Чинники стабільності (нестабільності) політичних систем

Урахування цих чинників дає можливість ви­явити «вузькі місця» у функціонуванні політичних систем різних типів і визначити оптимум у взаємодії її підсистем.

Чинник адекватності містить у собі загальну характеристику ефективності політичної системи. Якість рішень і дій політичної системи повинна бути адекватною вимо­гам і підтримці соціального середовища.

Відповідність її структур до потреб як усього суспільства, так і основних соціальних груп; архаїзація її окремих елементів перешкоджає взаємодії всіх ланок системи, обумовлює їх неузгодженість і дисфункціональність.

Конституційна динаміка означає своєчасне внесення змін в Основний закон держави, що є особливо важливим у перехідні епохи.

У ці епохи практичніше приймати тимчасові конституційні акти. Теоретик конституціоналізму німецький вчений Р. Зменд визначає конституцію як порядок, заснований на цінностях; вона надає їм сили зобов'язуючих правових норм. Будь-яка держава має двоїсте завдання: поважати права і свободи людини та ство­рювати і підтримувати необхідні функціональні структури. Це означає певне обмеження індивідуальних свобод в інтересах суспільства: демократичний порядок повинен бути захищений від зловживань основними правами.

Етатизація недержавних структур є безпосередньою загро­зою основам життєдіяльності громадянського суспільства. Це одержавлення суспільства і фактичне підкорення його тотальній апаратній державі, яке розвивається в геометричній прогресії і набуває гіпертрофованого масштабу. Етатизація виражається в одержавленні практично всіх механізмів, які відкривають масам доступ до управління суспільством. Зокрема, це стосується професійних організацій, перетворює їх у коліщатко надміру збільшеного державного апарату. Цей процес приводить до зро­щення партійного і державного апарату, результується у створенні злоякісного симбіозу партійно-державної бюрократії.

Деформація трьох векторів соціальних взаємодій: домінування субординації, мінімізація реординації і дефіцит координації.

Пер­ше означає патронажне втручання держави в діяльність низових структур влади і суспільних організацій;

друге - ігнорування ви­щими державними органами запитів-вимог, які надходять до них від нижчих інстанцій влади та від організацій мас;

третє - наслідок паралічу відносин всередині громадянського суспільства, в якому чинником добробуту є координація відносин на рівні індивідів, соціальних груп і організацій.

Наявність багатьох позаконституційних центрів влади обу­мовлена неефективною конституцією, нечітким розподілом вла­ди та відсутністю дійового громадянського контролю.

Домінуюче цілеспрямування може означати відправляння влади в інтересах корпоративних кланів, державної бюрократії, тіньової економіки тощо.

В ідеалі суспільство є первинним об'єктом домінуючого цілеспрямування, що відбувається далеко не завжди.

Ефективність державної влади і в цілому всієї політичної сис­теми визначається якістю партійної системи. «Опереткова» багатопартійність приводить до фрагментації суспільства у всіх структурах влади і суспільного самоврядування. В суспільстві перехідного періоду перевага надається двопартійності, у цьому ви­падку полегшується вибір між модернізацією та консервацією ста­лого і традиційного.

Переважання владної вертикалі над соціальною горизонтал­лю є прямим наслідком зазначених чинників у сумарній формі.

Посилення вертикалі — це неминуча прогресуюча етатизація, зміцнення горизонталі означає зростання самоуправління в громадянському суспільстві. На рівні вертикалі виникає небезпека бюрократичного переродження держави, на рівні горизонталі -головний ресурс демократизації суспільства.

Поиск по сайту: