Особливості політичної системи сучасної України

Специфіка або системні якості лежать в основі різних типів політичних систем. Особливості системи політичних інсти­тутів сучасної України визначаються в межах різних типів. По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко трансформува­тися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основ­ними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою сприйнятністю соціальних новин.

Самостійна політична система сучасної України молода, фак­тично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності Ук­раїни практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних про­блем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві централізованість з деякими елементами регіоналізації та децен­тралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, не­обхідних для забезпечення нормального функціонування сучас­ного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна політична система України - перехід від неправового до правового типу полі­тичної системи, в якій методи нормативного правового регулю­вання переважають над методами використання безпосередньо польових актів органів політичної влади. Для більшості населення політична система легітимна. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - полі тичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства:

а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат;

б) в господарюванні прогресуючою висту­пає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяль­ності соціуму;

в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової «прак­тичної моралі», значна частина населення все ще перебуває під впливом «культурного шоку», зв'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї;

г) не сформована система ефективних відносин України з інши­ми державами і міжнародним співтовариством.

Особливістю політичної системи сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і неагресивність, позбавлення власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зрос­тання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релі­гійної. І ще. Політична система України етатизована (одержавлена) з недосить високим інтелектуальним рівнем політики, з пере­важанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, нової номенклатури - сил, що включаються в кон­троль над «каналами розподілу» і «нуворишів», здатних «стиму­лювати в необхідному для них напрямку діяльності політиків і бю­рократичного апарату. Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або пере­хідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний «змішаний» політичний режим, в якому поєдну­ються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.

На початку розгортання процесу демократизації і реформу­вання політичної системи і державності демократичні політичні сили і не усвідомлювали, над якою прірвою стояла Україна. Підви­щення цін набрало загрозливих меж, за якими людський гнів, зневір'я в правоті дій правлячих кіл. Але чому ж Україна, потенційно багата держава, ввійшовши в незалежність, суверенність достатньо пристойним становищем, перетворюється в заштат­ну, злиденну, збіднілу країну? Не тому, що нею управляли де­мократи, а тому, що демократи виявилися непідготовленими до державного управління. Згадаємо найпопулярніші мітингові гас­ла, що виголошувались тоді: «Україна годує всіх росіян, казахів, таджиків та ін.». Але тоді чомусь, гасла, що їх кидали демократи, «замовчували»:

«Так, годує, але однаково, як і росіяни, казахи, таджики - Україну забезпечують нафтою, лісом, сировиною...»

На початку 90-х років експерти Світового банку, визначаючи стан економіки України робили висновок, що і Україні і іншим республікам, колишнього Радянського Союзу сприятливіше входити в ринкову стихію разом, тому що всі вони використають сировинну базу Росії і інших республік. І щоб нормально жити, Україна щорі­чно мала купувати у Росії три найважливіші види сировини: на­фту, газ, ліс - на пятнадцать мільярдів доларів! І якщо тоді дві тонни нафти купували за тонну зерна, а за продане Росії м'ясо купували бензин (цікава деталь: якщо за кілограм м'яса Україна брала три долари по тодішнім цінам з коефіцієнтом 0,6, то за один літр бензину платила Росії... 7 копійок). Але на це тоді не звернули уваги. А коли опам'ятались, то виявилося, що Україна не спроможна купувати сировину в Росії за світовими цінами. Можна, звичайно ж, платити за нафту і газ зерном, якого Україна вирощує 40 мільйонів тонн щорічно. Але для харчування власному народу Україні зерна потрібно понад 50 мільйонів тонн - по тонні на душу населення. Можна платити ще цукром. Але виробництво «білого золота» в Україні на початку 90-х років різко падає.

Можна ще платити російськими карбованцями, але їх то в Україні немає... І ніхто тоді з демократів не задумувався над тим, що вихід Украї­ни з економічної системи Союзу, а після і Співдружності незалеж­них держав згубно для України. Коли ж новоявленні політики спохватились, чим обійшовся вихід України, то знову заспівали старі пісні, обвинувачуючи «москаля»: не хоче, проклятущий, діли­тися по-братерськи... І в сучасних умовах в Україні немає людей, що не зрозуміли ситуації, і не закликали б до здорового розуму в відносинах з сусідами і партнерами - колись по Союзу, а тепер в Співдружності. Відразу ж лжепатріоти заволали: той, хто висту­пає за широкі, рівноправні, суверенні зв'язки з Росією, з іншими державами Співдружності, мовляв, «проросійські настроєні» або «антиукраїнці». Так, хочеться Україні в «ту» Європу -,ситу і благопо­лучну. Але реалії такі, що Україна з низькими технологіями, некон­курентною продукцією, невідповідними запитами і потребами Європі не потрібна. Ось чому вкрай потрібні розширені зв'язки з Росією, країнами Співдружності, зв'язки рівноправні, суверенні.

Звичайно ж, Україна, реформуючи політичну систему, формую­чи суверенну державність, має і розширювати економічні, культурні зв'язки з Росією, Білорусією та іншими державами Співдружності на рівноправній, суверенній основі, удосконалюючи і політичну організацію суспільства. Політична організація суспільства - сукупність державно-правових органів, політичних партій і політичних рухів, масових суспільних організацій і трудових колективів, об'єднань, при значена для реалізації волі та інтересів керівного класу, нації, соціальної спільності або коаліції соціальних груп і рухів на основі здійснення політичної влади. Структура політичної організації суспільства надзвичайно складна, охоплює не тільки офіційні органи, установи і організації і неофіційні об'єднання та ін. Суверенність та соціаль­ний зміст політичної системи, політичної організації суспільства, структура влади, способи та методи її реалізації і характеризують сучасний політичний режим України.

Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення полі­тичної системи України обумовлюються рядом особливостей.

По-перше, Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і разом з утво­ренням досконаліших економічних і соціальних основ об'єднан­ня, природно йшов процес удосконалення політичної системи Ро­сійської імперії.

По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворен­ня, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян, українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні істо­ричні періоди, формували об'єктивну потребу до єднання на ос­нові однотипних політичних структур.

По-третє, умови жорстокої експлуатації народів не тільки на феодально-кріпосницькому, але й на капіталістичному етапах розвитку не могли не викликати до життя національно-патріо­тичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не є при­родно-об'єктивними формуваннями, а становили насильницькостворені, або вимушено вибрані об'єднання народів, в яких1 суспіль­не життя регулювалося здебільшого не соціально-економічними, базисними факторами, а переважно суб'єктивно-політичною спря­мованістю і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, ди­настій.

А це вело до приниження народів, подвійної системи екс­плуатації, і разом з тим пробуджувало національну самосвідомість, стимулювало передову політичну думку і піднімало народи на національно-визвольну боротьбу.

По-четверте, особливості розвитку України найяскравіше вияви­лися в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що об'єктивно поставили під сумнів «справедливість» існування імперії. Внутрішні економічні, соціально-політичні процеси зажадали глибокого рефор­мування, принципового перетворення всієї політичної системи і полі­тичного режиму суспільства. Цей процес насувався навально, полі­тична свідомість мас пробуджувалась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій стала настільки очевидною, що не­спроможні до життя в умовах зміни фактичної ситуації, старі соціально-політичні структури володарювання виявилися неспроможни­ми забезпечувати стабільність здебільшого нові виробничі та суспільні відносини. Зміна політичної надбудови стала неминучою. В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності народів існують історичні активні націоналістичні і сепа­ратистські сили, процес становлення і розвитку політичної систе­ми і політичного режиму: капіталістичної держави набуває ряду специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Ук­раїні все ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи суспільних політичних відносин, що сприймалася б з розумінням народом і його послан­цями в представницьких органах влади. Всенародний референдум, що відбувся І грудня 1991 року, підтвердив природне бажання на­роду України жити в суверенній і незалежній демократичній, coціальній, правовій державі. В сучасних умовах в Україні здійснюєть­ся процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн. В структурі політичних інститутів політичної системи і полі­тичної організації України провідне місце займає держава, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенством влади в межах державних кордонів і неза­лежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відобра­ження в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах пра­вопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава обері­гає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах роз­витку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей. Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада, обрана на основі загальних, прямих, таємних альтернативних виборів. У прерогативи Верховної Ради входить законотворча діяльність, зат­вердження державного бюджету, ратифікація міжнародних дого­ворів і угод, затвердження кабінету міністрів та ін. Істотні зміни сталися в системі виконавчої влади: новим її елементом прези­дентська влада. Президент України глава держави, виступає від її імені, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і сво­бод людини і громадянина. За згодою Верховної Ради Президент при­значає Прем'єр-міністра України. Йому підкоряється Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром. Президент представляє Україну на міжна­родній арені, веде переговори і підписує угоди і договори про взаємовідносини між державами та ін.

Поиск по сайту: