Держава як основний елемент політичної організації суспільства

Головним елементом політичної організації суспільства є держава, під якою розуміють основне знаряддя або,спосіб організації в ньому політичної влади.

Загалом термін "держава" можна тлумачити згідно з трьома погля­дами:

~ як синонім понять "країна", "народ", батьківщина";

- як сукупність зв'язків між громадянами та органами управління між цими органами;

~ як повсякденне ототожнення із владою, адмініструванням, правосуддям, контролем тощо.

Держава володіє тими ознаками, які притаманні й іншим інститутам політичної організації суспільства. Одночасно вона має ряд своєрідних ознак, як от: наявність державного апарату, права, території, населення, суверенітету.

Державний апарат - це особлива система органів і установ, котрі здійснюють функції державної влади (тобто функції управ­ління, регулювання та контролю). Вони, по суті, є спеціалізовани­ми органами, які повинні використовуватися згідно із за­конами держави.

Сучасні держави мають, як правило, п'ять основних елементів орга­нізаційної структури державного апарату:

- представницькі органи (парламент, органи місцевого самовряду­вання та самоуправління);

- виконавчо-розпорядчі органи, або державна адміністрація (пре­зидент, уряд, його регіональні органи);

- судові органи;

- прокуратура;

- органи державного контролю.

Законодавча, виконавча та судова гілки влади мають доповнювати та контролювати (взаємоврівноважувати) одна одну, не перебираючи на себе невластивих функцій.

Право - це система встановлених або санкціонованих держа­вою і спрямованих на регулювання суспільних відносин загаль­нообов'язкових норм, дотримання яких та виконання яких забез­печується шляхом переконання і державного примусу.

Держава функціонує в межах встановленого нею правопорядку, який відображає основні цілі та принципи держави. Однак право є не тільки технікою діяльності держави, але й закріплює систему санкціо­нованих державою нормативних регуляторів суспільного життя, яким повинні підкорятися всі суб'єкти та об'єкти політики.

Різноманітні нормативні акти є лише формою реалізації загальної волі народу, що висловлена безпосередньо (на референдумі та вибо­рах), а чи опосередковано (через своїх представників).

Засадничим принципом права є принцип загальної рівності, тобто однаковий ступінь свободи для держави та її органів, суспільних громад окремих особистостей.

Територія - це просторова основа держави. Держава існує на певній території, що підпадає під юрисдикцію її законів. Території держави позначають її кордони з іншими країнами, закріплені в дво- чи багатосторонніх договорах.

Територіальність є атрибутивною ознакою держави. Втрата тери­торії означає припинення існування самої держави. Тому будь-яка дер­жава намагається всіма засобами зберегти свою територію. Територі­альні зазіхання, спори і претензії одних держав до інших упродовж всієї історії викликали найжорстокіші війни.

Хоча могутність держави визначається не стільки розмірами її гео­графічної території, скільки економічним потенціалом, відсутність владного контролю над якоюсь частиною території є виявом слабкості держави.

Суверенітет держави (від франц. хоіп'егаіпеїе - самостійність, вер­ховна влада) - це верховенство влади держави всередині країни та її незалежність у зовнішніх зносинах. Цю владу повинні поважати інші держави. Тільки держава офіційно представляє своє суспільство всередині та за межами країни і тільки вона має право видавати закони та чинити правосуддя.

Суверенітет держави має внутрішній і зовнішній аспекти. Вну­трішній полягає у можливості держави розпоряджатися своєю тери­торією та ресурсами й примушувати підлеглих громадян до виконан­ня настанов держави. Зовнішній аспект суверенітету полягає у забез­печенні цілісності держави та невтручання у її внутрішні справи зовнішніх сил, у можливості держави проводити незалежну політику, встановлювати дипломатичні відносини з іншими державами, вступа­ти до міжнародних організацій тощо.

Сучасні глобалізаційні тенденції роблять вразливими чи не всі ком­поненти суверенної національної держави. "Уряди держав значною мірою втратили можливість контролювати потоки грошей, що потрап­ляють у їхні країни і витікають з них, і зіштовхуються з усе більшими труднощами у контролі потоків ідей, технологій, товарів і людей. Одним словом, державні кордони стали максимально прозорими", -зазначає відомий дослідник світової політики і цивілізаційних конфлік­тів Семюель Гантінгтон. Очевидно, що такі тенденції становлять ре­альну загрозу сучасним національним державам і є викликом для них.

Розуміння сутності держави, її соціального призначення і функцій значною мірою залежить від того, з якої концепції походження держави виходити. Основними з концепцій є теологічна, патріархальна договірна, психологічна, теорія завоювання та класова.

Теологічна теорія - походжен­ня держави пояснюється Божою волею.

Патріархальна теорія - виникнення держави трактується як ре­зультат розвитку сім'ї. Абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в сім'ї (Конфуцій, Аристотель).

Договірна теорія - пояснює, що держава постала внаслідок угоди між людьми (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спіноза).

Психологічна теорія - пояснює виникнення держави психологіч­ною потребою людей у підпорядкуванні (Петражицький, Фрейзер, Тард).

Теорія завоювання, насильства - роз'яснює походження держави актом насильства, завоювання одного племені іншим (Є. Дюрінг, Л. Гумилович, К. Каутський).

Класова теорія (марксистська) - вбачає причину появи держави в розподілі суспільства на класи та потребі організації панування одного класу над іншими (К. Маркс, Ф. Енгельс).

Функції держави виражають її суть. Вони поділяються на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій держави належать:

1. Економічна функція - виконуючи її, держава виступає як коор­динатор господарської діяльності в суспільстві та економічних про­цесів.

2. Культурно-виховна - полягає у підтримці державою соціальних інститутів, які діють у відповідній сфері.

3. Соціальна функція - держава виступає організатором системи охорони здоров'я, опіки, соціального забезпечення непрацездатних членів суспільства.

4. Правотворча - творення і прийняття законів.

5. Правоохоронна - полягає у забезпеченні громадського порядку та охорони суспільства від політичної дестабілізації.

6. Екологічна - захист довкілля, в якому проживає суспільство, та розумне використання природних ресурсів.

До зовнішніх функцій держави належать:

1- Оборонна - захист країни від зовнішнього нападу.

2. Дипломатична - здійснення захисту національних інтересів У міжнародному житті.

3. Співробітницька - розвиток економічних, політичних, культур­них відносин з іншими державами та поглиблення інтеграційних про­цесів.

Форма держави. Кожна держава у світі відрізняється своїми кон­кретними формами. Форма держави - це сукупність найбільш за гальних її ознак, зумовлених інституціональними, територіальни­ми і функціональними способами організації влади.

У політичній науці існують три основні категорії, які дозволяють дати характеристику формам держави: політичний режим, форма правління і державний устрій.

Політичний режим - це сукупність прийомів і методів, за допо­могою яких здійснюється державна влада. Політичний режим визначає не тільки особливості створення та функціонування державно­го механізму, але й характер взаємовідносин з існуючими недержавни­ми політичними інституціями.

Форма правління - це організація вищої державної влади, по­рядок утворення її органів та характер взаємовідносин із насе­ленням. Усі держави поділяються на республіки та монархії.

Монархія відзначається тим, що вища влада в державі зосе­реджується в руках одноосібного правителя держави (фараона, шаха, короля, гетьмана тощо). Як правило, влада монарха є спадковою. Мо­нархії класифікуються на необмежені та обмежені (конституційні). Сьогодні монархічна форма правління утримується в 34-х країнах світу.

Республіка будується на колегіальній організації вищої державної влади. Респуб­ліки поділяються на парламентські та президентські. Головою парла­ментської республіки є президент, який обирається парламентом і ви­конує тільки представницькі функції. Реальну виконавчу владу має уряд, що формується парламентом. На чолі президентської республіки стоїть всенародно обраний президент, який є главою держави і якому підзвіт­ний уряд. Незалежно від президента діє представницький орган -парламент.

Державний устрій характеризує територіальний устрій держа­ви і спосіб взаємовідносин між її частинами.

Розрізняють держави унітарні, які не ма­ють у своєму складі відособлених державних утворень, наділених пев­ною самостійністю, та складні держави.

Унітарна форма державного устрою є переважаючою у світі. Уні­тарними, зокрема, є більшість держав Європи, Латинської Америки та Африки.

у державному устрої України існує нелогічне поєднання задекларо­ваного Конституцією унітарного устрою та передбаченого нею ж існу­вання автономії Криму, що, практично, є територіальною автономією російської національної меншини в Україні.

До складних держав належать імперія, федерація та конфедерація.

Імперія - це насильно створена складна держава, в якій ступінь залежності між її складовими части­нами і вищою владою може бути різним.

Федерація - складне державне утворення, до складу якого входять інші державні утворення, що є су­б'єктами федерації (Росія, США, Бразилія, Канада).

Конфедерація - це союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об'єднання для до­сягнення певних спільних цілей (Швейцарія).

Підсумовуючи розгляд категорії "держава", слід зауважити, що вона є складним суспільним утворенням, за рівнем такої складності посту­пається хіба самому суспільству і була створена ним як вияв його са-моорганізуючого потенціалу.

Отже, держава - це суверенна, політико-територіальна органі­зація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що мас спеціальний апарат управління і примусу, а також здійснює управління загальносуспільними справами.

Поиск по сайту: