Політична система як модель дослідження

У сучасній політології поняття політичної системи використовується у двох взаємопов'я­заних значеннях. У першому - вона є теоретичною конструкцією (моделлю), яка дозволяє виявляти і описувати системні властивості політичних явищ. У ній відбивається не сама політична реальність; вона є засобом системного аналізу політики і може бути застосована до будь-якого цілісного політичного інституту і утворення: держави, партії, політичної культури тощо.

Термін «політична система» в методологічному значенні сто­совно всієї політичної сфери передбачає розглядання її як цілісного механізму, що знаходиться в комплексній взаємодії з навколишнім середовищем (усім іншим суспільством) через «вхід» - канали впливу середовища на політичну систему, і «вихід» - зворотний вплив її на середовище. Американський політолог Д. Істон упро­вадив системний аналіз у політологію, використавши деякі поло­ження структурно-функціонального підходу Т. Парсонса, і дійшов висновку, що політична система є «відкритою» системою пове­дінки, системою, що пристосовується. За допомогою регулюючих механізмів вона виробляє відповідні реакції, регулює свою поведінку, перетворює та змінює власну структуру, пристосовую­чись до зовнішніх умов (середовища).

Відносно політичної соціології Д. Істон зіграв таку ж роль, що й Т. Парсонс відносно загальної соціології. На його думку, політика є «вольовим розподілом цінностей», тобто авторитарно наділяє певним значенням те чи інше явище.

Спираючись на методику російського і американського еконо­міста В. Леонтьева, Істон уподібнює політичну систему економічній. Політичний механізм функціонально аналогічний економічному: в ньому також є те, що входить до механізму («витрати»), і те, що з нього виходить («випуск»).

Є те, що живить систему, і те, що система виробляє (модель Істона).

Середовище

Вимоги

Підтримка

Політична система

Рішення

Дії

Середовище

Заслуга Істона полягає в тому, що він збагатив політологію загальною структурою аналізу політичної системи. Він акцентує динамічний підхід і аналізує систему та середовище, що її оточує, з точки зору динаміки; додержується принципу самоорганізації, самонавчання і взаємодії, властивих кібернетичній системі. Істон не відокремив політику, а пов'язав її з навколишнім середовищем, помістив політичну систему в глобальне суспільство, і вона стала його частиною. Цим він демістифікував політику. Значущість цієї системи визначається тим, як вона діє, а не тим, чим вона є. Така оціночна шкала кладе кінець міфам, які зображують державу як трансцендентальний і таємничий апарат. У дійсності політична сис­тема - це інструмент і механізм для перетворення соціальних імпульсів, що йдуть від суспільства, у політичні рішення і дії. Вона є сукупністю політичних взаємодій у цьому суспільстві і призначена для розподілу ресурсів і спонукання до прийняття цього розподілу як обов'язкового для більшості членів суспільства.

Взаємодія «входу» і «виходу» в моделі Д. Істона. Американський політолог розрізняє два канали «входу» - вимогу і підтримку.

У вимогах виражається звернена до органів влади думка середовища з при­воду бажаного чи небажаного розподілу ресурсів і цінностей в суспільстві. Вимоги розміщені в широкому діапазоні - від збільшення мінімальної зарплати до додаткових асигнувань на фундаментальні галузі науки. У будь-якому суспільстві діє закон підвищення потреб, що обумовлює підвищені вимоги до системи.

У суспільствах, що модернізуються, їх рівень різко зростає і система починає функціонувати з перевантажен­ням. У цьому випадку вимоги значно ослаблюють систему, частина інститутів якої знаходиться в стадії формування.

Підтримка, навпаки, посилює політичну систему, у ній інтегруються всі варіанти поведінки, сприятливі для системи. До форм підтримки можна віднести весь комплекс поведінки зако­нослухняного громадянина, представника «середнього класу», своєчасна сплата податків, лояльність до державних інститутів, виконання військового обов'язку, соціальна активність на користь правлячого режиму тощо.

Підтримка забезпечує відносну стабільність інститутів влади, які перетворюють вимоги середовища у відповідні рішення, і обумовлює досягнення згоди між громадянами. Д. Істон виділяє три типи підтримки: підтримка режиму, який сприймається як сукупність умов, що відповідають уявленням громадян (свобода, плюралізм, власність); підтримка влади та підтримка політичної спільноти.

Роль «входу» полягає у впливі навколишнього середовища на систему, у результаті чого виникає реакція на «виході» - владні рішення по розподілу цінностей. Цим виконується основне при­значення політичної системи, яке полягає в розподілі ресурсів і спонуканні до прийняття такого розподілу як обов'язкового для більшості членів суспільства. Політичні рішення як відповідь системи на імпульси середовища можуть мати форму нових законів, модифікації діючої Конституції, змін у фінансово-кредитній та інвестиційній політиці тощо. Правова система є гарантією виконання рішень на «виході».

Політичний процес у моделі Д. Істона є процесом перетворен­ня інформації, її переводу з «входу» на «вихід»: реакція на сиг­нали середовища спонукає політичну систему до двофункціональних дій — здійснення соціальних змін і підтримки стабільності.

При цьому, зазначав Д. Істон, мінливість у діяльності системи є час­тковою функціональною характеристикою, тоді як самозбере­ження є її іманентною рисою.

У моделі Д. Істона не розглядається внутрішнє життя політичної системи та її структура, яка покликана підтримувати динамічну рівновагу в суспільстві.

Взаємодія системи з середовищем залежить від спеціалізації ролей і функцій політичних інститутів як сукупності взаємоза­лежних елементів. Кожний її елемент (держава, політичні партії, еліти, право тощо) виконує життєво важливу для неї функцію.

Тому система повинна розглядатись не лише з точки зору збере­ження, зміни і адаптації, але й взаємодії її структур.

Поиск по сайту: