СТРУКТУРА ТА МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утво­рюють; стійка впорядкованість елементів; закон зв'язку між елементами.

Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

З чого ж починається пізнання політичної системи, аналіз її структури? Насамперед з розчленування системи на елементи і визначення серед них центрального.

У політичній системі суспільства є центральний компо­нент, який зв'язує всі інші складові в систему і стосовно якого визначається її компонентна структура. Це політична влада. Оскільки в суспільстві політична влада в основному зосереджена в державі, то державна влада є основним об'єктом політичної діяльності. Однак не можна повністю ототожнювати політичну і державну владу, бо не тільки держава, а й громадські організації наділені політичною владою. Це особливо підкреслює роль партій у здійсненні політичної влади, оскільки політичні партії створюються з метою завоювання і використання політичної влади в інте­ресах певних груп. Отже, політична влада є тією централь­ною ланкою, визначальною системною основою, навколо якої функціонують усі компоненти політичної системи.

До структури політичної системи входять: політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політична свідомість і політична культура. Тільки в сукупності ці компоненти (підсистеми) можуть забезпечити політичну діяльність, функціонування політич­ного життя.

Політичні відносини — це відносини між соціальними групами, націями і народностями, між політичними інститу­тами, між державою і громадянами з приводу влади у зв'язку з виробленням і здійсненням політики. Політичні відносини показують, яким чином соціальні суб'єкти можуть здійснювати політичну діяльність через систему політичних інститутів, норм і процедур, визначати засоби, методи, регламентувати цю діяльність. Звичайно, в процесі розвитку нові потреби на інтереси породжують потребу виходу за рамки існуючих норм, необхідність нових методів і засобів діяльності. Обов'язковість цих змін повинна усвідомлюватися соціальними суб'єктами, повинні бути знайдені нові методи і засоби діяльності. Без цього не може здійснюватися докорінна перебудова політичних відносин. Успіх перебудови політичного життя визначається тим, наскільки нові методи політичної діяльності, створені колективним розумом, будуть втілені у життя, якою мірою під їх впливом оновиться діяльність інститутів політичної системи (держави, партій, громадських організацій тощо).

Носієм, матеріальним субстратом політичної діяльності і -політичних відносин виступають політичні інститути (ор­ганізації).

Це держава, політичні партії, громадські ор­ганізації, рухи, об'єднання та ін. Через них соціальні суб'єкти здійснюють свою функцію суб'єкта політичної діяльності. Отже, політичні інститути (організації) є підсис­темою політичної системи. Характерним для політичної організації є наявність органів, що відають її справами.

Складові частини політичної організації функціонують у певній послідовності, кожна із них посідає визначене місце, виконує певну функцію, має своє призначення, грає відповідну роль у політичному житті. Залежно від політичного аспекту діяльності цих організацій і об'єднань їх умовно поділяють на: організації власне політичні, які прямо і безпосередньо здійснюють політичну владу.

Це головне в їхній діяльності. Такими власне політичними організаціями Є держава і політичні партії; організації не власне політичні, діяльність яких, хоч і пов'язана зі здійсненням політичної влади, але це тільки один із аспектів їх функціонування (профспілки, молодіжні організації та ін.); організації, які мають лише "політичне забарвлення". Вони створюються для задоволення специфічних інтересів певних спільностей людей. В силу специфіки своїх функцій вони, по суті, не беруть участі в здійсненні політичної влади (наприклад, добровільні спортивні товариства і ін.). На нашу думку, до політичної системи не входять ті суспільні формування, яким згідно зі встановленим порядком відмовлено у наданні офіційного статусу. Всі вони не беруть участі у формуванні і функціонуванні органів влади, хоч і претендують на політичний вплив.

Невід'ємним компонентом будь-якої політичної системи є політичні і правові норми. Вони становлять її нормативну основу.

Будучи виробленими в процесі суспільно-політичної практики, вони регулюють політичні відносини. До провідних політичних норм належать державні норми, головним чином правові, а також ті, які мають юридичну обов'язковість (закріплені в Конституції перспективні цілі); норми громад­ських організацій, трудових колективів, кооперативів, які організовують їх внутрішнє життя; норми громадських організацій, що стосуються їх взаємовідносин з іншими ор­ганізаціями — державними, партійними, громадськими; зви­чаї, традиції політичного життя.

У системі нормативного регулювання політичних відносин важлива роль відводиться правовим нормам. Політика і право нерозривно пов'язані між собою. Але право є не тільки вираженням політики, закріпленням її. Воно активно впливає на політичну діяльність, ніби зливається з нею. Нормативний характер права характеризується тим, що воно виступає як рівне суспільне мірило щодо всіх громадян суспільства, його інститутів. Отже, правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою з метою регулювання суспільних відносин, забезпечені всією її силою, в тому числі примусовою. Система правових норм не тільки може впливати на політичні відносини в напрямі їх зміц­нення й розвитку, а й чинити певний деструктивний вплив.

Це залежить від того, наскільки політичним відносинам, які постійно розвиваються, відповідає система правових норм, що склалася.

До політичної системи суспільства входить як підсистема також політична свідомість, політична культура — її духовні компоненти. Політична свідомість включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин. Зміст політичної свідомості виявляється у формі політичної діяльності, зокрема діяльності політичних інститутів, класів, партій, масових організацій, рухів. Важливою умовою функціонування політичної системи є розвиток політичної і правової культури.

Процес розвитку політичних систем відбувається за пев­ними закономірностями. На думку польських політологів, це насамперед закономірність рівноваги. Розвиток можна розглядати як єдність перервних і безперервних рухів. Тому політична система перебуває у постійному русі у зв'язку з економічними, екологічними змінами. Для успішного функ­ціонування система вимагає певної врівноваженості під­систем, прийняття рішень, які б враховували інтереси більшості. Ці рішення є певним компромісом.

Важливою закономірністю розвитку політичної системи є закономірність маятника. Вона полягає в тому, що будь-яка система, виведена з оптимальної рівноваги в бік домінації авторитаризму чи демократизації, неодмінно спочатку пере­ходить у свою протилежність. Чим більша непропорційність лінійного розміщення центру рішень, тим відповідно більшим буде відхилення в протилежний бік. Амплітуда коливань за часом теж певною мірою рівнозначна. Якщо період автори­тарної диктатури містився в рамках одного чи двох поколінь, то стільки ж або й більше часу потрібно, щоб позбутися негативних наслідків.

Життєдіяльність політичної системи виявляється в процесі виконання нею функцій (основних напрямів діяльності) тими чи іншими методами і засобами, що відбивають конкретну історичну обстановку. Функції політичної системи визнача­ють її структуру і процес дії. Їх реалізація підпорядкована головному — забезпеченню стійкості суспільства і його розвитку. Основними функціями політичної системи є ви­значення цілей і завдань суспільства, вироблення програм його життєдіяльності, мобілізація ресурсів суспільства на їх досягнення. Тут передусім виділяються політичні цілі: зміц­нення влади, допустима міра класових і міжнаціональних відносин, забезпечення режиму законності і правопорядку, стабілізація політичних інститутів, здійснення самостійного курсу у зовнішній політиці. Визначаються також цілі в розвитку економіки (економічна політика), соціальних відносин (соціальна політика), демографічних процесів (демог­рафічна політика), екології (екологічна політика), науки і техніки (науково-технічна політика)' та ін.

Важливою функцією політичної системи є також інтегра­ція всіх елементів суспільства навколо загальних соціально-політичних цілей і цінностей. Йдеться про загальну обов'яз­ковість державних наказів, що спираються на примусову силу; використання права, закону для загальнозначимого регулювання суспільних відносин; про надання політиці суспільного авторитету; ступінь розвитку або демократії і самоврядування, або авторитарного політичного режиму і політичного відчуження; про відому субординацію і коорди­націю інститутів політичної системи.

Ще одна функція політичної системи — легітимація. Вона означає приведення реального політичного життя у відповідність з офіційними політичними і правовими нормами.

Тимчук

Поиск по сайту: