Сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній і валовий національний продукт

Сукупний суспільний продукт – це сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило за рік).

Розраховують сукупний суспільний продукт по-різному. Залежно від того, які елементи включають до його складу: розрізняють валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт.

Валовий суспільний продукт – це сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. Недолік цієї категорії в тому, що спостерігається повторний рахунок виробничих затрат (наприклад, добута залізна руда рахується як продукт залізорудної промисловості і ще раз вона входить у вартість продукції, виробленої з металу).

Кінцевий суспільний продукт – це вартість виробленої продукції за певний період часу (за рік), яка включає предмети споживання населення і засоби праці та не включає проміжного і незавершеного продукту.

Валовий національний продукт (ВНП) – показник, що характеризує результати економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва, ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених протягом року.

Визначається ВНП шляхом додавання сукупних витрат, необхідних для виробництва кінцевої продукції або ж шляхом додавання доходів, отриманих від виробництва даного об’єму продукції. За витратами ВНП визначається як сума споживчих витрат на товари і послуги, валових інвестицій підприємств, державних закупівель товарів та послуг і чистого експорту. За доходом або ж за розподілом ВНП визначається додаванням заробітної плати найманих працівників, ренти, процентів, дивідендів, прибуткового податку і нерозподілених прибутків підприємств, амортизаційних відрахувань.

Валовий внутрішній продукт – це вартість кінцевих товарів, вироблених всередині країни. У цю вартість не включається частина ВНП, яка виробляється за кордоном. У внутрішній продукт входять доходи закордонних фірм, що виробляють продукцію в країні, доход якої ми обчислюємо.

Чистий продукт – це частина сукупного суспільного продукту, з якого вираховуються вартість засобів виробництва. Це – реальний доход, знову створена вартість, яку суспільство може використати для особистого споживання і для розширення виробництва. Тому чистий продукт характеризують як національний доход. За натуральним змістом він складається з предметів споживання і нагромаджуваної частини засобів виробництва.

3. Національний доход і національне багатство

Національний доход – частина сукупного суспільного продукту, в якому представлена новостворена протягом року в тій чи іншій країні вартість (НП + ДП). За натурально-речовим змістом національний доход складається із засобів виробництва і предметів споживання, які використовуються для нагромадження і споживання. Кількісно національний доход – це різниця між сукупним суспільним продуктом і матеріальними затратами на його створення (амортизація, сировина, матеріали). Його розмір залежить від кількості працездатного населення, рівня продуктивності та інтенсивності праці. При розподілі національного доходу утворюються форми доходів, як заробітна плата, прибуток, процент, рента, орендна плата, дивіденд. Вони є первинними або основними.

У результаті перерозподілу доходи трансформуються у вторинні. Це відбувається через державний бюджет, механізм цін, кредитну систему, внески у різні фонди. Цей перерозподіл формує кінцеві доходи у суспільстві, з використанням яких відбувається його споживання.

Національний доход складається із фонду споживання і нагромадження. Фонд нагромадження (з частини додаткового продукту) використовується на збільшення основних виробничих і невиробничих фондів, запасів, предметів праці і резервів. Фонд споживання – це сукупність благ, придбаних населенням на отримані доходи.

Використаний національний доход відрізняється від виробленого національного доходу на величину відшкодування витрат (незібраний або частково зіпсований врожай, витрати від стихійного лиха) і зовнішньоторгового сальдо.

Національне багатство - сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня осві­ти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування на­селення, які призначені для розширеного відтворення і досягнен­ня головної мети суспільства.

Для суспільного відтворення не можуть бути використані наднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні то­вари, застаріле устаткування, хоча вони входять до ста­тистики національного багатства.

Найважливішими складовими національного багатс­тва в усій сукупності матеріальних благ, споживчих вар­тостей є:

1) створені й накопичені в країні виробничі фонди, які, у свою чергу, поділяють на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі), що використовуються в декількох виробничих циклах. До оборотних - предмети праці (сировина, матеріали, паливо), що витрачаються повністю впродовж одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функ­ціонують у соціальній сфері, - школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні заклади;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, това­ри тривалого користування, одяг;

4) товарні запаси народного господарства (запаси го­тової продукції на складах, резервні страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного ба­гатства є залучені у процес виробництва природні ресурси: земля, ліси, води, розвідані корисні копалини, повітря.

До нематеріальної форми національного багатства, належать: накопичений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаруван­ня, культурні цінності.

Економічне зростання і його чинники

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, з незалежних від них причин.

1. Економічне зростання та його показники

Економічне зростання – це довгострокова тенденція збільшення реального ВВП. У цьому визначенні ключовими є слова:

- тенденція, тобто реальний ВВП не повинен обов’язково зростати з року в рік, а вказується лише напрям розвитку економіки, так званий «тренд»;

- довгострокова, оскільки економічне зростання є показником, що характеризує довгостроковий період, то йдеться про зростання потенційного ВВП, тобто ВВП за умов повної зайнятості ресурсів, а також виробничих можливостей економіки;

- реальний ВВП, а не номінальний, зростання якого може відбуватися за рахунок зростання рівня цін, при цьому рівень виробництва може навіть скорочуватися. Тому важливим показником економічного зростання виступає саме показник величини реального ВВП.

Головна мета економічного зростання – підвищення і покращення національного добробуту.

У процесі аналізу економічного зростання важливе місце має показник темпів зростання. Швидкість економічного зростання знаходить свій вираз у середньорічних темпах зростання ВВП або в середньорічних темпах зростання ВВП на душу населення (це точніший показник) протягом певного періоду.

Збільшення виробничих можливостей та зростання потенційного ВВП пов’язані або зі зміною кількості ресурсів, або зі зміною їх якості. Відповідно виділяють два типи економічного зростання:

- економічне зростання, зумовлене збільшенням кількості ресурсів, простим додаванням факторів виробництва, - це екстенсивний тип економічного зростання;

- економічне зростання, пов’язане із вдосконаленням якості ресурсів, використанням досягнень науково-технічного прогресу, - це інтенсивний тип економічного зростання.

Фактори економічного зростання можна розподілити на три групи: фактори пропозиції (природні, трудові ресурси, обсяг основного капіталу, технологія), фактори попиту (рівень сукупних витрат) і фактори розподілу (ефективне використання ресурсів). Але при аналізі проблем економічного зростання на перший план, як правило, висуваються фактори пропозиції.

На темпи економічного зростання країни впливає також характер розвитку суспільства, «моральне здоров’я» нації. У деяких країнах, незважаючи на досягнутий рівень матеріального добробуту, існує політична диктатура, розвинені корупція та бюрократія тощо. Навряд чи за таких умов можливе збереження високих темпів економічного зростання або прискорення розвитку взагалі.

Значення економічного зростання полягає в тому, що воно розширює можливості для підвищення рівня добробуту. На його основі створюються умови для реалізації соціальних програм, ліквідації злиденності, розвитку науки і освіти, вирішення екологічних проблем. Економічне зростання збільшує виробничі можливості економіки, дозволяє розв’язати проблему обмеженості ресурсів. Завдяки йому створюються нові види ресурсів, нові ефективні технології виробничих процесів, що дає змогу збільшувати та урізноманітнювати виробництво товарів і послуг, підвищувати якість життя.

2. Економічний цикл і безробіття

Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт - кризою і деп­ресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коли­вання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.

У теорії економічного циклу важливе місце займає проблема економічної рівноваги – це такий стан економіки, при якому досягається стале врівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво-споживання).

Криза є необхідною ланкою економічного оновлення, інструмен­том формування нової, вищої системи структурних зв'язків, однією з найважливіших умов самовдосконалення господарського механізму.

Криза характеризується такими явищами в економіці: падіння цін, масове банкрутство підприємств, падіння заробітної плати, знецінення основного капіталу, падіння курсу акцій, зростання безробіття.

Безробіття - соціальне явище, при якому певна кількість працездатних людей не може знайти собі роботу.

Рівновага й економічна криза - діалектично взаємопов'язані протилежності, які не існують відокремлено одна від одної.

3. Особливості економічної кризи в Україні

Економічна криза в Україні розпочалася ще тоді, коли наша держава знаходилася в складі СРСР, – перехід підприємств на госпрозрахунок привів до вимивання дешевих товарів, зниження виробництва і розкрадання основних фондів. Уже в кінці 80-х років почалася економічна криза недовиробництва. Після розвалу Радянського Союзу криза загострилась, її основні причини:

- розвал централізованої політики і єдиної системи управління;

- розрив економічних зв’язків з іншими союзними республіками привів до скорочення виробництва;

- тривала відсутність власної грошової одиниці (майже п’ять років);

- порушення фінансової системи держави, невизначеність з розподілом боргів між країнами СНД;

- політична нестабільність, відсутність єдиної програми економічних реформ.

Розподіл національного доходу.

Споживання, заощадження і добробут людини

Фонд споживання – частина національного доходу, що йде на задоволення особистих потреб людей.

Фонд нагромадження – частина національного доходу, що використовується для зростання функціонуючих чинників виробництва.

НД = ФС + ФН,

(формула національного доходу, де ФС - фонди споживання, ФН - фонди нагромадження)