ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Категорія "політична система" відображає політичну діяль­ність, підкреслює системний характер політичного життя.

Система — це певна кількість взаємопов'язаних еле­ментів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інте­гративні особливості та внутрішні закономірності, притаманні саме цій спільності. Система характеризується також стій­кими зв'язками" елементів, які досягаються внаслідок структурного упорядкування її частин. Важливою рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

У навколишньому світі існують різноманітні системи. На певному етапі розвитку виникає політична система як одна із форм соціального руху матерії, пов'язана з особливою формою діяльності людей — політикою. На відміну від інших систем — економічних, соціальних, духовних — політичну систему суспільства характеризує ряд рис: її участь у розв'язанні таких загальносоціальних завдань, як інтеграція суспільства; розподіл у ньому матеріальних і духовних цінностей: монополія на державний примус у масштабах всього суспільства і використання для цього спеціального апарату; досить складна внутрішня будова, що включає різноманітні політичні організації, принципи, норми, ме­ханізми комунікацій, які забезпечують прямий і зворотний зв'язок соціальних груп і членів суспільства з політичною владою. Політична система має монополію на здійснення влади. В рамках політичної системи виробляється політична лінія, економічна, соціальна, культурна й інші форми політики. Через її інститути здійснюється політичне керів­ництво й управління суспільством. Отже, політична систе­ма — інтегрована сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між гро­мадянами, соціальними групами, націями, державами, що забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок.

Сучасне наукове знання про політичні системи є резуль­татом значного розвитку. Так, історично першим інститутом політичної системи була держава. Але в умовах нерозвиненого політичного життя, властивого традиційним суспіль­ствам, діяльність політичної системи, по суті, обмежувалася функціонуванням державних інститутів. Правда, поряд існу­вали інші формальні і неформальні об'єднання, які грали значну, а інколи і провідну політичну роль, наприклад, роль жерців у країнах Сходу; Арістотель згадує про існування трьох угруповань в Афінах, які називали себе партіями: партії гори, рівнини і прибережної частини міста, жителі яких виступали на народних зборах з більш-менш загальних позицій. Згодом, в умовах феодалізму значний політичний вплив чинила церква, яка інколи здійснювала певну полі­тичну функцію навіть у міжнародних відносинах (відома Каносса Генріха IV) а деякі монаші об'єднання (наприклад, орден єзуїтів) були могутнім знаряддям диктатури феодалів. Діяли також різні політичні норми права і моралі, релігійні догми, однак вони дуже часто мали синкретичний (нерозчленований) характер.

і Народження цілісної політичної системи пов'язане з по­дальшим цивілізаційним розвитком, формуванням громадянсь­кого суспільства, його структури. З'являються великі соціальні групи. З метою задоволення їхніх потреб та інтересів вини­кають політичні партії, профспілки, селянські спілки, об'єд­нання промисловців тощо, утворюються міжгрупові об'єднання (наприклад, національні, народні фронти).

У сучасній політичній науці намітилися різноманітні підходи до з'ясування суті і структури політичної системи. В їх основі лежить різне розуміння феномена політики.

Визначним теоретиком системного аналізу в політології США є Д. Істон. У працях "Політична система", "Системний аналіз політичного життя" він уперше в політичній науці застосував системний аналіз до вивчення політичного життя, згідно з яким система складається з ряду різноманітних елементів, елементи пов'язані різними залежностями, які всі разом становлять її структуру.

Система має свої межі. Дії, що впливають на неї ззовні, називаються входом у систему; а дії, які система справляє на оточення — виходом.

Між входом і виходом (імпульсами, що йдуть до системи, та її реакцією на це) відбувається внутрішня системна конверсія.

Д. Істон визначає політичну систему як "взаємодію, за допомогою якої в суспільстві авторитетно розподіляються цінності", вироблені всіма його членами. Основним призна­ченням політичної системи є здійснення функції розподілу цінностей і спонукання до його обов'язкового прийняття

більшістю членів суспільства. Отже, Д. Істон стверджує: політичний розподіл цінностей має владну основу і здійс­нюється шляхом владного рішення, є обов'язковим і вимагає покори, в тому числі заснованої на примусі.

Д. Істон розкриває також вплив різноманітних факторів на політичну систему, а також вплив останньої на них. Так, середовище, яке впливає на політичну систему, Д. Істон поділяє на "внутрішньосуспільні" системи (еко­номічна, культурна, соціальна, психологічна) і "позасуспільні", тобто ті, які перебувають за межами даного суспільства (міжнародна торгова система, різноманітні між­народні співтовариства). Якщо система не вживає заходів щодо "руйнівного" впливу середовища і якщо цей вплив настільки деструктивний, що влада не має змоги виконувати свої рішення, то політична система розпадається.

Згідно з концепцією Д. Істона, взаємодія; політичної системи з середовищем відбувається шляхом "входу—вихо­ду".

"Вхід" здійснюється або в формі "вимог", або в формі "підтримки". Під "вимогами" розуміється виражена всере­дині і звернена до владних органів думка з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей у суспільстві. Під "підтримкою" він розумів дію індивідів і груп на підтримку системі. "Підтримка" пов'язує систему з навколишнім сере­довищем, забезпечує відносну стійкість владних органів, від яких залежить перетворення вимог навколишнього середо­вища у відповідні рішення. В результаті "входу" в політичній системі відбувається процес впливу на неї середовища, наслідком якого є реакція "вихід", під якою розуміється авторитетне рішення щодо розподілу цінностей. Політичний процес, на думку Д. Істона, це процес перетворення інформації, переведення її із "входу" на "вихід". Реагуючи на виклики середовища, політична система одночасно підтри­мує в суспільстві змінність і стабільність. "Збереження через зміни" є дійовим засобом стабілізації політичної системи.

Цікаві міркування про структуру, функції і механізми дії політичної системи висловив американський політолог Дж. Алмонд у працях "Порівняльні політичні системи", "Порівняльний політичний аналіз". На відміну від концепції Д. Істона, в якій приділено відносно менше уваги такій проблемі, як політична культура, Дж. Алмонд розрізняє політичні системи на основі їхніх структур і культур, вказуючи на їх взаємодію. При обгрунтуванні своєї схеми він вводить до її складу такі категорії, як система дій, рольова структура (або тип рольових взаємодій), орієнтація на політичну дію, кожний особливий тип якої, оточуючи політичні системи, формує політичну культуру. Згідно з Дж. Алмондом, кожна політична система є системою дій.

Акцент на "дію" означає, що при вивченні політичних систем не можна обмежуватися переліком їхніх юридичних та ідеологічних норм, а необхідно враховувати взаємозв'язки і взаємозалежності всіх формальних і неформальних еле­ментів політичного життя, певне упорядкування їх взаємодії. Дж. Алмонд також звертає увагу на вивчення політичної поведінки в контексті системи. На його думку, концепція "ролі" дає змогу на базі емпіричних досліджень визначити неформальні елементи політичної системи і пояснити полі­тичну поведінку. За допомогою категорії "ролі" Дж. Алмонд визначає політичну систему як "набір взаємодіючих ролей", як "рольову структуру" і як "тип взаємодії ролей, що впливають на рішення, яке підтримується силою примусу". Отже, поняття "ролі" виступає основною одиницею струк­турно-функціонального аналізу Дж. Алмонда. Завдання до­слідження політичної системи він вбачає не у виявленні її основоположних соціальних критеріїв, а у з'ясуванні всіх існуючих у ній типів взаємодії рольових структур, що виведе дослідника за межі вивчення конституційно-правової системи і змусить його розглядати всі ролі, які існують у політичній системі, і визначати їх з точки зору політичної активності і політичної поведінки. Основною функцією політичної си­стеми Дж. Алмонд вважає легітимний (узаконений) характер фізичного примусу, спрямований на підтримку стабільного порядку.

Отже, згідно з проаналізованими підходами, політика визначається не соціально й економічно обгрунтованими інтересами і цілями, а на основі структурно-функціонального трактування владного розподілу цінностей у суспільстві. На думку західних політологів, політична система може стабільно функціонувати за умови, що "входи" перетворені у "виходи" таким чином, що вони не спричиняють напружен­ня, яке, своєю чергою, призвело б до фундаментальних змін у структурі системи.

На відміну від теоретиків політичної системи Заходу, проблематика політичної системи досліджується і в соці­ально-класовому, конкретно-історичному контексті. Зокрема, в марксистській літературі вказується, що політична влада здійснюється в рамках політичної системи суспільства, під якою необхідно розуміти відносно замкнуту систему, котра забезпечує інтеграцію всіх елементів суспільства як цілісного організму, що управляється "політичною владою, фокусом якої виступає держава, що відбиває інтереси економічно панівних класів". Політична система включає політичні інститути (держава, політичні партії, громадські організації); політико-правові норми, що визначають їх організацію і повноваження; систему взаємодії між соціальною і політико-управлінськими структурами з приводу політичної влади; процеси, пов'язані з діяльністю панування; рольову струк­туру влади, політичні цінності, орієнтації і зразки політичної поведінки).

Приблизно такої точки зору дотримуються деякі польські політологи. Зокрема, професор А. Лопатка в праці "Держава та її політичне середовище" зазначає, що політична система складається з трьох елементів: ідей і політичних цінностей (наприклад, ідеї народовладдя, суспільного прогресу), організацій та інститутів; норм, які регулюють втілення в життя ідей та діяльність інститутів.

К. Кулчар розглядає політичну систему на двох рівнях. На рівні держави вона включає державні і політичні організації, норми (передусім правові) і ролі, які ре­алізуються в політичній поведінці. На рівні суспільства до політичної системи входять стандарти індивідуальної політич­ної поведінки, норми (насамперед етичні), ролі та організації (політичні партії, групи тиску), які або прагнуть політичної влади, або впливають на процес її здійснення. Такий підхід адекватний природі політичної системи.

При дослідженні політичних систем різних суспільств враховуються такі позиції: інвайронментальна (взаємозв'язок середовища і системи); інституціональна (організаційні еле­менти системи — держава, партії, громадські організації, масові об'єднання, які беруть участь у політичному житті); регулятивна (політичні і правові норми як нормативна основна діяльність інститутів системи); комунікативна (внут­рішні системні зв'язки і відносини); функціональна (по­літичний режим, що складається в результаті діяльності елементів системи, політичний процес); ідеологічна (по­літична свідомість); рольова (роль і функції політичної системи як цілого у людському суспільстві і на міжнародній арені, а також роль і призначення окремих елементів політичної системи).

Поиск по сайту: