Становлення політичної системи в Україні

Нині всі колишні соціалістичні країни (Україна не є винятком) переживають перехідний період: ідеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільного устрою з планово-розподільчою економікою, до демократичної пра­вової держави з вільною ринковою економікою, а в май­бутньому — до громадянського суспільства. При цьому слід мати на увазі, що перехідний період відбувається поетапно. Перший етап — фундаментальна зміна усталених політич-

них та економічних структур. Другий — розвиток і закріплен­ня демократичних процесів, зміцнення економічних інсти­тутів, підвищення ефективності виробництва. І, нарешті, третій етап — політична консолідація як неодмінна умова економічного піднесення, утвердження принципів правової держави, становлення інститутів громадянського суспільства.

Україна завершила початковий етап перехідного періо­ду — проголошення незалежності та набуття атрибутів дер­жави — і перейшла до етапу розвитку демократичних про­цесів, політичного та економічного облаштування. Незалеж­на Україна, пройшовши складний конституційний процес — від Декларації про державний суверенітет України (16 лип­ня 1990 p.), укладення Конституційного договору між Пре­зидентом України і Верховною Радою України (8 червня 1995 р.) до прийняття 28 червня 1996 р. Конституції Украї­ни, — обрала демократичний тип суспільно-політичного ладу. Відповідно до Основного Закону, «Україна є суверен­на і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Становлення політичної системи й інститутів громадянсько­го суспільства відбувається непросто, суперечливо. Україна, безумовно, назавжди залишила минуле, й повернення до нього неможливе. Вона набуває контурів сучасної, повно­цінної, цивілізованої держави, довершує політичну та еко­номічну визначеність.

Проте, вступивши в перехідний період, наша держава лише в загальних рисах визначила куди йти, і ще менше — як це зробити.

В Україні, як і в інших республіках колишнього Радянсь­кого Союзу, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.

Слід відзначити, що на початковому етапі Україна праг­нула створити соціально-політичні інституції за європей­ським цивілізованим зразком. Наблизилася до рівня про­фесійного парламенту Верховна Рада України, у системі дер­жавної влади створено такі нові органи, як інститути Пре­зидента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційний Суд, Вища рада юстиції, обласні, районні державні адміністрації.

Як уже зазначалося, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори вияв­ляє свою волю владним структурам і через вибори контро­лює їх. За державно-територіальним і адміністративно-тери­торіальним устроєм Україна є унітарною державою: єдина Конституція; єдине громадянство; єдина система права; єди­на судова система; єдина система органів державної влади.

Україна є президентсько-парламентською республікою. Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають: глава держави — Президент України; орган зако­нодавчої влади — Верховна Рада України; органи виконав­чої влади — Кабінет міністрів, обласні та районні державні адміністрації; органи судової влади. Судочинство відповідно до Основного Закону України здійснюється Конституцій­ним Судом та судами загальної юрисдикції.

В Україні функціонує політична система — сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здій­снюють владу, управління суспільством, регулюють відноси­ни між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому. Держава виступає ключовим елементом політичної організації суспільства з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, органами громад­ського порядку, служби безпеки та збройними силами. Дер­жавна влада здійснюється на засадах її поділу на законодав­чу, виконавчу та судову.

Основним Законом визнається й гарантується місцеве самоврядування.

Конституція України визначає Президента як главу дер­жави, який виступйє від її імені. В Україні посада Президен­та держави була введена Законом від 5 липня 1991 р. «Про заснування посади Президента Української РСР і внесення змін і доповнень у Конституцію (Основний Закон) Ук­раїнської РСР». Перший Президент України був обраний 1 грудня 1991 року. Президент України не входить безпосе­редньо до жодної з гілок влади, є найвищою посадовою

особою в державі, гарантом державного суверенітету, тери­торіальної цілісності України, додержання Конституції Ук­раїни, прав і свобод людини й громадянина, представляє державу у міжнародних відносинах з іншими країнами.

Президент України обирається громадянами держави на основі загального, рівного й прямого виборчого права, шля­хом таємного голосування строком на п'ять років. Він має бути громадянином України, жити в Україні до дня виборів не менше 10 років, мати право голосу, володіти активним виборчим правом, а також державною мовою. Одна й та са­ма особа не може бути Президентом України більш ніж два строки підряд. Він може бути обраний і на третій строк, од­нак тільки після того, як на цьому посту перебувала інша особа. Президент України не може мати іншого представ­ницького мандата, обіймати посаду в органах державної вла­ди або об'єднаннях громадян, займатися підприємницькою діяльністю. Повноваження обраного Президента почина­ються з моменту складення ним присяги на вірність наро­дові України, до якої його приводить на урочистому засі­данні Верховної Ради Голова Конституційного Суду.

Президент України: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; здій­снює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держа­ви; призначає позачергові вибори до Верховної Ради Ук­раїни та припиняє повноваження парламенту, якщо протя­гом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; за згодою Верховної Ради України призначає прем'єр-міністра України; припиняє повнова­ження прем'єр-міністра Українч та приймає рішення про його відставку; призначає, за поданням прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місце­вих державних адміністрацій та припиняє їхні повноважен­ня на цих посадах; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду Національної безпеки та оборони держави.

Конституція України передбачає дострокове припинен­ня повноважень Президента України у випадках: відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я; усунення його з поста в порядку імпічменту. У випад-

кy, якщо повноваження Президента України припиняються достроково, виконання обов'язків Президента України по­кладається на прем'єр-міністра України.

За Конституцією, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, консти­туційний склад якої — 450 народних депутатів України, які є повноважними представниками українського народу у законодавчому органі держави. Верховна Рада України оби­рається на чотири роки, працює в режимі чергових і поза­чергових сесій.

Вся організація роботи Верховної Ради здійснюється відповідно до вимог Конституції й прийнятого парламентом регламенту своєї діяльності.

Конституція України 1996 року залишила без змін за­гальну структуру однопалатного парламенту, проте суттєво оновила деякі її інститути. Так, було припинено існування Президії Верховної Ради, натомість було створено Узгоджу-вальну Раду фракцій; перетворено постійні комісії на парла­ментські комітети; передбачено створення Рахункової пала­ти, інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; інституту представника Президента України у Верховній Раді та здійснено низку інших нововведень.

Основними функціями Верховної Ради є: законодавча, установча та контрольна.

Головною функцією Верховної Ради України вважається законодавча (природна) функція, яка полягає у прийнятті парламентом законів, унесенні змін і доповнень до них, ви­знанні законів такими, що втратили чинність, в скасуванні їх або припиненні їх дії. Пріоритетним напрямом законо­давчої діяльності парламенту є внесення змін до Конституції України.

До основних напрямів установчої функції Верховної Ради України належить: призначення виборів президента України; надання згоди на призначення президентом України прем'єр-міністра та схвалення Програми діяльності Кабінету міністрів, а також прийняття резолюції недовіри Кабінетові міністрів, що має наслідком відставку уряду; призначення третини складу Конституційного Суду, надан­ня згоди на призначення Президентом Генерального проку­рора, призначення на посаду та звільнення з посади Упов-

поваженого з прав людини, голови та членів Рахункової Па­лати; призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного Банку за поданням Президента України. Крім цього, Верховна Рада затверджує загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, вирішує питання адміністративно-територіального устрою України.

Контрольна функція Верховної Ради України тісно по­в'язана з іншими функціями парламенту: здійснення ви­щезазначених функцій і повноважень вимагає перевірки виконання прийнятих рішень.

Верховна Рада України здійснює й інші повноваження, які відповідно до Конституції України належать до її відання.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади с Кабінет міністрів України. Кабінет міністрів відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Підставу діяльності Кабінету міністрів складає Програма діяльності уряду, яку має розглянути й схвалити Верховна Рада України. Відносини Верховної Ради з Кабінетом міні­стрів визначаються законами, ухваленими парламентом, які уряд зобов'язаний неухильно виконувати. Верховна Рада здійснює фінансовий контроль за діяльністю уряду шляхом затвердження Державного бюджету та прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

До складу Кабінету міністрів входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персо­нальний склад Кабінету міністрів призначається Президен­том за поданням Прем'єр-міністра.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету міні­стрів України, спрямовує її на виконання Програми діяль­ності Кабінету міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кабінет міністрів України: забезпечує державний су­веренітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання

конституції і законів України, актів Президента України. Важливим завданням Кабінету міністрів є забезпечення прав і свобод людини й громадянина, що цілком відповідає сутності демократичної держави.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації в співробітництві з регіональними, місцевими виборчими ор­ганами. Голови місцевих державних адміністрацій признача­ються на посаду Президентом України. Якщо голові район­ної чи обласної державної адміністрації висловили недовіру дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Прези­дент України приймає рішення про відставку голови місце­вої державної адміністрації.

Відносно новим соціальним інститутом для України є ор­гани місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні бере свій початок від Магдебурзького права. З сере­дини XIX ст. місцеве управління з ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста стало називатися місцевим само­врядуванням. Ця форма суспільного устрою відображена в таких міжнародних правових документах, як Всесвітня дек­ларація та Європейська хартія про місцеве самоврядування. Згідно з правовими актами, важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організа­ційна та фінансова автономія.

Згідно з Законом України, місцеве самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність тери­торіальної громади — жителів села чи жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцево­го значення в межах Конституції і законів України. Місце­ве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси тери­торіальних громад сіл, селищ, міст. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок їх утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування,

У системі функцій місцевого самоврядування є ана­логічні відповідним функціям держави. До основних

функцій місцевого самоврядування належать: політична — кібезпечує реалізацію громадянами конституційного права брати участь в управлінні державними та громадськими справами, формуванні органів місцевого самоврядування; економічна — полягає у виконанні програм економічного розвитку територіальних одиниць; матеріально-технічна — здійснює управління об'єктами комунальної власності; бюд­жетно-фінансова, соціально-культурна, екологічна тощо.

Треба мати на увазі, що функції місцевого самовряду­вання є надзвичайно динамічні. Деякі з них можуть зника­ти зі втратою потреби в цих функціях, але їх змінюють нові, що є своєрідною відповіддю на вимоги часу.

Отже, влада органів місцевого самоврядування є похідною від державної влади, суть якої полягає в переданні територіальним громадам та утвореним ними органам у ме­жах, передбачених чинним законодавством, певної частини повноважень органів державної влади для здійснення цент­ралізованої державної виконавчої влади на місцях.

Система судової влади в Україні складається з Консти­туційного Суду України, судів загальної юрисдикції, міжнарод­них комерційних арбітражів. Новим інститутом у системі правосуддя України є Вища рада юстиції.

Утвердження правової держави значною мірою залежить від ефективного функціонування судової влади, яка є інсти-туційною характеристикою правової держави, важливою гілкою в системі поділу влади. Судова влада тісно пов'язана з принципом верховенства права. Забезпечуючи правосуддя, судова влада доводить, що суспільство має правову державу.

Дотримання владними структурами, відповідно до Ос­новного Закону країни, своїх функцій і повноважень покли­каний контролювати Конституційний Суд України.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають (чи обирають) по шість суддів Конс­титуційного Суду України.

Повноваження Конституційного Суду можна поділити на чотири напрями. Перше — вирішення питань щодо відповідності духу й букві Конституції законів, прийнятих Верховною Радою, указів і розпоряджень Президента Ук-

раїни, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Друге — офіційне тлу­мачення Конституції України і законів України. Третє — розгляд справ щодо відповідності Конституції України чин­них міжнародних угод або тих, які вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість. Четверте — надання висновків стосовно дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту. На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії неза­лежності та недоторканності.

Підкреслимо: створення чіткого механізму стримувань і противаг між гілками влади, а головне неухильне дотримання владними структурами Конституції України — неодмінна умо­ва поглиблення демократичних засад в управлінні державою.

Надзвичайно важливу роль у процесі формування владних структур відіграють політичні партії. За даними Міністер­ства юстиції, в Україні на початок 2004 року зареєстровано 96 політичних партій. Політична партія — добровільне об'єднання громадян, яке виражає інтереси певних соціаль­них верств і груп, бере участь у процесах здобуття, утриман­ня і впливу на державну владу й прагне досягти цієї влади шляхом обрання своїх членів на державні посади, при цьо­му влада стає засобом для реалізації політичної програми такого об'єднання. Відомо, що розвинута політична система будь-якої держави побудована на демократичних засадах і принципах, які гарантуються Конституцією. У свою чергу, багатопартійність є невіддільним елементом політичної системи. Політичний спектр сучасних партій представлено такими напрямами:

соціалістично-комуністичний. Це Комуністична партія України, Соціалістична партія України,.Прогресивна соціа­лістична партія України, Селянська партія України та ін. Партії цього напрямку зорієнтовані переважно на пріоритет колективних форм власності й господарювання в економіці, розвиток міждержавних стосунків, зокрема інтеграційних економічних процесів у межах СНД;

центристський. Це — Народно-демократична партія Ук­раїни, Соціал-демократична партія України (об'єднана),

Партія регіонів, Партія зелених України, Народна аграрна партія України, Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» та інші. Визначаючи самоцінність незалежності України, ці партії зосереджують свою увагу на проблемах соціально-економічного розвитку, реалізації прав громадян України;

націонал-демократичний. Це — Народний Рух України, Республіканська партія України, Християнсько-демократич­на партія України, Конгрес українських націоналістів та ін. Побудова держави за національною ознакою, вихід України із СНД, антиросійські настрої — провідні програмові вимо­ги цих партій.

Прогнозуючи розвиток багатопартійності, можна перед­бачити, що партійна система України буде поступово транс­формуватися від атомізованої з великою кількістю нечис­ленних, маловпливових партій до більш стабільної системи поляризованого плюралізму в його класичному поділі на лівих, центр і правих. Про це свідчать, зокрема, підсумки останніх (2002 р.) парламентських виборів.

Поиск по сайту: