АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Теорія політичної системи суспільства

Читайте также:
  1. Аналіз владних відносин у постіндустріальних суспільствах
  2. Аналіз оцінки системи управління розподілом готової продукції підприємства
  3. База даних як складова інформаційної системи
  4. Банківської системи в Україні.
  5. в умовах рейтингової системи
  6. Види влади. Специфіка політичної влади
  7. Види політичної еліти.
  8. Види політичної участі та політичної поведінки
  9. Визначення властивостей нервової системи за психомоторними показниками (теппінг-тест)
  10. Визначення показників надійності елемента системи
  11. Визначення політичної системи
  12. Використання системи академічних кредитів у деяких країнах ЄС

Рівень розвиненості суспільства будь-якої країни визна­чається розвитком її політичної системи, чіткістю структу­ри та функціонування.

Політична система суспільства є підсистемою більш ши­рокої системи — "суспільство", "громадянське суспільство". Розгорнуту теоретичну концепцію відмінності і співвідно­шення суспільства та держави розробив Гегель. На його по­гляди у цьому питанні значний вплив справили концепції ряду мислителів античності (насамперед Платон і Арісто-тель) й Нового часу (Н. Макіавеллі, Д. Локк, Ш. Л. Мон-теск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміт та ін.). Громадянське суспільст­во, на думку Гегеля, — це опосередкована працею система потреб, що грунтується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. Формування такого суспільства пов'язане з утвердженням капіталістичного ладу. Гегель звернув увагу на цю суттєву особливість новітнього соціально-економічного розвитку і філософськи висвітлив її стосовно проблем держави, права і політики.

Розгляд політичної системи суспільства у зіставленні з громадянським суспільством дає методологічні підвалини для розуміння її базисних, вихідних засад розвитку.

Функціонування усіх етносоціальних спільностей (народ, нація, класи, соціальні групи та прошарки, демографічні гру­пи та ін.), а також індивідів не зводиться до політичної діяль­ності і різних форм її організації. Поняття громадянського суспільства включає також сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічних, духовних, моральних, релі­гійних та ін. Воно включає широку систему соціальних інсти­тутів і міжособистісних відносин, які створюють умови для самореалізації індивідів і колективів і через які виражаються і реалізуються приватні інтереси і потреби. Йдеться про такі інститути, як сім'я, церква, засоби масової інформації, куль­турні інститути, наукові об'єднання, професійні асоціації та ін. Саме наявність таких інститутів створює основу для роз­різнення політичної системи і громадянського суспільства.

Від розвиненості громадянського суспільства залежать сутнісні, системотворчі характеристики як економічної і со­ціальної, так і політичної систем. При цьому слід зауважи­ти, що громадянське суспільство не є щось таке, що залиша­ється поза державою й існує незалежно від неї. Саме форму­вання інститутів громадянського суспільства і політичних інститутів здійснювалося одночасно, в тісному зв'язку й пе­реплетенні один з одним. І лише на певному етапі відбулось виділення тих чи інших інститутів, що ознаменувало розме­жування громадянського суспільства і політичної сфери. Отже, громадянське суспільство і політична система нероз­ривно пов'язані між собою. Між ними відбувається безпе­рервний процес взаємозв'язку і взаємообміну.



Громадянське суспільство є базою існуючих економічних, соціальних, культурних та інших відносин, якість та рівень розвитку яких значною мірою визначають розвиненість полі­тичних структур — держав, партій, партійних систем, гро­мадських об'єднань. Воно також є опорою функціонування їх. Історичний досвід дає підстави стверджувати: там, де існує розвинене громадянське суспільство, наявні передумови де­мократичної політичної системи. Відсутність розвиненого громадянського суспільства призводить до створення тота­літарних політичних систем, де одержавлена політична сис­тема підкоряє й регулює всі сфери життєдіяльності людей, напрями функціонування суспільства, тобто створює дер­жавно і політично організоване суспільство з обмеженими демократичними структурами. Якщо обмеженість повсюд­на, то така політична система є тоталітарною, якщо ж при­пускаються певні послаблення, — авторитарною.

У розвиненому громадянському суспільстві як цілісній системі на грунті економічних, соціальних, правових, куль­турних та інших відносин і різноманітних форм самооргані­зації і самоврядування їх діють відповідно підсистеми — економічна, соціальна, політична, культурна, інформаційна, ідеологічна тощо. Кожна з них є самостійною системою з властивими для неї якостями і як така впливає на інші сис­теми, а також зазнає істотного впливу з їхнього боку. Взаємо­дія підсистем є одночасно певною умовою, середовищем, базою для розвитку кожної з них.

‡агрузка...

Суспільство в процесі розвитку прагне до упорядкова­ності. Цього прагне кожна сфера його життєдіяльності. Політична сфера через упорядкування політичного життя орга­нізується у політичну систему. Сучасні політичні системи-почали складатись наприкінці XIX — на початку XX століття.

Сучасна політична система суспільства — це складна сис­тема. Вона є уособленням упорядкованості в єдину цілісність не лише однопорядкових (що властиве простим системам), а й різнопорядкових елементів. Необхідність осмислення си­стематизації життєвих процесів викликала у світовій науці інтерес до теорії систем.

Соціологічну концепцію "соціальної системи" Т. Парсон-са, ідеї системно-функціонального аналізу М. Леві та інших було трансформовано в політології Д. Істоном, Г. Алмон-дом, У. Мітчеллом, К. Дойчем та іншими вченими у концеп­цію політичної системи. Свою увагу дослідники зосередили не лише на державі, а й на аналізі всієї політичної системи, яка складалась з багатьох політичних інститутів, на полі­тичних процесах, що сприяли інтеграції і політичній стабі­лізації суспільства. Сучасні концепції політичної системи спираються переважно на синтез формального, системно-кібернетичного і нормативістського підходу Д. Істона і зміс­товного, особистісно-діяльнісного і політико-культурного підходу Г. Алмонда.

Сьогодні "політична система суспільства" як категорія утвердилась у політичній науці, а теорія політичної системи суспільства є одним з найважливіших напрямів наукових досліджень.

Вітчизняні дослідження політичної системи українського суспільства почалися у 60-і роки. У виданій Інститутом дер­жави і права АН України книзі "Політична організація сус­пільства" (К., Наук, думка, 1967) було наведено визначення політичної організації суспільства, що його дав професор права Київського університету П. О. Недбайло. Це визна­чення і досі не втратило свого значення. У тому ж році Інсти­тут держави і права АН СРСР видав книгу "Политическая организация советского общества" (М., Наука, 1967). Зго­дом стали виходити монографії і статті. Структурними еле­ментами політичної організації суспільства в цей час роз­глядались держава, партії, профспілкові, молодіжні і коопе­ративні організації. Наприкінці 70-х років до політичної організації суспільства стали відносити всі громадські орга­нізації і трудові колективи.

Розширення кола суб'єктів політичної організації суспіль­ства змусило вчених шукати більш повне поняття, і на почат­ку 70-х років у науковій літературі з питань політики з'яв­ляється поняття "політична система суспільства". 80-і ро­ки — це період наукового інтересу до політичної культури, а наприкінці 80-х — на початку 90-х років, тобто на грунті широких політичних змін і перетворень на терені СРСР, дедалі глибше починають досліджуватися такі явища, як "теорія політичної влади" і "політичні відносини", механізм їх дії за посткомуністичних умов.

Складові елементи політичної системи посткомуністич­ного суспільства ще мають бути вивчені в їх сьогоднішніх реаліях, в історичному ракурсі виникнення і функціонуван­ня. Проте вже сьогодні утвердилось розуміння структури, особливостей структурних елементів, функцій та інших ви­мірів політичної системи національного суспільства, існує порівняльний аналіз, дедалі більший інтерес викликає про­блема упорядкованості світової політичної системи. При всіх нюансах різних визначень автори в основному близькі у науковому осмисленні явища. Ці нюанси полягають у тому, що одні автори надто розширено тлумачать політичну сис­тему, ототожнюючи її з політичним життям, а інші — надто звужують, зводячи політичну систему до політичної органі­зації суспільства. Звернімось до найпоширенішого визначення політичної системи.

Політична система суспільства являє собою сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних політичних інститутів та організацій, за допомогою яких здійснюється завоюван­ня, утвердження і функціонування політичної влади в сус­пільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Політична система суспільства характеризується власти­вими їй ознаками і особливостями, які відрізняють її від економічної, соціальної, правової та інших систем. До них належать такі.

Політична система суспільства:

забезпечує формування та здійснення політичної, держав­ної влади;

підтримує органічний зв'язок насамперед із соціальною, економічною та культурною системами;

є найбільш інституціоналізованою системою;

здійснює більш глибокий вплив порівняно з іншими (еко­номічною, моральною, ідеологічною тощо) системами на все суспільство;

є наймобільнішою системою.

Політична система суспільства має свою структуру. Чітка окресленість структурних елементів дає можливість краще збагнути механізм функціонування політичної системи, сту­пінь її розвитку, політичні можливості.

Структуру політичної системи суспільства становлять такі елементи:,

політична, державна влада;

політичні відносини;

політична організація суспільства;

політична культура.

Як бачимо, політична система суспільства являє собою сукупність неоднопорядкових елементів, які об'єднані од­нією сферою — сферою політичного життя. Різноякісність елементів політичної структури забезпечує достатню уста­леність зв'язків між ними. Це властиво складним, багатомір-ним системам. Така складність виражає закономірність: чим розвинутіше суспільство, тим складнішою є його політична система.

Кожна політична система грунтується на певних факто­рах, що визначають характер і напрям розвитку її. Такими факторами є:

1. Політичний інтерес соціальн о-п о-літичних, етнічних спільностей. Політичний інтерес, найбільш виразно втілений у політич­ній владі, відбиває насамперед інтерес економічний. Саме рабовласник, феодал, буржуа в узагальненому вигляді є полі­тичними суб'єктами, що забезпечують на основі класового інтересу функціонування певної системи. Розвиток проми­словості і торгівлі зумовив формування загальнополітично­го інтересу в межах однієї держави, а також світової полі­тичної системи. Розширення економічних зв'язків створює можливості для формування політичної системи у масшта­бах країни. Безпосередню роль в осмисленні політичного інтересу відіграють політичні партії. Осмислений політич­ний інтерес втілюється у владних функціях, політичних від­носинах і організаційних структурах. Крім суб'єкта політи­ки — власника на політичну арену виходить суб'єкт, який

ставить собі за мету боротьбу проти нього, він створює свої політичні структури, які відображають його політичний інте­рес. Влада у цьому разі постає системотворчим фактором загальнополітичного інтересу. Якщо вона досягає цього шля­хом реформ, то створює можливість розвитку демократич­ної політичної системи, мирного процесу її соціалізації. В та­ких умовах загальнополітичний інтерес знаходить відбиття у цілевизначеності.

2. Цілеспрямованість і цілевизначе-н і с т ь. Мета — це той фактор, навколо якого формується політична тканина суспільства. Мета є мотивом діяльності суб'єкта політики. її зміст залежить від об'єктивних можли­востей суспільства, що історично склалися, тенденцій їхнього розвитку і здатності суб'єкта політики перетворити можли­ве на реальне, повести за собою соціальні спільності найопти-мальнішим шляхом.

3. С у б'є к т політики. Створення і функціонування політичної системи є результатом діяльності суб'єкта полі­тики. Саме суб'єкт політики реалізує можливі зв'язки між елементами політичної системи. Він задає системі напрям розвитку, здатний активізувати її або своїми слабкими, не­вмілими діями довести її до розпаду, підтримувати функціо­нування її або призвести до стагнації. Діяльність суб'єкта політики щодо об'єднання елементів у систему залежить як від його політико-культурної зрілості, так і від того, на яку економічну організацію суспільства він спирається.

4. Економічні зв'язки. Матеріальною основою політичної системи є економічна система суспільства. Вона надає політичній системі стійкості, зумовлює стабільність внутрішньої взаємодії елементів політичної системи, якщо є стабільною сама. За нерозвиненої економічної системи сус­пільства політика нерідко виконує роль суб'єкта економіч­них зв'язків, виступає основою економіки. Зріла економічна система, активна взаємодія її елементів є могутнім фактором створення політичних структур, функціонування політич­ної системи як цілісності. Водночас якщо темпи демокра­тизації, політизації суспільства випереджають перетворення у соціально-економічній сфері, то посилюються кризові яви­ща, виникає ситуація, коли "верхи" і "низи" не можуть про­дуктивно виконувати свої функції. Суспільство, опинившись у "розібраному" вигляді, стає нестабільним, некерованим.

Кожний з основних факторів створення політичної систе­ми діє як самостійно, так і в сукупності з іншими. Якщо ж з цієї системи факторів випадає хоча б один, відбувається руйнація, тобто послаблення чи навіть розвал всієї системи або окремих її структурних елементів.

Залежно від зазначених факторів історично складається певний тип політичної системи тієї чи іншої країни.

Найрізноманітніші політичні системи можна класифіку­вати за принциповими, корінними ознаками. Існує три го­ловні моделі політичних систем: 1) командна; 2) змагальна; 3) соціопримирлива. Кожна з цих моделей політичної сис­теми може мати багато модифікацій і не існує в абсолютно "чистому" вигляді. Проте це не позбавляє нас можливості виділити певні домінуючі ознаки кожної з них.

Командна політична система характеризується такими ознаками: інтеграція, фактичне об'єднання всіх структур не шляхом відносин боротьби і співробітництва, що склада­ються природно, поступово, а на основі бюрократичної цен­тралізації "зверху" навколо одного центру; прийняття цен­тром рішень; ліквідація автономії центрів у прийнятті рі­шень на місцях; протистояння політичному плюралізму; командний стиль управління всіма сферами суспільного жит­тя; панування адміністрування у вирішенні всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції; виняткова роль пар­тійно-державного лідера, що відбивається тією чи іншою мі­рою у культі його особи; приниження політичного значення громадянина, обмеження його прав і свобод; зовнішня і вну­трішня безконтрольність політичних інститутів; відсутність розподілу влади; стримування способів саморегуляції сус­пільного організму; ставка переважно на силові, примусові методи; поширення політичної демагогії про захист інтере­сів народу; створення номенклатури (теократичної, королів­ської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним мате­ріальним та іншим забезпеченням за рахунок суспільства; відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тираніч­них режимів.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, через панування тиранів Греції, імператорів Риму, феодальних абсолютних монархів до сучасних авторитарних, тоталітарних систем. Різновидами тоталітаризму відповідно до панівної їх ідеології є кому­нізм, фашизм і націонал-соціалізм.

Комунізм як класична форма тоталітаризму радянського типу бере початок з 1918 р., а в ЗО—40-ві роки XX ст. дося­гає свого апогею як воєнно-комуністична система. Абсолю-тизуючи мету — світле майбутнє, побудоване на абсолю­тизмі державної влади, усуненні свобод, ліквідації приват­ної власності, віддаючи перевагу робітничому класові як соціальній опорі, комунізм відкриває дорогу до рабства, про­кладає шлях до регресу.

Фашизм в Італії, що був встановлений в 1922 p., прагнув до світлого майбутнього на основі відродження величі Рим­ської імперії за допомогою абсолютизації державної влади, формування італійців як потомків великих римлян. Систе­ма була приречена. Самі кола, на які спирався італійський дуче Муссоліні, усунули його від влади.

Німецький націонал-соціалізм, замішаний на національ­ній і расовій ненависті, виник у 1933 р. Прагнучи до світо­вого панування арійської нації, несучи світові агресію проти інших народів, він зазнав воєнної, політичної й соціальної поразки.

Командні системи ще сьогодні існують в Африці, Азії та інших країнах. Історично доведено, що хоча на певних ета­пах розвитку суспільства командні системи можуть бути добре пристосовані для виконання проміжних завдань, про­те у кінцевому підсумку вони є гальмом суспільного прогре­су. Відомо, що так звані соціалістичні країни, лідери яких заявляли світові про гігантські успіхи, дедалі більше відста­вали від розвинених країн Заходу навіть у найбільш, здава­лося б, благополучні часи їхнього існування.

Змагальна політична система має такі типологічні ознаки: політичний плюралізм; наявність механізму впливу на дер­жавну владу різних центрів прийняття політичних рішень через "групи тиску", що інституціонально обособлені й змагаються між собою; наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень; визнання рівності і гарантій прав людини й об'єднань громадян; примус не виключається, але не є прямим, основ­ним методом в управлінні; зв'язок політичної системи і само­регуляції суспільства у сфері економіки, соціальних відносин, духовного життя та ін.; захист конституційного ладу, його правових засад; ставлення до права як до цінності та ін.

Змагальна політична система існувала у деяких рабовлас­ницьких державах (наприклад, Афіни), феодальних містах-державах (російський Новгород, Дубровник на Адріатиці, ганзейські міста-держави узбережжя Балтійського моря). Утвердження даної системи найбільш яскраво виявило себе за капіталізму з його постулатами вільної конкуренції, віль­ного товарообміну, природних прав людини. Змагальна полі­тична система Італії, Іспанії, Португалії, Греції та інших країн продемонструвала свої позитивні сторони і висвітлила сучасні проблеми їхнього розвитку. Змагальна політична система може добре функціонувати за умов стабільного суспільства як єдиного соціального організму.

Соціопримирлива політична система має такі ознаки: вису­нення на перший план соціальних проблем у змаганні за ут­вердження політичних цілей і завдань; використання компро­місів у вирішенні політичних та інших проблем; розгляд ко­мандних методів протиборства як великих затрат економіч­них, духовних та людських ресурсів; професіоналізм політичного управління; утвердження політичного плюралізму, що пере­дбачає певні обмеження панівних сил, груп, які змагаються на грунті поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін; високий рівень політичної культури; прагнення до утверджен­ня соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм; введення певних обмежень щодо власності, розподілу доходів, свободи договору (насамперед, на продаж робочої сили) з ме­тою досягнення соціального миру; поступове і постійне здій­снення соціальних програм; високий рівень захисту прав лю­дини; політична безконфліктність; саморегульованість та ін.

Примітивні форми соціопримирливої системи ми знахо­димо в історичному минулому. Однак справжня соціопри­мирлива система складається лише в умовах високого рівня економічного розвитку, зміцнюється в процесі переходу людства від конфронтації до співробітництва, від протибор­ства до створення єдиної нової цивілізації.

Зазначена типологія, як і будь-яка класифікація, певною мірою умовна. Наведені властивості політичних систем не є абсолютними. Елементи тієї чи іншої системи можуть бути наявними у характеристиці інших систем. Наприклад, еле­менти командної системи властиві певною мірою політич­ним системам другого й третього типів. Проте головні типо­логічні риси виділені чітко.

Типи політичних систем неоднаково проявляли себе у конкретному часі й історичному просторі. Людство завжди замислювалось над проблемами ефективності їхнього функ­ціонування. Говорити про історичну життєздатність назва­них вище типів політичних систем у сучасному, цивілізова­ному світі можна, виходячи з певних індикаторів ефектив­ності.

Індикатори ефективності політичної системи мають за основу загальнолюдські цінності: суспільний прогрес; демо­кратія; політичні права й свободи людини; соціальна спра­ведливість; людський вимір політики; всебічний розвиток особи. Звичайно кількість таких індикаторів можна розши­рити або ж названі розкласти на складові. Всі вони визнача­ють функціонування політичної системи.

Сила впливу політичних систем на весь суспільний орга­нізм, здатність їх до саморозвитку, саморегулювання, само­управління виражаються у їхньому функціонуванні.

 

Отже, які ж функції виконує в суспільстві його політична система? Назвемо головні.

1. Функція забезпечення цілісності громадянського суспільства. Політична система суспільства як найбільш інституціоналізована сис­тема справляє вплив на все суспільство, визначає цілі роз­витку, механізми загального управління, політичні і правові норми та принципи. Вона охоплює населення даної тери­торії країни. Механізм політичного функціонування, ство­рений на демократичних засадах, відкриває простір для ці­лісного самовиявлення громадянського суспільства, народу, нації. Сильна, активна політична система сприяє приско­ренню розвитку всього громадянського суспільства. А для цього вона повинна насамперед вдало виконувати владні функції.

2. В л а д н о-п олітична функція. Політична система суспільства покликана формувати, захищати і під­тримувати функціонування політичної влади як цінності. Такою є влада у процесі реалізації політики як керівництва, управління, організації, військової діяльності, заохочення, примусу тощо. Від спрямування політичної системи, харак­теру владного функціонування і політичного режиму, на який вона спирається, залежить дієвість політики. Владно-полі­тична діяльність політичної системи є значною мірою ви-

значальною, оскільки від демократично або тоталітарно ор­ганізованої влади залежить зміст усього її функціонування. Політична система на основі волевиявлення формує ор­гани влади, організовує сам процес владарювання, захищає державний суверенітет. Вона визначає владну політику (дер­жавну, партійну) в суспільстві і здійснює її. Таке забезпе­чення політичного владарювання стає можливим на основі встановленого політичного режиму і втілюється у певних формах — демократичних або недемократичних — через політичну систему. Через владарювання політична система об'єднує такі етносоціальні спільності, як нація, народ.

3. Функція народної, національної ін­теграції. Держава, політичні партії і рухи, громадсько-політичні утворення у своїй діяльності об'єднані розв'язан­ням національних проблем, а також проблем народу в цілому, інтереси якого і представляє політична система. Національ­на інтеграція відбувається навколо національних цінностей, у боротьбі за їх створення, збереження, розквіт, у сприянні розвитку націй, розширенні міжнаціональних зв'язків та ін.

4. Функція управління. Система органів (державних, партійних і громадських) становить апарат уп­равління суспільством. У суспільстві спостерігається по­дальше зростання значущості бюрократичних організацій­них форм. Йдеться про бюрократію як структурну організа­цію управління суспільством. Управлінський апарат, що де­далі більше професіоналізується та спеціалізується, набуває політичних функцій. Типи бюрократичних структур зале­жать від того, на основі яких принципів функціонує полі­тична система.

Як зауважує американський політолог Дж. Лапаломбара, підкреслюючи роль бюрократії, "перехід від однієї політич­ної системи до іншої можна значно полегшити, якщо уваж­но вивчити бюрократичний апарат як один із секторів, де концентрується суть політики... Демократичний політичний розвиток, що неминуче залежить від залучення й участі мас, мабуть, потребуватиме ще пильнішої уваги до бюрократич­ної сфери, ніж їй звичайно приділяється у перехідні полі­тичні періоди".

При цьому існує небезпека перетворення апарату управ­ління на самостійну політичну силу, що протистоїть владі і контролю обраних народом парламентів та їхніх депутатів.

У разі такого перетворення адміністративний апарат розгля­дає практичні методи як цілі організації, а саме функціону­вання як самоціль. Він не здатний на інновації, орієнтується на збереження status quo і нехтує інтересами соціальних груп. У результаті формується консервативний підхід до справи. Зусилля, спрямовані на дебюрократизацію, а також активі­зацію участі мас в управлінні, мають за мету насамперед підвищити ефективність форм організації та функціонуван­ня всіх структур політичної системи суспільства.

5. Функція відтворення політичного життя. Суспільне життя являє собою процес відтворення всього фундаментального і творення нового. Життєспромож-ність політичної системи залежить від того, наскільки вона здатна постійно спрямовувати свої творчі сили проти ен-тропійних процесів. Політична система, яка не здатна до відтворення, позбавлена імпульсів самозбереження, об'єктив­но несе в собі елементи дезорганізації, розпаду. Прикладом можуть бути тоталітарні політичні системи, які не здатні до тривалого поступового розвитку. Навіть тимчасове нагро­мадження позитивного в соціальному русі виявляє патоло­гічний характер самої системи. Демократично організовані політичні системи розвиваються на соціокультурній основі, їхнє прагнення до модернізації й упорядкованості виражає історичну потребу інтенсифікації, організації, демократизації, ефективності розвитку, протистояння негативним тенденці­ям у політичній сфері.

6. Функція демократизації життєдіяль­ності суспільства. Демократизація життєдіяль­ності усіх структур політичної системи становить систему політичної демократії у єдності, сукупності взаємозв'язків. Така політична демократія є гарантом демократизації всього суспільного організму. Політична система досягає цього, якщо її побудовано за вертикальним принципом (ієрархія орга­нів) і за принципом політичної горизонталі (три рівноправ­них, урівноважуючих один одного інститути влади, жоден з яких не може перетворитися на одноосібного господаря сис­теми).

7. Функція організ а«ц ії й упорядкова­ності політичного життя. Для XX ст. характерна об'єктивна тенденція організації і демократизації всього суспільного життя, і насамперед у політичній сфері.

Розвиток і організаційне зміцнення державних інститутів, розмаїття політичних партій, рухів і організацій — все це характеризує політичне життя. Вони викликали до життя організацію й упорядкованість як напрям, тенденцію до згур­тування політичних сил, як засіб недопущення політичної стихії та її наслідків — терору революцій, переворотів, зако­лотів, громадянських воєн.

8. Функція консолідації соціальн о-п о-літичних сил. Зрушення, що відбуваються в сучасному суспільстві, можна охарактеризувати як руйнацію традицій­них ціннісних норм (рівноправ'я, справедливості, революції, комунізму) і пошук нових (свободи, демократії, солідарності тощо). Об'єднання людей у групи, організації відбувається на різних засадах, у тому числі й ціннісних. Реакція людей на цінності, зокрема політичні, зумовлює політичне пере­групування їх, політичну мобільність, зміну функцій полі­тичних організацій, наповнення їх новим політичним зміс­том. Одна група людей, їх політичні організації, рухи праг­нуть до збереження колишніх цінностей, інша — включаєть­ся в кореляцію їх при збереженні ядра старих цінностей (революція, соціалістичний вибір та ін.), третя — схильна до радикальних змін у суспільстві, четверта — до реально ра­дикальних зрушень на основі нових цінностей (визнання об'єктивних суперечностей, відмова від соціальних спрощень, захист прав індивіда, пріоритет таких прав перед групови­ми, національне самовизначення, утвердження прав люди­ни). У складних умовах, коли здійснюється перегрупування політичних сил та їхніх організацій, неприйнятним є си­ловий тиск щодо носіїв цінностей та їхніх організаційних структур.

Консолідація соціальних груп, політичних сил та їхніх політичних організацій у політичній системі суспільства від­бувається на найвищих цінностях — демократії і свободи, людського життя й громадянського миру. На це спрямована консолідаційна діяльність усіх організацій системи влада­рювання.

9. Функція соціальн о-п олітичної мо­дернізації. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модерніза­цію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого

рівня життя. А цього можна досягти на основі нових техно­логій і зрілих політичних відносин. Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву або руйнуван­ня попередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їхніх внутрішніх елементів. Вибір шляхів модерні­зації, пошук національно особливих варіантів розвитку, ут­вердження ціннісних орієнтацій соціально-політичного руху до нового, подолання всього застарілого здійснюються струк­турними елементами політичної системи, закладаються ними в політику оновлення, у ті чи інші програми розвитку. Під­стави соціально-політичної модернізації криються в політич­ній свідомості і ціннісних орієнтаціях, на основі яких і стає можливою політична консолідація.

10. Функція стабілізації соціальн о-п о-літичного життя. Стабілізаційна діяльність по­літичної системи полягає в умінні з'ясовувати причини різ­них конфліктів (класових, групових, міжнаціональних, між­народних, міждержавних, міжпартійних, регіональних тощо), не допускати їхнього розвитку, знаходити виходи з кризо­вих ситуацій шляхом досягнення компромісів, встановлен­ня консенсусу. Стабілізаційна функція втілюється в реаль­них науково обгрунтованих програмах політичного розвитку.

Різноманітність функцій політичної системи суспільства свідчить не лише про процес його ускладнення, а й про роз­галуженість функціонування політичних систем у суспіль­ному організмі. Така різноманітність поглиблюється із само­розвитком цих систем, процесом самоорганізації і удоскона­лення їхньої політичної культури, демократичних форм ви­явлення структурних елементів.

Суспільство об'єктивно заінтересоване в розвитку політич­ної системи і її окремих структурних елементів. Усі вони мають політичну цінність. Чітке уявлення щодо змісту, функції, місця кожного з елементів у структурі політичної системи, у їхньому взаємозв'язку й взаємообумовленості дає змогу визначати регулюючі можливості політики. Воно до­помагає грамотно здійснювати процеси політичного рефор­мування, коли вони назрівають, зберігаючи при цьому почут­тя міри й не підмінюючи "законність" доцільністю, виклю­чити з політичної практики використання надзвичайних

заходів, непродуманих актів насильства, зняти внутрішню соціальну й політичну напругу, забезпечити зв'язок держа­ви і громадянського суспільства.

 


Панов

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.019 сек.)