Політична система як механізм влади

У другому, більш конкретному значенні термін «політична система» використовуєть­ся як реальний складний соціальний механізм формування і функціонування влади в суспільстві. Він включає інституціональну підсистему - сукупність інститутів (державних, партійних, суспільно-політичних), які виражають і представляють різні за значущістю інтереси - від загальнозначущих до групових і приватних.

До політичних інститутів відносяться організації, які знахо­дяться в тісній взаємодії з політичним управлінням. Найважливішим інструментом реалізації загальнозначущих соціальних інтересів є держава. Максимальна концентрація влади і ресурсів дозволяє їй розподіляти цінності і спонукати населення до обов'язкового вико­нання своїх рішень. Крім держави, у цю підсистему входять як політичні (партії, групи тиску, клієнтели), так і неполітичні організації (профспілки, засоби масової інформації, церква). Вони мають значні можливості впливу на владу, хоча для них політична функція не є головною. Соціальна якість цієї підсистеми визна­чається ступенем диференціації і спеціалізації ролей і функцій її політичних і неполітичних структур.

Інститути влади і впливу самореалізуються на основі політичних, правових, моральних норм. Сукупність норм, що ре­гулюють політичні відносини, створює нормативну підсистему. Норми виконують роль правил, на основі яких відбуваються політичні взаємодії. Політичні норми є сукупністю принципів і настанов, що регулюють діяльність політичних інститутів і гро­мадян як суб'єктів політики. Правові норми визначені й санкціоновані державою як загальнообов'язкові правила поведінки, дотримання яких забезпечується засобами державно­го впливу. Моральні норми інтегровані в різних віросповіданнях, традиціях, звичаях, символах тощо.

Дотримуючись цих формалізованих і неформалізованих пра­вил, суб'єкти політики вступають у взаємодію (політичні відносини).

Форми таких взаємодій, що ґрунтуються на консенсусі чи конфлікті, їх направленість та інтенсивність складають комунікативну підсистему. У ній реалізуються відносини між індивідами, соціальними спільнотами, інститутами з приводу організації і функціонування влади та у зв'язку з виробленням і здійсненням певного політичного курсу. У цій підсистемі можли­ва перевага згоди чи конфронтації, але саме тут знаходяться дже­рела інформації, які формують політичну проблематику, концент­руються вимоги, забезпечується підтримка (чи не підтримка), кристалізуються політичні рішення.

Якість політичних взаємодій обумовлена характером соціокультурного середовища. Сукупність субкультур, політичний менталітет, конфесіональні системи, що визначають пріоритетні цінності і переконання, стереотипи політичної поведінки тощо, ство­рюють культурну підсистему. Вона надає загальнозначущого змісту державній політиці, відносинам співпрацюючих чи конкуруючих суб'єктів політики, сприяє гармонізації суспільства (по мірі збільшення культурної однорідності), стабілізує відносини пари «держава - гро­мадянське суспільство», уводить людей у політику. У ній інтегровані як основні елементи релігійна і політична свідомість, політична культура. У релігійній свідомості (особливо в ісламському регіоні) визначаються вихідні стереотипи взаємодії та індивідуальної поведінки. У політичній свідомості фокусується усвідомлення індивідами сфери політичного, а в політичній культурі фіксуються уявлення, інформація і знання суб'єктів політики про владу, при­значення політики, соціальні ролі і статуси громадян.

У ній реалізується орієнтація громадян на політичну систему.

Політична підсистема є однією з підсистем глобального суспільства поряд з економічною, духовно-моральною (ідеологічною) і власне соціальною.

Але вона істотно відрізняється від цих підсистем; ці відмінності є суттєвими, об'єктивними, змістовними і постійними.

По-перше, верховенство політичної системи; це значить, що в її межах здійснюється політична державна влада в суспільстві, рішення якої є безумовно обов'язковими для всього суспільства і кожної його підсистеми.

По-друге, обумовленість політичної системи соціальним се­редовищем (соціальною та економічною структурами суспільства);

як комплексний засіб здійснення влади, вона є своєрідною надбу­довою над економічним і соціальним базисом суспільства.

По-третє, відносна самостійність політичної системи; вона обумовлена наявністю спеціального механізму влади, в інших підсистемах такий механізм відсутній.

Поиск по сайту: