Політична організація в політичній системі

Політична організація суспільства є інституціональною підсистемою політичної систе­ми, це сукупність державних і недержавних інститутів, які виражають і представляють різні за значущістю інтереси - від загальнозначущих до групових і приватних. Найважливішим інститутом реалізації суспільних інтересів є держава.

Політична організація пройшла довгий еволюційно-революційний шлях розвитку від простого до складного. У рабовласницькому суспільстві вона зводилась лише до держави. Гранична простота політичних відносин у той час не потребувала виникнення суспільних організацій: політичні клієнтели (прообрази сучасних політичних партій) не здійснювали суттєвого впливу на політику держави.

Дер­жава була органічним цілим - диктатурою стосовно рабів і самовря­дуванням стосовно рабовласників. Ступінь повноти цього самовря­дування залежав від форми правління: республіканська форма давала таку можливість, на відміну від монархічної, всьому панівному класу.

Політична організація феодального суспільства ускладнилась внаслідок поглиблення соціальної диференціації.. Влада феодалів -атрибут їх землеволодіння, знаряддя організованого насилля над кріпосними селянами та засіб охорони і розвитку економічного базису.

У ранньофеодальний період диктатура феодалів являла собою сумативне ціле, а для самих феодалів - повне самоуправління в межах свого домену. Помітно виявлялась несталість економічних зв'язків між двома рівнями організації соціально-економічного життя - на рівні феодальних доменів і на рівні всієї країни. Такі економічні зв'язки не давали можливості завершити формуван­ня політичної організації в масштабах країни як органічного цілого. Церква створювала паралельну організацію, яка включа­ла законодавчі, виконавчі та каральні (інквізиція) органи.

Буржуазія приєдналась до боротьби за владу з часу створен­ня вільних міст і незалежних міських республік (міських ко­мун), їх головною соціальною силою були торговці та ремісники, а також патриціат - верхівка заможних верств.

У мануфактурний період буржуазія купувала державні по­сти. З утвердженням станово-представницької монархії буржуазія стала проникати у вищі органи влади. У цю епоху політична організація феодального суспільства являла єдність трьох різноякісних складових - власне феодальних, церковних і буржуазних структур і систем. У межах абсолютної монархії характер самоврядування політичної організації був якісно іншим: у ній не було політичних структур селянства і міських ремісників.

Буржуазна епоха породила нове політичне явище: виникли такі структури, що не лише не входили до політичної організації буржуазного суспільства, але й боролися проти нього.

Існування «робітничої аристократії», впроваджувана політика поступок, соціальне маневрування і могутній економічний потенціал дозволили правлячій еліті інтегрувати в межах багатопартійної системи різні рухи соціального протесту. Ця інтеграція неможлива без компромісів з окремих питань: сучас­на політична організація буржуазного суспільства інтегрує в себе пролетарські за соціальною природою партії, профспілки і навіть деякі ланки виконавчої влади - місцеве, муніципальне самовря­дування, управління окремими підприємствами із залученням мас.

Науково-технічний прогрес сприяв безпрецедентному впровад­женню трудомістких технологій, відродженню масового безробіття і обумовив цим нову лінію соціального розколу: між «суспільством двох третин», що вписалось у новий етап перетворень, і остан­ньою третиною населення, приреченою на випадкові заробітки, тобто дві третини суспільства стали протистояти одній третині (цей розрахунок приблизний, але відбиває панівну тенденцію та­кого розколу).

У сучасному буржуазному суспільстві найбільш помітною є еволюція держави у вигляді її апаратного втручання в соціальне життя. Робітничий рух, навпаки, по мірі розширення своїх соціальних завоювань поступово став обирати стратегію соціального компромісу як менш дорогу за витратами в порівнянні з революційним потрясінням. Друга половина XX століття в більшості західних демократій позначена явною перевагою реформістсько-еволюційного розвитку політичної організації.

Поиск по сайту: