Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів

Людину оточує системний світ та й сама вона внутрішньо складається із системно впорядкованого світу. Різні форми руху матерії викликають до існування найрізноманітніші сис­теми (космічні і земні, біологічні і соціальні, керовані і самоке-ровані, цілісні і незавершені, механічні й електронні). На од­ному із циклів світового розвитку з'являються соціальні системи (людські спільноти), які через свою еволюцію усклад­нюються, стають все більш суперечливими і такими, що потре­бують вивчення.

Політична система (а точніше підсистема) поряд із еконо­мічною, правовою, духовною та соціально-класовою є складо­вою соціальної (суспільної) системи. Вона стала результатом становлення й розвитку в людині соціального начала (непри­родного, небіологічного, того, що могло виникнути лише у спільному співжитті людей), як одна із форм соціального руху матерії і духу, зумовлена певними потребами людського сус­пільства.

Якщо істотною ознакою, першоосновою чи субстанцією економічної системи є власність, правової — норми як регуля­тор суспільного життя, духовної — формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, соціально-класової — клас, каста, верства чи група, до якої належить ін­дивід, то істотною ознакою, субстанцією політичної системи є політична (державна) влада. Як механізм втілення державної політики і влади виступає політична система.

Загалом поняття "система" визначається як певна кіль­кість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку ціліс­ність, мають певні інтегративні особливості та внутрішні зако­номірності. Поняття це було запозичене з галузі електроніки й

кібернетики американськими політологами Д. Істоном, Г. Ал-мондом і В. Мітчеллом, які вважали його універсальною кате­горією наукового аналізу. Політична наука розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і про­цесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

Категорія "політична система" відображає політичну діяль­ність, підкреслює системний характер політичного життя, ос­кільки різнорідні елементи системи, вступаючи у взаємовідно­сини, роблять її динамічною, готовою до постійних змін і водночас роблять її єдиним, цілісним суспільним організмом. У політології існують різні погляди як на тлумачення поняття "політична система", так і на сутність цього феномена. Так, наприклад, прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктоло-гічною концепцією, політична система є інструментом легалі­зації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів. Крім того, ряд вчених визначають політичну систему як комп­лекс взаємодій елементів, завдяки яким досягається владний розподіл цінностей (Д. Істон), як сукупність взаємодіючих ро­лей (Г. Алмонд), як певний підсумок процесу політики (К. фон Бойме), як систему державних, громадських організацій і трудових колективів, які беруть участь у реалізації влади та управлінні суспільством (М.Н. Марченко), як систему, що складається з ідей і політичних цінностей, організацій, ін­ститутів, норм, відносин, традицій (Р. Манд, Б.Н. Топорнін, А. Лопатка).

Таке розмаїття думок природне, оскільки, з одного боку, відбиває закономірний процес постійного накопичення і роз­витку наукових даних про політичні системи, підкреслює її складний і суперечливий характер, а з іншого — виділяє різні суб'єктивні методологічні й ідеологічні позиції авторів.

У зв'язку з цим можна дати таке найбільш універсальне і найбільш загальне визначення поняття "політична система", яке відображає сутність і зміст політичної матерії.

Політична система — це інтегрована сукупність держав­них і недержавних інституційних утворень, які виявляють потреби та інтереси соціальних груп, формують та організу- ють взаємодію людей у здійсненні публічної влади на відповід­ній території та забезпечують стабільність і соціальний по­рядок у суспільстві.

До неї належать законодавча, виконавча, судова системи, центральні, регіональні та місцеві системи управління (само­управління), які ґрунтуються на принципах представництва та організації.

На відміну від економічної, соціальної і духовної систем, політична система суспільства виконує таке завдання — забез­печення неперервності, взаємопов'язаності й координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення постав­лених цілей. У рамках політичної системи виробляється полі­тична лінія, яка створює сприятливі умови для ефективної діяльності економічної, соціальної і духовної систем. Через її інститути здійснюється політичне керівництво й управління суспільством. Тільки політична система має монопольне право на здійснення влади в державі.

Українські вчені С.Д. Гелей і С.М. Рутар виокремлюють такі особливості політичної системи, які відрізняють її від інших систем:

1) володіє монополією на владу в масштабах усього суспіль­ства;

2) визначає стратегію суспільного розвитку загалом та еко­номічну, соціальну, культурну і зовнішню політику зокрема;

3) репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на рівні політичної влади;

4) забезпечує політичне та адміністративно-державне уп­равління суспільними процесами;

5) сприяє стабілізації або приводить до дестабілізації сус­пільного життя;

6) формує правову систему, функціонує в її рамках або вихо­дить за межі правового поля.

Політична система виникла одночасно з поділом суспільства на класи та появою держави, яка була історично першим, та надовго єдиним, її інститутом. Народження цілісної політич­ної системи пов'язане з подальшим цивілізаційним розвитком, формуванням громадянського суспільства, його структури. З'являються великі соціальні групи (класи, нації). З метою задоволення їхніх потреб та інтересів виникають й інші полі-

тичні інститути: політичні партії, громадські організації, рухи, об'єднання (наприклад, профспілки, селянські спілки, об'єднання промисловців).

Політичну систему суспільства досліджували протягом бага­тьох століть, починаючи з Платона й Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським вченим Девідом Істоном методу системного аналізу в працях "Політична система" (1953), "Системний аналіз політичного життя" (1965) і "Основи політичного аналі­зу" (1979). На його думку, політична система є цілісною структурною множиною ряду різноманітних елементів, кож­ний з яких складається з простіших явищ і процесів. Дії, що впливають на систему ззовні (інтереси і бажання громадян у вигляді вимог і підтримки, наприклад, народних представни­ків), називаються "входом" у систему, а дії, які система справляє на оточення (у вигляді рішень, наприклад, законів представницького органу стосовно до суспільства) — "вихо­дом". Між входом і виходом (імпульсами, що йдуть до систе­ми, та її реакцією на це, тобто між інтересами та рішеннями) відбувається внутрішня системна конверсія (перетворення, зміна інтересів і бажань людей у рішення і дії). Виходячи з цього, головним завданням політичної системи є забезпечен­ня управління суспільством.

Д. Істон визначає політичну систему як "взаємодію, за допо­могою якої в суспільстві авторитетно розподіляються цінності", вироблені всіма його членами. Основним призначенням полі­тичної системи є функція розподілу цінностей і спонукання до його обов'язкового прийняття більшістю членів суспільства. Отже, Д. Істон стверджує, що політичний розподіл цінностей має владну основу і здійснюється шляхом владного рішення, є обов'язковим і вимагає покори, в тому числі заснованої на де­ржавному примусі.

Цікаві міркування висловив і американський політолог Габрієль Алмонд у працях "Порівняльні політичні системи" і "Порівняльний політичний аналіз". Він розрізняє політичні системи на основі їх структур і культур, вказуючи на їх взає­модію. При обґрунтуванні своєї схеми він вводить до її складу категорії "система дій" і "рольова структура". Згідно з Г. Ал-мондом, кожна політична система є системою дій. За допомо- гою категорії "ролі" він визначає політичну систему як "набір взаємодіючих ролей", як "рольову структуру" і як "тип взає­модії ролей, що впливають на рішення, яке підтримується си­лою примусу". Отже, поняття "ролі" виступає основною оди­ницею структурно-функціонального аналізу Г. Алмонда для вивчення політичної поведінки в контексті системи. Основною функцією політичної системи Г. Алмонд вважає легітимний (узаконений) характер фізичного примусу, спрямованого на підтримку стабільного порядку.

Поиск по сайту: