її закономірності

Ринкова економіка – економіка, яка характеризується приватною формою власності на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки.

Командно-адміністративна (планова) економіка – економічна система заснована на суспільній власності, з централізованим державним регулюванням економічних процесів.

Змішана економіка – економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності, ринковий і державний механізм макроекономічного регулювання.

1. Сутність перехідної економіки

Перехідний період – особливий період, протягом якого долаються властиві одному суспільному способу виробництва відносини власності і формується якісно нова система власності, принципово нові виробничі відносини. Перехідна економіка є багатоукладною, кількість і зміст укладів залежить від рівня розвитку певної країни, її історичних і національних традицій. Кожний уклад має свої закони розвитку, внутрішні суперечності, ґрунтується на інтересах певних класів і соціальних груп. У країнах колишнього СРСР спочатку основним укладом був державний, але на основі поступового роздержавлення економіки виник приватний сектор, або дрібнотоварний уклад (заснований на власній праці); приватнокапіталістичний; соціалістичний (на підприємствах, викуплених трудовими колективами), а також змішані уклади. Кожен з них характеризується відповідними відносинами власності.

На основі оптимального роздержавлення економіки (частка держави повинна зменшитись до 30-35%) в перехідний період виникають різні конкурентоспроможні уклади, формується реальний плюралізм власності – все це створює умови для розвитку і стабілізації національної економіки.

2. Особливості перехідної економіки в Україні

Країна, яка хоче реформувати свою економіку, повинна перш за все визначити свою національну ідею, характер якої залежить від типу та моделі економіки, яку вона хоче будувати. Якщо Україна ставить своєю метою відхід від соціалізму та вихід на шлях розвинутих країн, то повинна йти не до класичного (дикого) капіталізму, а стати на шлях змішаної економіки.

Національна ідея мусить стати основою національною свідомості, яка повинна базуватись на гармонійному розвитку людини, зв’язку її з природою, на державній підтримці усіх форм власності, колективному способі праці на своїй землі, забороні продажу землі іноземцям, обмеженні іноземних інвестицій, збереженні територіальної цілісності, духовної та культурної цілісності, високій людській моралі, патріотизмі усіх громадян України.

Виходячи з національної ідеї України, на етапі перехідного періоду необхідно виконати такі завдання:

1) розробити систему повномасштабного державного регулювання, що забезпечить творчий і ефективний характер перехідного періоду;

2) обрати свій національний шлях, свій курс реформ, підпорядкувати йому економічну політику, структурну перебудову економіки, увесь економічний потенціал, інвестиційні процеси на базі НТП, приватизаційні процеси;

3) підпорядкувати фінансову, кредитну, грошову політику інтересам власного виробництва, підвищенню його ефективності;

4) розробити та впроваджувати систему заходів формування і розвитку національного ринку;

5) розбудувати нове суспільство як сукупність інститутів (громадського суспільства, прав людини, національної безпеки, духовності та культури тощо), які б забезпечили національні інтереси України.

При формуванні моделі змішаної економіки в Україні слід враховувати такі обставини:

1. Якщо країни Заходу переходили до змішаної економіки від ринкової, то Україна переходить від централізовано-планової. Тому основним завданням економічних реформ в Україні є створення розвинутого товарного виробництва як ринкової основи змішаної економіки. Це стосується як виробництва, так і сфери обміну товарів. Не менш важливим завданням переходу України до змішаної економіки є визначення нових функцій держави, оволодіння нею принципово новими методами управління економікою. Саме в цих напрямах мають здійснюватися економічні реформи в Україні. При цьому важливо їх здійснювати комплексно, у певній послідовності, враховуючи доцільність і ефективність.

2. В економіці України в минулому панували державна і колективна форми власності та колективні форми організації виробництва і господарювання. Мабуть, і в майбутньому слід орієнтуватися на такі форми. Як показує, наприклад, досвід США, частка індивідуальної форми приватної власності у створенні ВНП не перевищує на сучасному періоді 10%, хоч питома вага таких підприємств в економіці становить близько 80%. У зв’язку з цим підвищується роль держави в економічному житті суспільства.

3. У минулі роки в Україні переважали і переважають тепер великі за розмірами підприємства. Створені великі й потужні промислові та сільськогосподарські комплекси. Їх не варто штучно збільшувати, а поряд з ними створювати і розвивати малі та середні підприємства.

4. Існуюча в Україні раніше економічна система характеризувалася високим рівнем централізації управління економікою. Навряд чи доцільно відразу відмовитися від централізму і перейти до децентралізму.

5. У центрі економічної політики перехідного періоду повинні бути реструктуризація і формування ефективної структури економіки, інвестиції, НТП, пріоритет національному виробництву і ринку, підприємництво, соціальні питання. Цьому повинні бути суворо підпорядковані похідні ланки суспільного виробництва: фінанси, кредит, грошовий обіг, фіскальна політика та ін. А також неухильне дотримання вимог економічних законів.

6. Процес реформування об’єктивно повинен відбуватись під державним керівництвом на основі стратегічного планування та прогнозування, комплексної програми з широким залученням трудящих до цього, під їх реальним контролем. Недопущення стихії, огульного заперечення, руйнування минулого, а раціональне поєднання досягнутих позитивних рис соціалізму та сучасної світової змішаної економіки.

7. Що принципово важливо, створення ефективної системи народного контролю (що є виразом дійсної демократії, а не демократії на словах) за усіма ланками економіки, державних органів проти економічної злочинності, корупції державних чиновників усіх рангів. Це єдина ефективна сила – влада трудящих, яка може протидіяти, приборкати дику природу законів ринкової економіки, законів природного відбору. На превеликий жаль, ми цього не зробили.

Отже, при створенні нової моделі економічного розвитку України необхідно враховувати взаємозв’язок її минулого, сучасного і майбутнього. Лише така модель може бути довгостроковою, реалістичною, ефективною.

3. Безробіття, його місце в ринковій економіці. Особливості безробіття в Україні

Невід'ємним атрибутом перехідної економіки є безробіття. Безробітними вважаються громадяни в працездатному віці, які з незалежних від них причин не мають заробітку або доходу і зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.

Характерними ознаками безробіття в Україні є те, що рівень безробіття серед службовців звичайно нижчий, ніж серед робітників. Безробіття серед молоді вище, ніж серед дорослого населення, а серед жінок - вище, ніж серед чоловіків. Так, в Україні серед кожних 100 безро­бітних, які перебували на обліку в службі зайнятості на початок 1999 року, 65% складали жінки, 31% - молодь у віці до 28 років.

Безробіття супровод­жується соціальними витратами - втратою кваліфікації людини, кризою сім'ї, соціальною і політичною напруже­ністю в суспільстві. Значне підвищення рівня безробіття в періоди сильних спадів може привести суспільство до сильних соціальних потрясінь. В усіх розвинених країнах розроблене законодавство про зай­нятість. Відповідні законодавчі акти прийняті і в Ук­раїні. У них передбачено регулювання зайнятості за допомогою проведення інвестиційної і податкової полі­тики, підвищення мобільності працівників, зас­тосування гнучких режимів праці.

Для реалізації політи­ки зайнятості створено Фонд сприяння зайнятості - державна служба зайнятості під керівництвом Міністер­ства праці та соціальної політики. Ця служба надає лю­дям допомогу в отриманні роботи, реєструє безробітних, виплачує допомоги по безробіттю.

Відповідно до законодавства місцеві органи влади організують для безробітних виконання громадських робіт на період пошу­ку ними відповідної роботи. При цьому оплата таких робіт не може бути нижче мінімального рівня заробітної плати в державі. Передбачена також організація пере­підготовки вивільнених працівників.

Роль держави в ринковій економіці

Інвестиції – сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки.

Інвестування - збільшення обсягу функціонуючого капіталу за рахунок нагромадження від прибутку та інших заходів.

Соціальна політика – політика, спрямована на підвищення добробуту населення на основі прискореного розвитку соціальної сфери.

Податкова політика – політика, спрямована на збільшення державного бюджету через обов’язкові платежі, які здійснюють фізичні та юридичні особи.

Поиск по сайту: