Особливості структурно-функціонального методу

Структурно-функціональний аналіз дає можливість розглядати політику як дея­ку цінність, систему, що має складну структуру, кожний елемент якої має пев­не призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення відповідних потреб системи.

Суть структурно-функціонального підходу полягає в виділенні елементів соціальної взаємодії, що належить досліджувати, і виз­наченні їх місця і значення функції. В усіх соціальних концепці­ях, де суспільство розглядається системно, в тому чи іншому ви­гляді присутній і структурно-функціональний підхід. Елементи структурно-функціонального підходу до явищ, подій політично­го життя суспільства є в працях Платона і Арістотеля, Гоббса, Спінози, Руссо, а також Дюркгейма, Малиновського, Радкліфф-Брауна. В сучасній системній формі структурно-функціональний метод використовується соціологічною школою (Парсонс, Мер-тон та ін.) Якщо ж структурний елемент підходу належить до будь-якої організації людського співжиття: сім'ї, громадським об'єднанням, суду, різноманітним комісіям, законодавчим орга­нам та ін., то функціональний співвідноситься з діяльністю орган­ізацій і зовнішнім ефектом її впливу.

Для структурно-функціонального підходу визначення політич­ної системи суспільства важливим, фундаментальним є вста­новлення місця та значення функціональних вимог до політичної системи. Існує певна мета, вибрана з обмеженої кількості аль­тернатив і необхідних для життя суспільства. Привести мету в конкретні дії, реалізувати її, можливо тільки за здійсненням політичною системою певних функцій, тобто діяльність має бути доцільною. Якщо ж в філософії діяльність - специфічно-людсь­кий спосіб ставлення до миру стає процес, в ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, стає тим самим діяль­ним суб'єктом, а освоювані нею явища природи - об'єктом своєї діяльності, то в соціальній філософії - поняття діяльність ха­рактеризує функцію індивіду в процесі його взаємодії з навко­лишнім світом. Специфічною особливістю вищої діяльності людини є свідоме перетворення навколишнього. Діяльність лю­дини має суспільний характер і визначається суспільними фор­мами, умовами життя. Доцільність політичної діяльності визна­чається межами політичної системи. Функції, що спрямовані і мають мету, називаються явними. Інші функції не є явними, а називаються прихованими, і також ураховуються при з'ясу­ванні дії та структур. Саме усвідомленню важливості функцій, особливо прихованих, що реалізуються політичними лідерами і управлінськими верствами і групами, сприяє структурно-фун­кціональний метод. Вхідні і вихідні фактори політичної систе­ми аналізуються Габріелем Алмондом з метою з'ясування їх місця і значимості, закладених в надрах політичної системи.

Поиск по сайту: