Домогосподарство – діяльність, що здійснюється залежно від сімейного бюджету, який визначається співвідношенням між прибутками і витратами сім’ї

1. Підприємництво і його форми

Підприємництво – самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, використання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Підприємство - первинна ланка суспільного поділу праці і вод­ночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка забезпечує процес відтворення на основі самостійнос­ті та самоокупності.

Як самостійні господарські одиниці підприємства користу­ються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряд­жатися майном, одержувати кредит, укладати господарські дого­вори з іншими підприємствами.

Для розвитку підприємницької діяльності необхідно створити умови:

- прийняти законодавство, яке регулюватиме підприємницьку діяльність;

- розвивати різні форми власності, в першу чергу приватну;

- мати необхідні виробничі ресурси, технології і робочу силу;

- розпоряджатися власним капіталом чи кредитом;

- дотримуватись екологічного законодавства.

Сутність підприємництва розкривається через його основні функції: організаційну - забезпе­чення виробництва товарів і послуг, їх реалізацію; ресурсна - інвестування капіталу на найбільш ефективне використання; соціальне задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Формування ринкової структури економіки приводить до по­яви різноманітних форм сучасних підприємств (суб'єктів госпо­дарювання), їх можна класифікувати за різними критеріями: формами власності (приватні, колективні, акціонерні, державні, кооперативні); формами організації (фірми, товариства, корпорації); розмірами (монополії, малий бізнес); сферами діяльності (виробнича, комерційна, банківська, сільськогосподарська).

2. Капітал підприємства та його кругообіг

Капітал підприємства представлений виробничими і не виробничими фондами. Виробничі фонди поділяються на основні і оборотні фонди.

Основні фонди - частка виробничих фондів, які використовуються більше одного виробничого циклу і в кожному циклі частково переносять свою вартість на новостворений продукт. Це обладнання, будівлі, транспорт.

Обігові фонди - фонди, які витрачаються на засоби виробництва, що один раз приймають участь у процесі виробництва і свою вартість на знову створену продукцію переносять повністю: сировина, паливно-енергетичні ресурси. Підприємець зацікавлений в тому, щоб процес виробництва відбувався скоріше і при цьому затрати були якомога меншими. З цією метою необхідно шукати більш матеріалоємні технології, дешевшу сировину, підвищувати продуктивність праці, використовувати більш дешеву сировину, шукати способи безвідходного виробництва. Все це сприяє зменшенню витрат виробництва і зниженню собівартості продукції.

Процес виробництва постійний, одночасно частина капіталу розміщена у виробництві, інша частина – у виготовлений товар, є капітал, вільний від виробництва. Відповідно, виробничі кошти можуть перебувати у трьох стадіях: грошовій, товарній і виробничій. Період, за який капітал проходить усі три стадії називається кругообігом капіталу. Г - Т < _Зв^Рс ... В... Т’ - Г’ - формула кругообігу виробничих фондів, де Рс - робоча сила, Зв - засоби виробництва, Г – гроші, Т – товар.

Метою виробництва є отримання прибутку, який має два етапи розподілу. На першому етапі він розподіляється товаровиробником і використовується для виплати податків, покриття відсотків за використання капіталу, розширення виробництва тощо. На другому етапі прибуток розподіляється через державу, який повертається виробникам у вигляді соціальних послуг, розвитку інфраструктури, дотацій.

3. Види підприємств за формою власності

Залежно від основних форм власності підприємств: одноосібне володіння (приватна), партнерство або товариство (колективна); акціонерне товариство, державне підприємство.

Одноосібне володіння – підприємство, в якому засоби виробництва належать одному суб’єкту, що самостійно веде справи і розпоряджається прибутком. Ця форма має переваги: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, власник отримує весь прибуток, низькі організаційні витрати. Але суттєві недоліки не сприяють розвитку одноосібних виробництв в сучасних умовах. Це те, що власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а банки неохоче дають кредити. Багатоманітність обов’язків нерідко приводить до прийняття помилкових рішень.

Партнерство (товариство) – форма організації бізнесу, що засновується на об’єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників. Це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості членів і їх кількість, як правило, невелика. Розрізняють такі види партнерства:

- повне товариство (товариство з обмеженою відповідальністю: його учасники несуть відповідальність за роботу фірми розміром як свого внеску, так і своїх особистих коштів (фірми у сфері юридичних, аудиторських послуг тощо);

- товариства з обмеженою відповідальністю: майнова відповідальність не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства (фірми, які здійснюють будівельні проекти, операції з нерухомістю);

- змішане товариство об’єднує членів з необмеженою і обмеженою відповідальністю, право голосу мають лише члени з необмеженою відповідальністю.

Акціонерне товариство – провідна форма сучасного підприємства. Майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за акції, тому ці товариства можна віднести до товариств з обмеженою відповідальністю.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї, у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерства.

Рішення приймаються групою акціонерів, що тримають пакет акцій (найбільший відсоток акцій у відношенні до інших розрізнених акціонерів).

Синонімом сучасних корпорацій є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг, по відношенню до останніх, виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є, по відношенню до нього, дочірніми.

Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний.

Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал в інтересах конкретного територіального формування.

4. Комерційне підприємництво

Комерційна діяльність пов’язана з реалізацією товарів, яка дає право на отримання прибутку. Прибуток в торгівлі має дві форми: перша форма – це частина прибутку, який створюється на виробництві і віддається виробнику за реалізацію його продукції (він проявляється в оптових закупках товарів); друга форма прибутку створюється безпосередньо з торгівлі, в результаті додаткових грошових вкладів, які збільшують вартість товару (доставка товарів додому, гарантійне обслуговування, пакування).

На сучасному етапі в торгівлі діють різні підприємства – від маленьких приватних магазинів з товарами першої необхідності до великих супермаркетів, в яких споживач не лише може отримати необхідний товар, а і повну інформацію, його характеристику, розміщення; надаються різні побутові послуги.

5. Особливості виробництва у сільському господарстві

Сільськогосподарське підприємництво одне з найдавніших видів підприємницької діяльності. Ця діяльність найбільш прибуткова тому, що у процесі виробництва задіяні природні фактори. Разом з тим вона є ризиковою тому, що залежить від особливостей дії природи.

Доцільно виділити такі особливості сільськогосподарського виробництва:

- важливим фактором є земля, яка не має вартості, але дуже обмежена і в результаті розвитку приватної власності на землю втратила прямий доступ для виробника;

- в сільському господарстві прибуток розподіляється між власником землі (орендна плата) і підприємцем;

- в сільському господарстві не можна прискорити кругообіг виробничих фондів, природою визначений час, відведений на виробництво продукції;

- виробництво сільськогосподарської продукції залежить від кліматичних і погодніх умов;

- ціна на сільськогосподарську продукцію формується на ринку по вартості продукції, вирощеної на гірших землях, це зумовлено необхідністю задіювати усі землі у виробництво;

- на кращих і середніх землях утворюється диференційна рента, яка є різницею між прибутком на гірших землях і кращих;

- на усіх ділянках землі утворюється абсолютна рента, яка є різницею прибутковості підприємництва в сільському господарстві і переробній промисловості. Диференційна і абсолютна рента лежать в основі орендної плати за користування землею.

6. Особливості формування доходів у банківській справі. Банки і їх місце у соціально-економічній діяльності держави

Виникнення банківської справи пов‘язане з розвитком товарно-грошових відносин, коли зростає кількість тимчасово вільних грошових коштів. Цій формі підприємницької діяльності передувало лихварство, суть якого полягала у збагаченні за рахунок збору певного відсотка від наданої позики під заставу майна громадян.

Слова, що були схожі за звучанням зі словом «bank» та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно – в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом «bancheri» в Греції в ХІІ ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називали «banca». Старофранцузьке слово «bangue» та італійське «bance» декілька сотень років тому означали одне й те саме - “лавка міняйла”. Слово «banguier» та «bankier» у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Виникнення банківської справи історично пов‘язане з потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торгівельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу.

Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торгівельних послуг, а з іншого – міняйли-банкіри та фінансово-кредитна система.

У сучасних умовах банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як джерело корпоративного кредиту, кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій, як посередник із здійснення грошових розрахунків.

Сучасний банк – це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

За напрямками банківської роботи, спеціалізацією основної клієнтури та законодавчими обмеженнями на сфери діяльності виділяють різновиди банків. У зв‘язку з цим термін “банк” нині майже не використовується без прикметника, його характеризує власне банк, тип його операцій, призначення та форму власності.

Банківська система – це сукупність різних видів банків і банківських інститутів, з допомогою яких здійснюється мобілізація коштів, надаються клієнтурі кредити та різноманітні послуги щодо прийому вкладів і наданих кредитів. Ця система є внутрішньо організованою, має загальну мету і завдання.

Аналізуючи розвиток банківської системи, за останні три століття можна виділити такі види банків:

1) приватні – належали одній особі або сім‘ї, розпоряджалися незначним капіталом, тому знаходились під загрозою розорення; у сучасних умовах їх існування дуже обмежене;

2) державні – підпорядковані державним органам влади, акумулюють державні кошти та інвестиції, через них здійснюється соціальне страхування громадян, девальвація, ревальвація, емісія грошової одиниці держави;

3) акціонерні банки – найбільш розповсюджена форма в сучасних умовах, їх реальними власниками є володарі контрольного пакету акцій, як правило такі банки прагнуть утримувати контроль і над різними сферами торгового, виробничого бізнесу через накопичення акцій відповідних підприємств;

4) емісісійні – банки мають право на емісію грошей та цінних паперів, як правило це державні і могутні акціонерні банки;

5) комерційні банки утворюються в результаті злиття вільних коштів групи підприємств однієї галузі чи схожих форм бізнесу, схильні до акціонування, тому поступово межа між комерційним та акціонерним банком втрачається;

6) іпотечні банки видають кредит під заставу нерухомого майна (землі, будівлі).

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківської установи, організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб‘єктів та населення в цілому.

7. Малий бізнес та його особливості

У сучасних економічних процесах малий бізнес займає незначне місце, всього кілька процентів у національному суспільному відтворенні різних держав, але кількість людей, яка задіяна в цьому бізнесі, постійно зростає. Малий бізнес – це, як правило, бізнес однієї особи або сім’ї. Його мета – задовольнити життєві потреби. Найбільше він розвинений в торгівлі, наданні різних послуг громадянам, громадському харчуванні, готельному бізнесі, виробництві сувенірної продукції.

8. Орендні підприємства: види, розподіл доходів. Сучасні проблеми орендних доходів

Оренда – це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном. Орендодавець дає орендареві право користуватися майном. Орендар погоджується сплачувати певну суму орендної плати.

Орендне підприємство – це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння й користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об’єктами оренди є:

- цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці);

- окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Існують два типи орендних відносин:

- оренда як форма приватизації об’єктів державної власності;

- оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки.

9. Сутність та функції домогосподарств

У сучасних умовах спостерігаються високі темпи зростання питомої ваги продукції домашніх господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. Категорія «домогосподарство» найкраще трактується в матеріалах ООН. Домогосподарство визначається як «особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об’єднаних спільним веденням господарства. Поняття «домогосподарство» не слід ототожнювати з поняттям «сім'я». Домашнє господарство більш чітко прив’язане до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, не лише родичів, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин.

Згідно із Законом України «Про власність» кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Це зумовлює виконання ряду функцій. Вони не лише забезпечують матеріальні потреби своїх членів, а є постачальниками ресурсів праці, капіталу, товарів, необхідних усім членам суспільства.

Головне джерело доходів домогосподарств – це доходи від ресурсів, які вони поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів власного виробництва (земля, будинок, транспорт домогосподарства). Доходом є також трансферти. Трансфертні платежі – це всі виплати, які відповідають реальному економічному внеску домогосподарства, але не еквівалентні виробничим витратам.

10. Форми підприємств в сучасній Україні, їх розвиток в умовах ринку

У сучасній Україні розвиваються різні форми підприємств. У ході приватизації найбільшого поширення набули акціонерні товариства, 80% яких складають закриті акціонерні товариства. Державні підприємства зберігаються у стратегічних сферах діяльності суспільства. У сфері роздрібної торгівлі і обслуговування зростає процент приватних підприємств. Комерційні підприємства переважають в банківській справі, а також в торгівлі.

З метою реформування державного сектора економіки України, здійснюється структурне розмежування державного сектора на дві підгрупи.

До першої групи входять підприємства, які не підлягають акціонуванню і перебувають у прямій підпорядкованості органам державного правління. Це підприємства, що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку, виробляють особливо екологонебезпечну продукцію, а також транспорт, порти, пошта і т. п.

До другої групи державних підприємств належать ті, які обов’язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб не менше ніж 51% відсоток акцій належало державі – це державні акціонерні товариства, які задіяні в сферах виробництва, що складають основу економічного потенціалу держави.

Поиск по сайту: