Формування державності України

У формуванні державності України важливі, по-перше, демократичність і відкритість законодавчого процесу, по внота нормотворчих функцій, надійність фінансової і матеріальної бази, щорічні звіти про діяльність виконав­чо-розпорядчих органів, суспільний контроль в межах закону за діяль­ністю виконавчої влади; по-друге, незалежність суду і прокуратури, підвищення їх статусу в суспільстві, вдосконалення процесуального законодавства, точне дотримання презумпції невинності, норм право­суддя і права на захист; дієвість виправно-трудової системи; відмін;і актів необгрунтованого позбавлення громадянства; по-третє, створен­ня динамічного, сучасного державного апарату, що формується на кон­курсній основі, підконтрольність його в межах закону представниць­ким органам і громадськості.

В процесі формування суверенної демократичної держави, що розгор­нувся в Україні - найважливіший принцип - верховенство закону має таку базу, як розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Прерога­тивою прийняття законів володіє тільки Верховна Рада. Вже прийнятий ряд законодавчих актів, що обмежують функції Кабінету Міністрів, Пре­зидента, регламент діяльності Верховної Ради та ін. В суспільстві діють норми загальнолюдської моралі і моральних заповідей, що віддають пріо­ритет добру, соціальній справедливості, співчуттю, милосердю, благо­дійності. В процесі демократизації і законотворчості переборюються штучні бар'єри між людьми різноманітних світоглядних позицій, пе­реконань, поглядів. Кожний прагне краще зрозуміти один одного, захи­щає все те, що їх об'єднує. Розвиваються політичний плюралізм, змагальність різноманітних ідейних течій, новизни ідей. Становище в Україні в політичному і суспільному житті характеризується мітинговістю, сплес­ками емоцій, проявами екстремізму. Посилюється вплив корумпованих елементів на управління, дедалі більше тиснуть деструктивні процеси. Ось чому одним з важливих завдань на шляху становлення громадянського суспільства і правової держави - забезпечення згоди в ім'я досягнення політичної стабільності, підвищення авторитету закону. Економіка, соціальна і духовна сфера в Україні зазнали немалих збитків від непроду­маних, науково не обгрунтованих правових актів, що сковують ініціативу господарських організацій, підприємців та ін. Розгортається упорядкування і вдосконалення республіканського законодавства, діяльності Верховної Ради. Окрім структурних змін у вищому органі влади, тривають зміни в процедурі прийняття законів. Процедура розробки і вироблення законів стала більш тривалою: спочатку закон готується в постійних комісіях, потім відбувається подвійне і потрійне читання законопроекту на сесії Верхов­ної Ради, всебічно обговорюються всі різноманітні думки і пропозиції, внесені в процесі обговорення законопроекту та ін. Важливу роль у про­цесі розробки, прийняття і реалізації закону має широка гласність.

У процесі формування державності України повніше забезпечуються системні залежності між Конституцією і законами різних видів, не припускаючи їх неузгодженості на основі оцінок перспектив розвитку еко­номічної, політичної і соціальної сфер, техніки, стану навколишнього середовища, міжнародних відносин та ін. Завчасно готуються в комітетах і комісіях, наукових установах концепції законів, що містили б оптимальні варіанти рішення на основі їх зіставлення, розрахунку наслідків законів, що реалізуються та ін. Слабкість і неузгодженість концепцій законів про власність, про землю, про приватизацію, про економічну реформу та ін. вже призвели до гострих суперечностей. Сучасне суспільство хитається від порушень законності, що тягнуть за собою найтяжчі економічні, пол­ітичні і інші наслідки. В чому же причина?

По-перше, диктату недалеко­му минулому адміністративних актів, що призвичаювали громадян до слухняності, до покірного виконавства. В процесі демократизації в ма­совій свідомості і поведінці людей ейфорія законотворчества не привела, на жаль, до перелому в співвідношенні правомірної і неправомірної по­ведінки. Скорочення «минулих ідеалів» при низькій правовій культурі сприяло не тільки зростанню правопорушень, але й масовому відчужен­ню громадян від нових законів.

По-друге, виникли конституційні конфл­ікти і курс на розширення самостійності. В обстановці «краху» законності юридичних і фізичних сил створює нову ілюзію вседозволеності. В об­становці «краху» законності частина депутатів, громадян прагне до меха­нізму реалізації законів, який має охоплювати нормативно застосовува­ний, соціально-психологічний, управлінський, інформаційний, матеріально-фінансовий фактори. Працювати повинні всі ланки, законо­давчої, виконавчої, судової влади і громадян в тісному взаємозв'язку.

Одним з важливих принципів, що висловлюють моральні джерела у відносинах між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником її здійснення є взаємна відповідальність держави перед громадянином і громадянина перед державою. Приймаючи на себе шля­хом видання законів конкретні зобов'язання перед громадянами, всіма людьми суспільства, суспільними організаціями і об'єднаннями, інши­ми державами і всім світовим співтовариством, держава визначає і пра­вові заходи відповідальності своїх офіційних представників за дії, що здійснюються від імені держави і її органів. Зв'язаність законом самої держави і її органів полягає в тому, що держава, яка видавала закон, не має права сама ж його порушити. Принцип взаємної відповідальності держави перед громадянином і громадянина перед державою протисто­яти будь-яким формам свавілля, необґрунтованості і вседозволеності. Держава, беручи більшу відповідальність перед громадянами, має пра­во очікувати від них високої свідомості виконання громадянського обо­в'язку. Держава має ефективні форми контролю і нагляду за здійснен­ням законів та інших нормативно-юридичних актів. В Україні склалися різноманітні форми контролю: суд, прокурорський нагляд, арбітраж та ін. Правосуддя - сфера державної діяльності і суспільного життя, де ідеї правової держави знаходять найбільш яскраве відображення. Багато за­конів стають життям завдяки суду, випробовуються судовою практикою. Суд одержує можливість оцінити закон з точки зору ідеалів держави і сприяє законодавцю в його вдосконаленні, виходячи з загальнолюдських уявлень про добро, справедливість, мораль та ін.

Суди підпорядковані тільки закону. Держава не може переступати через принципи і нор­ми, покликані обмежити її владу над людиною і суспільством. Суд зв'яза­ний правовими рекомендаціями у власній діяльності. Але не менш важливо, що суд забезпечує правовий зв'язок багатьох інших державних органів, зобов'язаних піклуватися про права громадян.

Одна з важливих сфер в діяльності держави - контроль над дер­жавним управлінням, особливо в умовах конфлікту між державою і особою. Сюди належить, мабуть, і процесуальний контроль суду за закон­ністю в діяльності органів дізнання, досудового слідства і прокуратури та ін. Століттями закріплювалося у свідомості народу уявлення про суд як репресивний орган, покликаний застосовувати санкції, карати. Образ суду - політичного, суду - ката і тепер живе в свідомості людей. Між тим, в сучасних умовах суду відводиться зовсім інша роль: суд здійснює соціальний контроль за законністю засобів боротьби зі зло­чинністю, захисту громадян від свавілля і беззаконня. Найбільш де­мократична модель суду присяжних: колегія засідателів у відсутність судді вирішує основне питання кримінальної справи - чи винуватий підсудний. Завдяки суверенна воля народу знаходить відображення в юрисдикційній діяльності суду: громадяни самі здійснюють правосуд­дя. Здійснюючи реформу держави, прийняте рішення про вступ судо­вого контролю за законністю санкцій на арешт, за продовження прокуратурою термінів утримання обвинувачених під вартою, про роз­ширення функції адвокатури та ін.

Поиск по сайту: