СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Термін "політична система" суспільства належить до відносно нових понять, що стали широко використовуватися в суспільних на­уках вже в наш час. Необхідність виділення в науці про політику категорії "політична система суспільства" зумовлена значним роз­ширенням у XX ст. сфери політичних дій державних інститутів, по­літичних партій, суспільно-політичних організацій, рухів, що зв'я­зані з боротьбою за політичну владу та її здійснення¹.

Політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів і інститутів, зв'язаних з політикою, з її роз­робкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система відносин державних і недер­жавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп. Ана­лізуючи цю проблему, американський політолог Р.Даль вважає, що політична система включає в себе такі головні компоненти, як влада, керівництво або авторитет. Сутність політичної системи, на його дум­ку, полягає в регламентації поведінки людей. А ця регламентація ре­алізується за допомогою політичної влади. Ось чому "центральним елементом, стрижнем політичної системи є політична влада, подібно до того, як в економічній системі таким елементом є власність"².

Політична система виступає як одна з частин або підсистем су­купної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистема­ми: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства ви­значається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентського, президентського і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демокра­тичного, тоталітарного, авторитарного), соціально-політичних відно­син (стабільних або ні, гостроконфліктних або консенсусних і т.п.), політико-правовим статусом держави (конституційна, з розвинути­ми або нерозвинутими правовими структурами), характером політи-ко-ідеологічних та культурних відносин в суспільстві (відносно відкритих або закритих з паралельними тіньовими, маргінальними структурами або без них), історичним типом державності (нейтралістсь­ким, з ієрархічними бюрократичними структурами і т.п.), історич­ною та національною традицією укладу політичного життя (політич­но активним або пасивним населенням, з кровно-родинними зв'яз­ками або без них, з розвинутими або нерозвинутими громадянськими відносинами і т.п.)³.

Створення політичної системи розпочинається з поділу суспіль­ства на класи та з виникненням держави.

З розвитком суспільства та зростанням ролі держави політична система стає все більш склад­ною та розгалуженою.

Її структура та механізм функціонування ви­значаються рівнем економічного, соціального, духовно-морального розвитку суспільства, а також різними факторами міжнародного та іншого характеру.

Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи полі­тичних систем: постіндустріальні (посткапіталістичні), перехідні, постколоніальні тощо. Для постіндустріальної (посткапітал істичної) політичної системи на сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня жит­тя переважної більшості населення, спадання напруженості класо­вої боротьби, ствердження соціального партнерства, посилення по­зицій громадянського суспільства, захист прав людини.

Для перехідного типу політичної системи (нинішні країни СНД, країни Східної Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та інших демок­ратичних елементів у суспільстві разом з існуванням залишків тота­літаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина при­зводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. В суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди "лівого" й "правого" спрямування, по­силюється націоналізм. Перехідний тип політичної системи харак­теризується також швидким зниженням рівня життя народу, руйну­ванням його духовності, стрімким зростанням злочинності тощо.

Постколоніальна політична система характеризується: великим розмаїттям політичних режимів і форм державного правління, низь­ким рівнем життя народу, початком становлення в більшості країн капіталістичних відносин, їхнім відривом від натуральної економі­ки, пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.

Поняття політичної системи виконує в політології важливу мето­дологічну функцію. По-перше, воно дає змогу представити політич­не життя саме як систему поведінки людей, дозволяє виявити меха­нізми впливу політичних дій, вчинків окремих людей та цілих полі­тичних груп на характер політичних інститутів та їхню структуру.

По-друге, такий підхід дає можливість розглянути політику як цілісне суспільне явище, відкриває можливість аналізу способів і форм її взаємодії з навколишнім середовищем, компонентами якого можуть бути природа, економіка, культура, соціальна структура.

По-третє, здійснення такого системного підходу дозволяє виявити способи підтримання рівноваги й стабільного стану політичної систе­ми, її здатності адаптуватися до впливу зовнішнього середовища.

І нарешті, по-четверте, методологічна функція поняття політич­ної системи полягає в забезпеченні єдності, цілісності суспільного організму, що неминуче включає численні відмінності, різнонапрям-лені тенденції суспільних процесів.

Саме політична система за цих умов виступає як засіб соціальної інтеграції суспільства, важливий фактор стримування деструктивного впливу соціальних відміннос­тей на функціонування складових частин суспільного організму.

Ефективне функціонування політичної системи сприяє реалізації суперечливих, але взаємозв'язаних цілей суспільного розвитку: оновлення соціальних процесів, яке необхідне з погляду врахування й пристосування до умов, що постійно змінюються, і стабілізації — фактора збереження соціальної цілісності. Призначення політичної влади саме і полягає в тому, щоб забезпечити як розвиток, так і стабільність соціальної системи. Якщо влада нездатна до цього, то неминучі численні деструкції політичних відносин.

За відсутності стабільності й порядку в суспільстві знижується рівень захищеності особистості, девальвується авторитет держави, в суспільстві зростає тривога, невпевненість та соціальне напружен­ня. В такій ситуації політична система все більше втрачає можли­вості впливу на політичні процеси.

Зростання соціальної невпорядкованості може призвести суспіль­ство навіть до стану хаосу або соціальної катастрофи з різким спа­данням життєвого рівня населення, паралічем владних структур, втра­тою безпеки, тобто зростання злочинності, аварій, політичного руй­нування соціальної інфраструктури тощо.

Історичний досвід свідчить, що існує певна межа ціни, яку маси згодні сплачувати за зміни в суспільстві.

Невпорядкованість соціаль­них зв'язків у суспільному житті при переході на нову економічну і соціальну модель розвитку об'єктивно неминуча, але вона не повин­на породжувати почуття втрати безпеки, наслідком чого стає го­товність мас прийняти будь-які засоби впорядкування соціальних зв'язків. Суспільна практика свідчить, що коли влада втрачає здатність контролювати негативні тенденції розвитку, суспільна свідомість починає все більше схилятися до застосування насилля як протидії невдалій політиці нових можновладців.

Звідси випливає висновок, що політична система є складним, ба­гатовимірним утворенням, основним призначенням якого є забезпе­чення цілісності та єдності дій людей та їхніх спільнот у політиці. В літературі відзначається, що "політична система являє собою діалек­тичну єдність чотирьох сторін: 1) інституційної (держава, політичні партії, соціально-економічні та інші організації, що створюють в су­купності політичну організацію суспільства); 2) регулятивної (пра­во, політичні норми й традиції, деякі норми моралі і т.п.); 3) функ­ціональної (методи політичної діяльності, що становлять основу по­літичного режиму);

4) ідеологічної (політична свідомість, передовсім пануюча в даному суспільстві ідеологія)"⁴.

Погоджуючись з таким підходом до розгляду політичної системи, на наш погляд, доцільно відзначити такі її компоненти:

1) політичні відносини;

2) політичну організацію, що охоплює сукупність політичних інститутів та організацій;

3) політичні, правові та моральні норми, що існують і діють у ви­гляді конституцій, статутів та програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів;

4) методи політичної діяльності, що становлять основу політич­ного режиму;

5) політичну культуру, що виявляється в політичних поглядах, іде­ях, теоріях, в політичній свідомості та політичній поведінці.

Політичні відносини в суспільстві виникають через боротьбу, за­воювання та здійснення політичної влади.

Це, по-перше, міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні та міждержавні відносини.

По-друге, це так звані вертикальні відносини, що складаються в процесі здійснення політичної влади між політичними організаціями (дер­жавою, партіями, суспільними організаціями тощо).

По-третє, це відносини, які складаються між політичними і не політичними орга­нізаціями та установами (адміністрація області і підприємство, інсти­тут, установа культури, партія і трудовий колектив тощо).

До політичної організації (організаційного компонента політич­ної системи) належать держава, політичні партії, професійні спілки, кооперативні, молодіжні та інші організації й об'єднання. Всі ці організації створюються для того, щоб виражати, захищати в полі­тичній системі багатоманітні соціальні інтереси: класові, групові, національні, молодіжні, жіночі, професійні тощо. Все більш актив­ним і самостійним елементом політичної організації стають засоби масової інформації".

Взаємодія політичних інститутів відбувається на основі певних норм політичного життя. Найбільш важливими є правові норми: кон­ституція, закони, які на ній базуються, та інші нормативні акти, за недотримання яких накладаються адміністративні санкції. Велике значення для здійснення політичної діяльності мають також норми, котрі створюються суспільними організаціями для регулювання відносин всередині них — насамперед статутні норми цих організацій.

Писані правові й статутні норми доповнюються в політичному житті неписаними звичаями й традиціями.

Особливо вони характерні, наприклад, для британської політичної сСистеми. Лейбористи будують свою програму, спираючись на давню традицію робітничого руху — традицію легальної опозиції і завжди виступають як політичні опо­ненти й супротивники партії консерваторів.

Політичне життя регулюється й етико-моральними нормами. Вва­жалося, що "політика — це брудна справа", і так було віками. Нині все більше усвідомлюється необхідність моральної поведінки в сфері політики, відбувається повернення до таких моральних рис, як совість, честь, благородство. Для політичного діяча чесність — це насамперед єдність слова і діла, благородство — толерантність (тер­пимість) та повага до чужої думки (в тому числі й до думки політич­них опонентів), висока персональна відповідальність за свою діяльність.

Функціональним елементом політичної системи суспільства є політичний режим. Політичний режим — це способи й методи здійснення політичного владарювання, порядок взаємовідносин гро­мадянського суспільства й політичної влади⁵.

Він включає спосіб і порядок формування представницьких установ, взаємовідносини законодавчої та виконавчої влади, центральних і місцевих органів, умови діяльності політичних партій, суспільних організацій, масо­вих рухів, правовий статус особистості, порядок функціонування пра­воохоронних органів. На політичний режим впливає рівень політич­ної стабільності суспільства, співвідношення соціальних сил, істо­ричні та соціокультурні традиції в суспільстві. Ці фактори лежать в основі типології політичних режимів.

Класифікувати політичні режими намагалися і представники ук­раїнської політичної думки. Так, у своїх "Листах до братів-хлібо-робів" В.Липинський виділяє три типи політичних режимів: 1) де­мократія з республікою; 2) охлократія з диктатурою;

3) класократія з правовою — "законом обмеженою і законом обмежуючою" — мо­нархією⁶.

У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи полі­тичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні. Демок­ратичний режим — це найбільш прогресивний політичний порядок, оскільки він створює умови для справжньої свободи особистості, її творчості й самовизначення в усіх сферах діяльності. В умовах де­мократичного режиму "індивіди домагаються влади для прийняття рішень засобами конкурентної боротьби за голоси народу", отже, "де­мократія є правлінням політика"⁷.

Сьогодні демократичний режим панує в багатьох країнах світу. Ось лише деякі характерні його ознаки; виборність в органи держав­ної влади, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судо­ву, широкий спектр прав та свобод громадян, їх захист та гаранту­вання, діяльність недержавних суспільно-політичних організацій як рівноправних партнерів держави, політичний плюралізм, гласність, широкі можливості для особистості впливати на процес прийняття й здійснення політичних рішень.

Авторитарний режим базується на безумовному підпорядкуванні владі. Заміна керівних кадрів здійснюється шляхом кооптації, а не передвиборної конкурентної боротьби між кандидатами на відпові­дальні державні посади. За подібних режимів відсутні або ігнору­ються встановлені законом процедури, внаслідок чого припинення й передавання влади часто є результатом насильства, конфронтації, а не інституціоналізації⁸. В умовах такого режиму безроздільно панує виконавча влада.

Парламент хоча й зберігається, але, як правило, значну частину його призначають, а не обирають. Він перетворюєть­ся на дорадчу установу при голові держави, котрий, у більшості ви­падків, сам посідає всі ключові державні посади.

Основні методи державної діяльності — накази й команди. Особистість втрачає здатність до самостійності суджень та дій, сліпо підкоряючись авто­ритету.

Найбільш реакційним режимом є тоталітарний⁹. Він являє собою насильницьке політичне панування групи "виняткових", яких очо­лює "вождь" (фюрер, дуче). Основні ознаки цього режиму: тоталь­ний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона консти­туційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, міліта­ризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. В умовах тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.

У політику люди (суб'єкти політики — особистості, соціальні групи, верстви, класи, народності, нації") завжди привносять частину свого внутрішнього світу, надій, сподівань, інтересів, уявлень про сенс життя та щастя. Це виявляється в політичній культурі (в полі­тичних поглядах, ідеях, теоріях, в політичних платформах і програ­мах, в політичних рішеннях, в політичній поведінці). Політична куль­тура — надзвичайно важливий компонент політичної системи, ос­кільки світ політики не існує без людини, яка наділена свідомістю. І від того, які політичні й моральні принципи (ціннісні орієнтації) ви­бирає особистість у процесі політичної діяльності, залежить ефек­тивність політики, а значить, і життя суспільства в цілому, його про­грес.

Сутність політичної системи виявляється в її функціях. В узагаль­неному вигляді вони зводяться до такого.

Політична система відби­ває стан суспільства, включаючи економічні умови його існування, соціальну й національну структуру, демографічні й економічні про­цеси, рівень освіти населення, стан суспільної свідомості, все духов­но-ідеологічне життя, міжнародне становище. Через політичну си­стему виявляються і акумулюються основні групи соціальних інте­ресів, визначаються соціальні пріоритети, що потім закріплюються в політиці. Наприклад, нині в Україні, мабуть, найбільш складне для політико-владних структур завдання полягає в тому, щоб знайти ба­ланс різних соціальних інтересів при переході до ринкових відно­син.

Політична система виконує координуючу та інтегративну функції. Для забезпечення стабільності політичної системи необхідно, щоб вона, враховуючи інтереси учасників політичного життя, супереч­ності, що між ними виникають, домагалася найбільш оптимального узгодження інтересів, координувала зусилля існуючих у суспільстві класів та соціальних груп, а також інтереси організацій і груп, які їх репрезентують. Політична система покликана інтегрувати різні еле­менти соціальної і національної структур на базі консенсусу основ­них цінностей та ідеалів, як їх розуміють насамперед провідні еко­номічні й політичні сили суспільства.

У межах політичної системи проходить весь політичний процес. Ось чому одна з найважливіших функцій цієї системи полягає в тому, щоб домагатися адекватного відображення пріоритетних для неї соці­альних інтересів у політичних рішеннях, що приймаються, та їхньо­го неухильного виконання.

Отже, політична система є складною підсистемою суспільства. її оптимальне функціонування має винятково важливе значення для життєдіяльності й нормального розвитку як суспільства в цілому, так і соціальних груп та індивідів, що складають це суспільство.

Муляр

Поиск по сайту: