Розділ 7. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Введення до наукового обігу категорії «політична система» означало перехід від аналізу формальної структури політичних

інститутів до аналізу їх взаємодії і розуміння цілісності політики як самостійної сфери. Зміщення акцентів аналізу на процеси, на відміну від аналізу структур, дозволяє виявити чинники, які збільшують стабільність і мінливість системи.

Застосування системного підходу в соціології пов'язане з ім'ям американського соціолога Т. Парсонса - творця теорії соціальної дії. Соціальна дія включає всю різноманітність поведінки і діяльності індивіда, яка мотивується зовнішніми впливами. Дії індивіда як реакція на сигнали, які він одержує з навколишнього середови­ща, не бувають ізольованими, а виступають як взаємодія багать­ох суб'єктів. Будь-яка індивідуальна дія є складовою частиною більш широкої цілісності (системи) та інтегрована в систему дій інших індивідів та спільнот.

Кожна система повинна бути функціональною і, згідно з Т. Парсонсом, має реалізовувати чотири функції, що служать за­доволенню її елементарних потреб:

• Функція адаптації - установлення зв'язків системи з навколишнім середовищем; система пристосовується до середови­ща і обмінюється з ним ресурсами.

• Функція ціледосягнення - визначення цілей системи і мобілізація ресурсів для їх досягнення.

• Функція інтеграції - підтримання координації взаємо­відносин елементів системи.

• Латентна функція - зберігання орієнтації суб'єктів систе­ми на її норми і цінності.

Т. Парсонс розглядає суспільство як соціальну систему, яка складається з чотирьох підсистем, які взаємодіють між собою.

Кожна з них виконує певні функції: економічна підсистема - функцію адаптації суспільства до потреби споживчих товарів;

політична підсистема - функцію ціледосягнення; соціальна підсистема (сім'я, система освіти тощо) - функцію соціалізації; функцію інтеграції суспільства здійснюють інститути «соціального співтовариства» (мораль, право, суд тощо).

Політична підсистема за Т. Парсонсом складається з трьох інститутів: лідерства, органів влади та регламентації. Інститут лідерства забезпечує набуття певного статусу, який передбачає обо­в'язковий вияв ініціативи і залучення громадян до реалізації спільних цілей. Органи влади примушують суб'єктів діяльності виконувати обов'язки в ім'я реалізації цілей спільноти і мобілізують для цього наявні ресурси. Інститут регламентації сприяє виданню норм і пра­вил, які створюють правову.основу для соціального контролю.

Звичайно, теоретична модель Т. Парсонса не пояснює всіх процесів у політичній сфері. У ній не враховані дисфункціональність, соціальні конфлікти і соціальна напруга, оскільки ця мо­дель орієнтована на стабільність і сталість політичної систе­ми. Однак Т. Парсонс істотно вплинув на соціологію і політологію, застосувавши системний аналіз політичних процесів.

Поиск по сайту: