Політична система: поняття, структура, функції

Політична система - одне з ключових понять у політології. Теорія політичної системи з'явилася у середині минулого сто­ліття, її поява відобразила незадоволеність низки американсь­ких учених однобічним інституціональним підходом до дослі­дження політики, в межах якого політика переважно розглядалась крізь призму інститутів влади. Системний підхід орієнтується не тільки на дослідження всього комплексу політи-ко-владних інститутів, а й розглядає відносини між суб'єктами політики, політичні правові норми, що регулюють ці відноси­ни. Системний підхід також дозволяє дослідити взаємодію політич­ної системи і навколишнього середовища (суспільство в ціло­му). У свою чергу, навколишнє середовище складається з безлічі інших систем (економічної, духовно-ідеологічної, еколо­гічної тощо). Завданням політичної системи, як і будь-якої іншої, є збереження стабільності за наявності змін.

Політична система має певні межі, складається з багатьох частин, елементів, які взаємодіють між собою і є єдиним цілим. Відмінною рисою політичної системи є легітимне право кара­ти, примушувати, підпорядковувати. Системний аналіз увійшов до політичної науки завдяки теорії соціальної системи Т. Пар-сонса, яка зазнала великого впливу ідей системи з біологічної теорії. У політології системний підхід був уперше застосований у середині XX ст. американським ученим Д. Істоном. Він же ввів і відповідне поняття політичної системи. Згідно з Д. Істоном, політична система - це взаємодії, за допомогою яких у суспільстві авторитетно розподіляються цінності (матеріальні й духовні) і тим самим запобігаються конфлікти між членами суспільства. Від інших видів соціальних систем її відрізняють дві ключові функції: 1 - розподіл цінностей у суспільстві; 2 -здатність переконувати своїх громадян у необхідності прийня-

ти такий розподіл як обов'язковий. Механізм функціонування політичної системи включає три цикли: вхід, перетворення, вихід. Система є засобами, за допомогою яких імпульси входу трансформуються в імпульси виходу, тобто політична система за Д. Істоном є сукупністю динамічних перетворень, які сприя­ють формуванню стабільності суспільства (рисунок 4.1).

Розглянемо головні компоненти моделі політичної системи за Істоном. «Вимоги» - це дії і думки з приводу розподілу цінностей у суспільстві, які впроваджуються суб'єктами влади. Вимоги стосуються розподілу благ і послуг, регулювання пове­дінки у суспільстві, забезпечення комунікації та інформації. «Підтримка» - це позиції і поведінка груп та індивідів, які спри­яють функціонуванню політичної системи. Форми підтримки можуть бути різними: сплата податків, дотримання законів, участь у політичному житті (наприклад, у голосуванні на ви­борах, поважне ставлення до влади).

Рис. 1.1 - Модель функціонування політичної системи Д. Істона

Підтримка спрямована на мінімальний консенсус у суспільстві, необхідний для збережен­ня політичної єдності (тобто на політичне співтовариство). Вона поширюється на політичний режим, який розуміють як специфі­чну сукупність цінностей, норм і характеру розподілу владних ролей. Без підтримки неможливе й існування так званого «прав­ління» (до якого відносяться політичні авторитети - органи вла­ди і політичні лідери). «Вимоги» та «підтримку», що являють собою вхідні чинники, політична система трансформує у рішення і дії (тобто в економічну, соціальну, зовнішню політику тощо). Завдяки зворотному зв'язку як одному з елементів ме­ханізму функціонування політичної системи, чинники виходу впливають на «вимоги» і «підтримку». Рішення та дії ~ це спо­соби реагування системи на навколишнє середовище і побічно на саму себе. Зворотний зв'язок включає такі елементи: адап­тацію влади до певних ситуацій (шляхом рішень і дії системи та їх наслідків); зворотну інформацію (потік зворотних відомо­стей про стан системи і наслідки реагуючої діяльності).

Зворотний зв'язок є механізмом усунення напруги у суспільстві. Проте ефективність цього механізму залежить від того, наскільки влада здатна адекватно реагувати на імпульси, що надходять до системи. Модель Істона дозволяє оцінювати й ана­лізувати умови стабільності і нестабільності політичних систем.

До структури політичної системи входять три підсистеми: інституційна, інформаційно-комунікативна та нормативно-ре­гулятивна. Першу складають політичні інститути: держава, політичні партії, групи інтересів (суспільні організації та рухи). Другу - інститути та механізми, завдяки яким забезпечують­ся потоки інформації та зв'язки як між інститутами політич­ної системи, так і між системою і навколишнім середовищем. Наприклад, комісії з розслідування певних питань, слухання на відкритих засіданнях державних органів влади, консуль­тації з різними зацікавленими групами, засоби масової інфор­мації. Третя підсистема складається з норм, які визначають по­ведінку людей у політичному житті, фіксовані у законах та нефіксовані, але наявні у суспільстві правила участі у всіх типах політичного процесу. Ці норми підрозділяються на нор-ми-закони і норми-звички.

Визначимо загальні функції політичної системи суспільства:

♦ визначення цілей і завдань розвитку суспільства, розроб­ка програми його життєдіяльності;

♦ мобілізація ресурсів суспільства для досягнення постав­лених цілей;

♦ інтеграція всіх елементів суспільства, підтримка його цілісності та стабільності;

♦ обов'язковий для всіх громадян розподіл цінностей у суспільстві.

Можна також виділити специфічні функції входу та вихо­ду щодо політичної системи. На вході це політична соціаліза­ція (залучення до участі у політиці, розповсюдження духу участі у суспільстві стосовно впливу на прийняття політичних рішень). Артикуляція інтересів (вираз інтересів, які мають роз­миті риси, у конкретні пропозиції, програми та лозунги). Агре­гація інтересів (перетворення різноманітних вимог в альтерна­тиви державної політики шляхом їхньої систематизації, узгодження інтересів різних соціальних груп; зрештою агрега­ція являє собою виділення найбільш важливих вимог, задово­лення яких дасть змогу реалізувати багато інших другорядних завдань). Політична комунікація - передача інформації та пе­реконань як усередині влади, так і між владою і суспільством.

Специфічні функції виходу - розробка норм-законів, вжи­вання норм-законів і контроль за їх застосуванням.

Запитання для самоконтролю

1. Що являє собою політична система суспільства?

2. Які елементи політичної системи складають її структуру?

3. Що таке політичні інститути? Визначте їх роль у суспільстві.

Рекомендована література

1. Анохин М.Г. Политические системы: адаптация, динамика, устой­чивость. - М., 1996.

2. Конституція України. - К., 1996. - 54 с.

3. Парламенты мира. - М., 1991. - С. 63-122, 385-440.

4. Политология: Учеб. Пособие для вузов / Сост. и ред. Н. Сазоно­ва. - Харьков, 2001. - С. 299-334.

5. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник для студентов вузов. - М., 2002. - С. 171-194.

6. Світова класична думка про державу і право. Навчальний по­сібник: Під ред. Є.Ф. Безродного - К., 1999. - 397 с.

7. Сравнительная политика. Основные политические системы совре­менного мира /Под общ. ред. B.C. Бакирова, Н.И. Сазонова. -X.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2005. - 592 с.

Юрій

Поиск по сайту: