ПОНЯТТЯ ТА МОДЕЛІ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ

Письменник О. Теніс в оповіданні «Зозуля без годинни­ка» зазначає, що кожна епоха користується певним набором метафор, на які спирається її реальність¹. Генис. А. Кукушка без часов / Культурология. - Екатеринбург: У-Фактория, 2003. - с. 196.

Так, наприклад, з XIX ст. популярними стали архітектурні метафори, які, се­ред інших, використовував і К. Маркс.

«Суспільство в Маркса — будинок, — воно не складається з нас і не росте в нас, а нами будується. Спочатку — базис (економіка, вироб­ничі відносини), потім — надбудова, тобто ідеологія, культура, мисте­цтво, мораль. Але якщо суспільство — будинок, то його завжди можна знести й відбудувати заново. Будинок потребує ремонту, іноді капіталь­ного, іноді косметичного. Перебудова, до речі, — остання серед архітек­турних метафор».

Геніс О. «Зозуля без годинника»

Починаючи з 60-х рр. XX ст. стали з'являтися й інші метафори. Результатом численних революцій 60-х, за Тені­сом, стала нова посткласична, постіндустріальна, постмо-дерністська парадигма, заснована на органічних метафорах. Старий механістичний принцип змінюється новим — еко­логічним принципом системності та взаємозв'язку.

Американський фізик, філософ та еколог Ф. Капра у своїй відомій книзі «Дао фізики» сформулював низку кри­теріїв, що відрізняють нову наукову парадигму від старої. Згідно з Капрою, світ — це не зібрана з окремих елемен-тів-кубиків споруда, а єдине ціле; Всесвіт складається не з речей, а з процесів; суспільство ж являє собою павутин­ня взаємозалежних і рівноважливих процесів.

«Системний підхід розглядає світ у термінах залежностей і об'єд-Чнань. Системи є інтегрованими цілими, чиї властивості не можуть бути зведені до властивостей менших одиниць. Замість того, щоб кон­центруватися на основних будівельних блоках або речовинах, систем­ний підхід надає особливого значення базовим принципам організації. Приклади систем буяють у природі. Кожний організм — від дрібних бактерій через весь спектр рослин і тварин до людини — є інтегрова­ним цілим і, отже, живою системою. Але системи не обмежені індивіду­альними організмами та їх частинами. Ті ж самі аспекти цілісності ви­являють соціальні системи... Всі ці системи являють собою цілісності, чиї конкретні структури є результатом взаємодії й взаємозалежності їх частин»

Капра Ф. «Системний погляд на життя»

«Якщо демократичне суспільство опиралося на образ складеної з акуратних цеглинок-виборців піраміди» — від­значає О. Геніс, — то постіндустріальний світ пропонує пішу метафору — павутину»¹. Не випад-коко, глобальну комп'ютерну мережу Іін. сгпеЬ, користувачами якої на сьогод­нішній день є більше 1 млрд людей, називають не інакше як «всесвітньою павутиною».

Геиис. А. На обратиом пути / Культурология. — Екатеринбург: У-Факто-рия, 2003. - с. 218.

«Століттями й тисячоліттями головними ресурсами народів були простір і золото. Надновий час викликав до життя новий ресурс — інформацію. У майбутньому столітті цей ресурс стане визначальним. За три десятиліття свого існування інформаційна система фактично пе­ретворилася на фактор еволюції. Наприкінці минулого сторіччя понят­тя «мережа» стало універсальною метафорою. Заговорили про мереж-ну економіку, мережну логіку, мережний інтелект...»

Гуревич П. «Конфігурація могутності»

Поняття «система» виступає ключовим і для розуміння політики в сучасному світі. Власне, й політологія визна­чається саме як наука про сутність, форми й закономір­ності виникнення, функціонування і розвитку політичних систем.

Термін «система» був уведений у науковий обіг австрій­ським біологом Людвігом фон Берталанфі в межах першої в історії наукової думки системної концепції — «Загальної теорії систем». У даній теорії вчений визначив систему як певну цілісність, що складається із взаємозалежних еле­ментів.

Будь-яка цілісність, що визначається як система, з по­зицій системного підходу повинна володіти двома осно­вними властивостями: по-перше, складатися із сукупності взаємозалежних частин, і, по-друге, відмежовуватися від оточення, з яким взаємодіє. Таке визначення дозволяє ви­ділити безліч різних систем — від механічних до екологіч­них і соціальних.

Поняття «система» для розгляду суспільства і суспіль­них відносин уперше було застосовано американським соціологом Т. Парсонсом, який представив суспільство як взаємодію чотирьох підсистем, що забезпечують його життєдіяльність: економічної, політичної, соціальної та духовної.

Таким чином, політична система являє собою окремий вид соціальної системи (а саме такої, що пов'язана із при­йняттям владних рішень).

У політичну науку термін «система» вводить американ­ський політолог Девід Істон, який визначає її як певний механізм функціонування влади, що визначає порядок роз­поділу ресурсів і цінностей. Разом з іншими американськи­ми вченими — Габріелем Алмондом і Карлом Дойчем — Де­від Істон вважається автором класичної теорії «політичної системи».

«Політичне життя може розглядатись як система різноманітних \ взаємозалежних видів діяльності, що впливають у своїй сукупності на спосіб прийняття рішень».

Істон Д. «Політична система»

Вивчаючи політичні системи, Д. Іс­тон приділяв основну увагу їх взає­модії з іншими підсистемами суспіль­ства. За Істоном, політична системапредставляє собою організм, що ак­тивно реагує на зовнішні імпульси. Але, формуючись під впливом внут­рішнього й міжнародного оточення,будь-яка політична система, у свою чергу, сама впливає на його формування (одержуючи вихідні із цього оточення імпульси, система впливає на нього за допомогою власних сигналів).

«Системний аналіз політичного життя заснований на понятті «сис­теми, зануреної в середовище» і підданої впливу з її боку... Такий аналіз припускає, що система, аби вижити, повинна мати здатність реа­гувати на вимоги....».

Істон Д. «Політична система»

Відмінною рисою взаємодії політичної системи з навко­лишнім середовищем є те, що вона здійснюється за допо­могою політичної влади.

«У внутрішній організації політичної системи основною властивіс­тю, характерною й для інших соціальних систем, є винятково гнуч­ка здатність реакції на умови свого функціонування. Дійсно, політичні системи включають найрізноманітніші механізми, за допомогою яких їм вдається справлятися із вражаючими впливами середовища. За до­помогою цих механізмів вони мають можливість регулювати свою по­ведінку, трансформувати внутрішню структуру й навіть змінювати фундаментальні завдання. На відміну від соціальних систем, інші типи систем не мають цієї властивості».

Істон Д. «Категорії системного аналізу політики»

Г. Алмонд, аналізуючи політичні системи, звертає увагу, насамперед, на їх внутрішню структуру. Використовуючи функціональний підхід, учений підходить до аналізу полі­тичної системи як до певної сукупності взаємодій державних і недержавних структур, заснованої на виконанні ролей.

«Політична система — це система взаємодії, що виконує функції ін-Чтеграції й адаптації за допомогою застосування або погрози застосу­вання легітимного насильства».

Алмонд Г. «Порівняльні політичні системи»

Ядро політичної системи, за Алмондом, становить дер­жава. Однак він відзначає, що «політика є чимось більшим, аніж діяльністю з реалізації влади та здійсненню приму­са, — це, зокрема, й політичні органі­зації, такі, як партії та групи інтер­есів. Подібні організації не мають при­мусової влади — хіба що в тому ступені, у якому вони контролюють державу^.

Алмонд Г., Паузлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная гюлитолргия сегодня: Мировой обзор. — М.: Аспект Пресе, 2002. — сс. 38—39.

Аналогічним чином, від­значає Алмонд, засоби масової інфор­мації лише опосередковано впливають на вибори, законотворчість та здій­снення правопорядку. Крім того, мож­на виділити й інші інститути — такі, як родина, церква, школа, корпорації та ін., що впливають на політичні на­станови і політичний курс.

Таким чином, у структурі політич­ної системи Алмонд виділяє так звані «інституціональні» (політичні інсти­тути — держава, партії, групи інтере­сів, громадські організації) та «оріента-ційні» (політична культура) елементи.

Використовуючи комунікативний метод при розгляді політичної систе­ми, К. Дойч представляє її як інфор­маційну модель, певний «чорний ящик», що працює за принципом «вхід» — «вихід». Термін «чорний ящик» у 1956 р. був запозичений У. Ешбі (книга «Введення до кібернетики») з авіаційної термінології для описання системи, пристрій якої невідомий, відома лише її реакція на зовнішні впливи. Дойч виділяє наступні осно­вні фактори, що впливають на ефективність діяльності по­літичної системи: якість інформації, яка надходить ззовні в систему («вхід»), якість механізмів системи, що переро­бляють інформацію («конверсія»), та якість реакції систе­ми на зовнішні імпульси («вихід»).

Таким чином, при побудові теоретичної моделі політич­ної системи використовуються чотири базові категорії: аполітична система», «навколишнє середовигце», «реакція системи» і «зворотний зв'язок». Відповідно до цієї моделі, механізм функціонування політичної системи містить у собі чотири фази:

1) «Вхід» («введення») — вплив на політичну системунавколишнього середовища у формі вимог і підтримки.

2) «Конверсію» («перетворення») — реакцію системи навимоги навколишнього середовища, їх перетворення напевні рішення.

3) «Вихід» («висновок») — здійснення ухвалених рі­шень у формі конкретних дій системи.

4) «Зворотний зв'язок» — вплив дій системи на навко­лишнє середовище з метою формування на «вході» певнихвимог і забезпечення підтримки.

За даною моделлю (схема 3. 1), у систему ззовні надхо­дять вимоги (думки індивідів з приводу розподілу ціннос­тей у суспільстві: безпека, соціальний захист, освіта, медичні послуги та ін.), що послабляють політичну систему, і підтримка (матеріальні й нематеріальні ресурси — подат­ки, виконання обов'язків, правомірна поведінка, участь у виборах і референдумах та ін.), що підсилює систему.

Схема 3. 1. Модель політичної системи.

Навколишнє середовище

(Конверсія)

Навколишнє середовище

Введення інформації складається з виявлення і аналізу існуючих інтересів (функція артикуляції інтересів), їх уза­гальнення та інтеграції (функція агрегування інтересів), що виконують групи інтересів, громадські організації та полі­тичні партії, які формулюють і узагальнюють вимоги на­селення. Велике значення має й функція політичної кому­нікації, що забезпечує поширення політичної інформації між елементами політичної системи, системою та навко­лишнім середовищем.

Політична система переробляє вимоги, що надійшли до неї, і підтримку на рішення по розподілу цінностей (закони, роз­порядження, інші норми) та виконує на підставі ухвалених рі­шень дії, відповідно до вимог суспільства. Функція конверсії (перетворення інформації) полягає у встановленні норм, пра­вил (законодавча діяльність), а функція виведення — у засто­суванні цих норм, виконанні конкретних дій {виконавча діяль­ність), а також у здійсненні контролю за дотриманням вста­новлених норм і застосуванні санкцій у випадку їх порушення (правоохоронна, контрольно-наглядова діяльність).

Для підтримки стабільності в суспільстві рішення та дії системи на «виході» повинні відповідати вимогам і підтримці

на «вході». Саме на підтримку рівноваги системи спрямова­ні механізми зворотною зв'язку (цінності та настанови по­літичної культури, ідеологія, політична соціалізація, рекру­тування політичної еліти та ін,).

Отже, політичну систему можна визначити як сукуп­ність взаємозалежних державних і недержавних соціадьно-падітичшх інститутів, цінностей і норм, а також принци­пів організації та здійснення політичної влади.

Існують різні підходи до опису основних функцій полі­тичної системи. Найпоширенішою є класифікація, розро­блена Г, Аллюндом і Дж, Пауеллом (схема 3. 2),

«Функція політичної системи — це забезпечення інтеграції, розроб­ки та реалізації загальних цілейсуспільства*.

Парсонс Т. «Соціальна система»

Схема 3. 2. Функції політичної системи.

Типологізувати політичні системи можна за різними підставами:

• за типом легітимного панування (М. Вебер) — тра­диційні, харизматичні та раціонально-легальні;

• за типом суспільно-економічної формації (К. Маркс) —рабовласницькі, феодальні, капіталістичні та соціа­лістичні;

• за характером зв'язків із навколишнім середовищем(К. Поппер) — закриті й відкриті;

• за характером політичних цінностей, що становлятьоснову правління (Ж. Блондель) — ліберальні, тради­ційні, радикально-авторитарні (комуністичні), авто­ритарно-консервативні та популістські;

• за типом політичної культури (Г. Алмонд) — англо-американська, європейсько-континентальна, доінду-стріальна та тоталітарна.

Однією з найпоширеніших у сучасній політичній науці є класифікація політичних систем за політичним режимом, тобто на підставі характеру й засобів здійснення влади.

ГОЛОВНЕ У РОЗДІЛІ:

1. Політична система — це сукупність взаємозалежнихдержавних і суспільних інститутів, цінностей і норм,а також принципів організації та здійснення політич­ної влади.

2. Основоположниками класичної теорії політичних сис­тем є Д. Істон, Г. Алмонд, К. Дойч, які використовувалидля наукового аналізу системний, структурно-функціо­нальний і комунікативний методи дослідження.

3. У структурі політичної системи виділяють «інституці-ональні» (політичні інститути — держава, партії, гру­пи інтересів, громадські організації) і «орієнтаційні»(політична культура) елементи.

4. Життєдіяльність політичної системи виявляється впроцесі виконання цілої низки функцій: мобілізацій­ної, розподільчої, регулятивної, адаптаційної, функціїполітичного реагування, рекрутування еліт, політичноїсоціалізації та ін.

5. Існує чимало класифікацій політичних систем. Середнайпоширеніших — виділення англо-американських, європейсько-континентальних, доіндустріальних і то­талітарних систем (Г. Алмонд), відкритих і закритих систем (К. Поппер), ліберальних, комуністичних, тра­диційних, популістських і авторитарно-консерватив­них систем (Ж. Блондель).

Брегеда

Поиск по сайту: