Політична система суспільства: сутність, структура, функції та типи

Соціальні процеси відбуваються в межах певних соціальних інститутів, відносин і норм. Політичне життя суспільства також здійснюється за Допомогою особливого соціального механізму, що забезпечує його єдність, цілісність і впорядкованість.

поняття політична система" охоплює розгалужену су­купність різних політичних інститутів, соціально-політичних об′єднань, форм, норм і принципів взаємодії та взаємостосунків між ними, завдяки чому реалізується політична влада.

Політичну систему варто розглядати як частину, чи підсистему загальної суспільної системи. Як підсистема вона взаємодіє з іншими суспільними підсистемами - соціальною, економіч­ною, моральною, правовою, культурною тощо.

Політолога підхід до визначення політичної системи як до однієї з підсистем суспільства дає можливість розкрити механізм функціонування політики як взаємодії різноманітних і різноспрямованих елементів політики, внаслідок яких формуються політичний режим і політичні дії.

Системний підхід до вивчення політики запропонували американські подітологи Д. Істон і Г. Алмонд.

Системний підхід вказує на те, що політична система -це саморегульований і саморозвивний організм, який реагує на імпульси, що надходять іззовні.

За моделлю Д. Істона, ця система має вхід, на який надходять імпульси - вимоги, підтримки чи протести. Підтримка вияв­ляється у сплаті податків, дотриманні законів, участі в голосу­ванні тощо. На виході система має результат функціонування політичної системи, тобто політичні рішення та політичні дії. Як що рішення и дії задовольняють вимоги, то система отримує підтримку та стабільно функціонує. Якщо ж рішення й дії системи не відповідають очікуванням, то система впадає в част­кову чи цілковиту кризу та розпад.

У разі часткової кризи си­стема може бути реформована, а в разі розпаду на її місці ви­никає нова.

Г. Алмонд розширює коло суб'єктів політики. Політична система в його теорії—це безліч взаємодій поведінок як держав­них, так і недержавних.

Г. Алмонд актуалізує психологічні, особистісні аспекти політичних відносин.

У сучасній політології існує також багато інших концепцій політичної системи, але теорії Д. Істона і Г. Алмонда залиша­ються актуальними, тобто є класичними.

Структура політичної системи - це внутрішня органі­зація та способи взаємозв'язку й взаємодії її компонентів. Структура політичної системи містить такі підсистеми:

• інституційну - соціально-політичні інститути й установи, тобто це держава, політичні партії, громадські рухи, організації, об'єднання, органи представницької та безпосередньої демо­кратії тощо;

• функціональну - сукупність усіх ролей і функцій певних соціально-політичних інститутів та їхніх груп;

• регулятивну- сукупність політико-правових норм та інших культурних засобів регулювання відносин між суб'єктами по­літичної системи, до яких належать традиції, звичаї, принципи, політичні погляди;

• комунікативну - сукупність взаємин між суб'єктами по­літичної системи для досягнення й утримання влади;

• ідеологічну- сукупність політичних ідей, теорій, концепцій, що реалізуються через політичні знання, політичну та правову культуру,

політичну соціалізацію.

Основними елементами політичної системи є політична організація, політичні відносини, політико-правові норми, по­літична свідомість.

Політична організація — це політичні установи: держава, партії, громадські організації та рухи, ЗМІ, церква.

Політичні відносини - це відносини між суб'єктами політичного життя, тобто класами, націями, соціальними групами, політичними лідерами з приводу функціонування політичної влади.

Політико-правові норми - це державні конституції, статути та програми партій. Вони регулюють політичні відносини, узаконюють політичні засади створення, існування та функціо­нування різноманітних організацій, визначають стиль і методи

роботи політичних інститутів, сприяють формуванню меха­нізму розподілу ролей між членами суспільства.

Політична свідомість - це віддзеркалення політичних відносин й інтересів, оцінка політичних явищ, які проявляються у певних поняттях, ідеях, поглядах, теоріях.

У функціях політичної системи розкривається її роль і значення в суспільстві. У літературі з політології існує безліч підходів до визначення функцій політичної системи. Це є результатом того, що функції політичної системи з розвитком історичної та політичної ситуацій у суспільстві й власне політичної системи видозмінюються.

На наш погляд, можна виділити такі функції:

• телеологічна - полягає у визначенні цілей, завдань і на­прямів розвитку суспільства;

• інтеграційна - покликана об'єднати членів суспільства на основі цінностей та ідеалів, прийнятих і задекларованих еконо­мічно й політично панівними силами суспільства;

• організаторська-полягає в мобілізації людських, матеріаль­них, духовних ресурсів суспільства на виконання цілей і зав­дань його подальшого розвитку;

• регулятивна - легітимізує політику, тобто забезпечує по­зитивне сприйняття та визнання політики членами суспільства й забезпечує участь громадян у політичному житті;

• контрольна - полягає в слідкуванні за дотриманням і виконай -ням законів, у вирішенні соціально-конфліктних інтересів, у вмінні політичної системи знижувати соціальну напруже­ність через здійснення контролю за розподілом матеріальних і духовних цінностей, ресурсів, привілеїв тощо.

Сучасні держави світу мають різноманітну специфіку соціально-політичних відносин, неповторну історію розвитку та функціонування політичних систем. Проте певні групи країн мають схожі риси політичних систем, за якими можна здійснити їх типологізацію.

Основні критерії типологізаціі політичних систем:

- характер політичної влади;

- рівень економічного розвитку суспільства;

- тенденції соціального розвитку суспільства;

- ступінь реалізації прав і свобод особистості;

- рівень сформованості громадянського суспільства й інші чинники.

Одна з найпоширеніших класифікацій політичних систем ґрунтується на принципі визначення сутності політичного режиму, тобто сукупності прийомів, методів і способів здійс­нення політичної влади. Політичний режим відображає рівень політичної свободи та ставлення органів влади до правових основ її діяльності.

Головне у визначенні демократичності чи антидемократичності політичної системи - це надання політичною владою мож­ливостей реалізувати членам суспільства їхні права та свободи.

Якщо держава пригнічує громадян, не дає їм можливості реалізувати свої права, то такий режим називають антидемо­кратичним.

Коли ж людина (громадянин) і його права є пріори­тетними для влади, то такий політичний режим вважається демократичним.

Спираючись на характер політичного режиму, виділяють тоталітарні, авторитарні та демократичні політичні системи су­спільства.

Тоталітарні політичні системи здійснюють тотальний, тобто загальний, контроль над особистим життям кожної людини та суспільством загалом. У таких системах наявний максимальний утиск прав і свобод громадян, відсутність легаль­ної опозиції та повна монополізація влади певною партією чи іншою організацією. Для тоталітарної системи характерні скасування розподілу влади, вождизм, повна ідеологізація су­спільного життя, організовані державою насильство й терор, підконтрольність економіки державі та її мілітаризація, на­явність цензури щодо ЗМІ та ін.

Найжорсткішими формами тоталітаризму вважають деспотію, нацизм, фашизм.

Авторитарні політичні системи є проміжною ланкою між тоталітарними й демократичними системами. Для них ха­рактерним є те, що політична влада уособлюється з режимом особистої влади чи влади правлячого угруповання. У такій си­стемі істотно обмежено права та свободи громадян, звужено можливості дій легальної опозиції. При авторитарній пол­ітичній системі парламент перетворюється на другорядний орган влади, участь народу в політиці має вкрай обмежений характер, домінує офіційна ідеологія, за якої припускається існування інших ідеологій, але лише лояльних до панівного режиму. В економіці авторитарних політичних систем можливе співісну­вання державної та приватної власності. За сучасних умов ав­торитарні політичні системи характерні при переході до тоталі­таризму чи до демократії.

Демократичні політичні системи володіють широким діапазоном гарантій прав і свобод громадян, вільною діяльністю керівної та опозиційних партій. Діяльність ЗМІ не обмежується цензурою. Демократичні політичні системи вільні від визнання лише однієї ідеології: для них характерний ідеологічний плюралізм. Виниклі в суспільстві конфлікти вирішуються пра­вовими засобами. Демократичні системи вирізняються висо­ким рівнем розвитку громадянського суспільства, організацій якого контролюють діяльність політичної системи. Зі сфери діяльності державної влади виключено неполітичні методи - переважно використовуються методи компромісу. Багато­партійність та існування легальної опозиції є невід'ємними елементами демократичного політичного процесу. Силові про­цеси забезпечують зовнішню та внутрішню безпеку системи, і при цьому їхня діяльність регламентується законом. Вони діють поза політикою.

Інша класифікація політичних систем заснована на типах політичної культури (Г. Алмонд).

1. Англо-американський тип, якому притаманна спеціалі­зована структура політичних відносин та чітке розділення й бюрократизація влади.

2. Континентально-европейськкий тип поєднує старі й нові політичні культури (Франція, Німеччина, Італія).

3. Доіндустріальний, або частково індустріальний тин, для якого характерна мішана політична культура, в якій уживають­ся полярні політичні орієнтації та не розмежовані функції системи.

4. Тоталітарний тип, політична діяльність в якому моно­полізована й повністю контролюється правлячою партією.

Згідно з типологією, визначаються й критерії розвиненості громадянського суспільства. Тут виділяють традиційні та мо­дернізовані політичні системи.

Політичні системи можуть також класифікуватися за характером з динамічною структурою та зв'язками; закриті - з чітко фіксо­ваною структурою та мінімізованими зв'язками із середовищем.

Семків

Поиск по сайту: