Функції політичної системи

Функції політичної системи, механізм її дії детально і послідовно аналізував аме­риканський політолог Габріель Алмонд, підкреслюючи, що всі системи здійснюють два базових набори функцій - функції вводу і функції виходу. Визна­чаючи зміст набору функцій вводу, Габріель Алмонд виділяє з них чотири: політична соціалізація і залучення людей до участі в полі­тичному житті, процес, в ході якого індивіди і соціальні спільності, шари та групи формулюють свої вимоги, що відповідають їх реаль­ним або удаваним інтересам, і переносять вимоги в центр політич­ної боротьби або в сферу прийняття політичних рішень (артикуля­ція інтересів); агрегування інтересів, тобто процес, в ході якого політичні партії висувають багато більш однорідних окремих вимог, що пред'являються урядовим структурам, і політичні комунікації. Виділяється і три функції виходу: розробка норм-законів, застосу­вання норм і законів і контроль над дотриманням норм. Але якщо функції вводу реалізуються переважно неурядовими структурами і сферами, то функції виходу вже прерогатива уряду.

Функція політичної соціалізації та залучення людей до участі в політичному житті суспільства властива всім сучасним полі­тичним системам, сприяє поширенню серед всіх людей суспільства духу участі в політиці. На відміну від демократичних країн, де функція соціалізації і залучення людей до участі в політично­му і суспільному житті реалізується неурядовими, недержавни­ми структурами, хоча і там очевидний вплив державних струк­тур на процес соціалізації, в тоталітарних і авторитарних суспільствах функція соціалізації та політизації фактично преро­гатива держави, тому що всі органи і учасники політичної соціалізації (школа, молодіжні об'єднання, засоби масової інформації та ін.) контролюються державою та культивують «дух насиль­ства». Внаслідок розповсюдження «духу насильства» в політич­ному, суспільному житті в демократичних суспільствах перетво­рює індивідуума з суб'єкта в громадянина, але процес політизації і перетворення суб'єкта в громадянина в країнах тоталітарних, ав­торитарних режимів буде відсутній.

В сучасних умовах в Україні процес політичної соціалізації і залучення людей до участі в полі­тичному житті виходить з-під контролю держави. Повільно, тяжко вирішується сучасних умовах в Україні і основне завдання проце­су політичної соціалізації - створення нової політичної культури.

Функція артикуляції інтересів в країнах з демократичним ре­жимом, де існує офіційна повага громадянської думки і прихильність доктрині свободи асоціацій, об'єднань, організацій по інтересам, розглядається як зв'язуюча ланка між громадянином та державою.

В середині 80-х років в Україні специфічно йде процес, в ході якого індивіди та соціальні спільності, верстви та групи формува­ли свої вимоги, що відповідали їх реальним інтересам. Люди вира­жали інтереси не адекватні інтересам комуністичної партії, хоча і вважалося, що комуністична партія - єдина виразниця всіх соціаль­них інтересів людей. Справжні соціальні спільності, верстви зі свої­ми інтересами, що відповідають їх реальному становищу, тоді відсутні, а висування і формування інтересів, що відповідають ре­альному становищу в суспільному житті соціальних спільностей, по суті, здійснювала правляча політична партія. В сучасних умо­вах в Україні формуються групи інтересів, проявляється і артику­ляція інтересів, що виходить з-під влади і держави та політичних партій.

І якщо політична система спроможна артикулювати, тобто формувати реальні інтереси соціальних спільностей, різних соціаль­них груп, здатна агрегувати їх, тобто перетворювати вимоги в аль­тернативи державної політики, реалізувати практично.

Політичні комунікації ~ процес передачі інформації і переконань. Встановлення зв'язків між інститутами політичної системи та координацію їх дії здійснює в структурі політичної системи інфор­маційно-комунікативна сфера (політичні комунікації).

Політичні комунікації - поняття, що відображає процес взаємодії політичних суб'єктів на основі обміну інформацією і безпосереднього спілкуван­ня людей, а також засоби і способи духовної взаємодії. Та абсолю­тизація ролі комунікації є в ряді теорій технологічного визначен­ня - концепція інформаційного суспільства, комп'ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв Бжезинський), де комунікації розглядаються як соціокультурне джерело влади, суть людино-машинного діалогу і політичного розвитку. Політолог Карл Дойч подає політичну систему як специфічну комунікативну систему, розкрив не тільки самий процес формування і внесення до свідомості політичної інформації, але і показав соціальні результати введення нової інформації в політичну систему. Охоплює інформаційно-комунікативна сфера і канали передачі відомостей, інформації уряду (процедура слухання справ на відкритих засіданнях кабінету міністрів, комісії і з розподілу, конфіденційні консолідації з зацікавленими організа­ціями, об'єднаннями та ін., а також засоби масової інформації). Наявність певного обсягу знань та інформації, особливо в сфері політичного життя, має величезне значення для оцінки громадяна­ми дій та подій, що відбуваються в економіці та соціальній сфері. В сучасних умовах в Україні поведінка громадян в суспільстві визна­чає закони, розроблені в процесі нормотворчості. Звичайно процес нормотворчості включає ряд етапів:

формування політики і вибір спільної мети, розробку рішень і конкретних правил для досягнен­ня мети.

Таку функцію виконують законодавчі, а також і вико­навчі і судові органи. Прийняттям законів не вичерпується дер­жавна політика.

В процесі прийняття рішень важливу роль грає функція «застосування норм», яку виконують не тільки виконавчі органи і адміністративні структури, але нерідко також законодавчі, а також виконавчі і судові органи влади.

Поиск по сайту: