Визволення України й відновлення радянської державності

Доля Другої світової війни була вирішена під Сталінградом. Велика битва на Волзі тривала з липня 1942 по лютий 1943 р. і закінчилася великою поразкою вермахту. «Похід на Схід» було зупинено. Але розвинути цей успіх Радянська Армія не змогла – лютнево–березневі бої за визволення України завершилися невдачею. Звільнений 16 лютого 1942 р. Харків через місяць знов було залишено.

1943 рік став переламним у ході Великої Вітчизняної війни. Вирішальними чинниками, що сприяли переходу від оборони до наступу, стали наступні:

- економіка СРСР ще в середині 1942 р. була повністю переведена на воєнні рейки й тепер забезпечувала армію усім необхідним. Завдяки цьому Радянська Армія влітку 1943 р. переважала вермахт як за кількістю, так і за якістю техніки та озброєння;

- Радянська Армія зміцніла й набула необхідного бойового досвіду;

- була налагоджена економічна та політична співпраця держав антигітлерівської коаліції.

Визвольний етап Великої Вітчизняної та Другої світової війни розпочала перемога на Курській дузі (5 липня – початок серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту за сприянням військ Воронезького та Південно-західного фронтів визволили 1-й український обласний центр – місто Харків. Протятим вересня від фашистських загарбників була звільнена вся лівобережна Україна і Донбас. 21 вересня авангардні частини Центрального і Воронезького фронтів вийшли до Дніпра.

1 вересня 1943 р. німецьке головнокомандування віддало наказ про початок евакуації з усієї української території. Вивозили все: людей, матеріальні та культурні цінності. А те, що вивезти не могли – знищували. Проте, не зважаючи на ці заходи, Гітлер вважав, що радянські війська не зможуть подолати «Східний вал» – систему оборонних споруд вздовж правого берега Дніпра. Радянська Армія ціною великої крові подолала цей кордон.
6 листопада було звільнено столицю УРСР – місто Київ.

Успішне форсування Дніпра створило умови для подальшого наступу Радянської Армії. Протягом 1944 р. на правобережній Україні були успішно проведені Корсунь-Шевченківська, Яссько-Кишинівська, Львівсько-Сандомирська та ін. Вже на початку 1944 р. радянські війська вийшли на державний кордон з Румунією. А до кінця жовтня Україна була повністю визволена від фашистських загарбників. Останні запеклі бої відбувалися в Галичині та Закарпатті. В липні під Бродами (Львівщина) німці ввели в дію українську дивізію СС «Галичина»*. Силами 1-го Українського фронту протягом п’ятиденних боїв дивізія була розгромлена (із 10 тисяч загинуло
7–8 тисяч), але невдовзі відновлена й остаточно вийшла з боротьби навесні 1945 р., здавшись союзникам.

З приходом Радянської Армії на правобережну Україну стало очевидно, що німецькому пануванню тут настає кінець. Це внесло корективи у боротьбу ОУН-УПА. Вважаючи Радянську Армію такою ж окупаційною, але більш небезпечною, ніж вермахт, керівництво українського національного визвольного руху зустріло її як найзапеклішого ворога, хоча в її лавах воювало понад 7 млн українців. Відтепер для ОУК-УПА боротьба з німцями стала другорядною справою, а ворогом № 1 – Радянська Армія.

Ще з жовтня 1943 р. українські націоналісти припинили боротьбу проти угорських, румунських, словацьких, латиських та інших ненімецьких окупаційних частин. Це рішення було закріплено двосторонньою угодою, підписаною під час українсько-угорських переговорів в грудні 1943 р. Угорці зобов'язалися допомагати зброєю та боєприпасами. Угода укладалася таємно, за спиною Німеччини.

З німцями перші переговори на вищому рівні відбулися у січні (за іншими даними влітку) 1944 р. Внаслідок досягнутих домовленостей 18 серпня 1944 р. начальник штабу корпусу армій «Північна Україна» видав наказ: не атакувати УПА, не чіпати місцеве населення. За словами Отто Скорцені, була розроблена таємна програма «Sonnenblume», що передбачала чітку координацію дій ОУН-УПА та вермахту. Німецьке командування передало УПА 700 мінометів, 10 тис. кулеметів, 100 тис. гранат й іншого військового оснащення, у т. ч. сотні радіостанцій та десятки друкарень. На місцевому рівні дозволялися технічні угоди. У вересні–жовтні були звільнені з концтабору С. Бандера, Я. Стецько, А. Мельник та інші діячі ОУН. І хоча сутички між німцями й загонами УПА повністю не припинилися, з літа 1944 р. можна говорити про німецько-українське співпрацю в боротьбі з Радянською владою та її військом. А боротьба проти Радянської Армії, навіть без спеціальних домовленостей, робила ОУН-УПА союзниками фашистів, оскільки об’єктивно перешкоджала наближенню Перемоги над Німеччиною.

У червні 1944 р. українські націоналісти здійснили спробу об'єднати усі політичні сили, що стояли на ґрунті суверенітету Української держави. Для цього в Карпатах під охороною загонів УПА зібралися прихильники руху з усіх частин України й створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Вищим органом УГВР став Генеральний Секретаріат, головою якого обрали Романа Шухевича. Було прийнято три документи: Тимчасовий Устрій УГВР, Політичну платформу та Декларацію принципів (Універсал). Передбачалася значна державотворча робота. Однак, розгорнути її не вдалося і все обмежилося продовженням збройної боротьби.

Як вже зазначалося, з приходом Радянської Армії ОУН-УПА розпочала проти неї безкомпромісну боротьбу. Проте зупинити її неухильне просування на захід було неможливо. Німці відступали. Вони залишали склади зі зброєю, боєприпасами, медикаментами. Все це прибирала до рук УПА, яка не пішла в еміграцію, а залишилась на українській території та продовжила боротьбу з радянською владою. Ця боротьба тривала до 1550 р.

У міру визволення України від німецько-фашистських окупантів, на всій її території відновлювалися Радянська влада й радянські порядки. Український уряд спочатку перебував у Харкові, а на початку 1944 р. переїхав до Києва. Відразу після визволення почалася відбудова народного господарства, майже повністю зруйнованого під час війни. Цими питаннями керував союзний центр. 21 серпня 1943 р. Раднарком СРСР та ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації». Державний Комітет Оборони ухвалив ряд постанов, у яких визначалися конкретні заходи щодо відбудови вугільної, залізорудної, металургійної промисловості Донецько-Криворізького басейну, машинобудівних заводів та енергетичної бази УРСР. На відродження господарства України тільки в роки війни було виділено 18,3 млрд карб. із 75 млрд карб., асигнованих на потреби відбудови в СРСР в цілому. Їй надавали величезну допомогу інші радянські республіки. В результаті самовідданої праці трудящих УРСР на кінець війни вдалося досягнути значних успіхів у ліквідації наслідків окупації. В дію було введено 629 шахт, які за два роки видобули 50 млн т вугілля. Порівняно з довоєнним; часом потужності по виробництву чавуну й сталі були відновлені на 23 %, прокату – на 29,5 %, електроенергії – 47 %. До ладу стали 3 тис. великих промислових підприємств (в основному машинобудівних і оборонних), а в цілому введено в дію близько 30 % довоєнних виробничих потужностей. Відбудовувалися також транспорт, сільське господарство, легка й харчова промисловість та соціальна сфера, але повільніше, оскільки головна, увага приділялася тим галузям, які працювали на війну.

Перемоги радянських збройних сил на завершальному етапі війни мали великий вплив на політику держав-лідерів антигітлерівської коаліції. По-перше, ці держави активізували свою боротьбу проти Німеччини та її союзників – влітку 1944 р. вони відкрили 2-й фронт у Європі, чим сприяли наближенню перемоги. По-друге, у лютому 1945 р. на Кримській (Ялтинській) конференції керівники СРСР, США та Англії домовилися про післявоєнний устрій Європи і прийняли низку постанов, дві з яких мали важливе значення для України. У постанові «Про Польщу» польсько-радянським кордоном визнавалася лінія Керзона. Таким чином, державна приналежність Східної Галичини, та Західної Волині до Радянського Союзу здобула міжнародне визнання. Друга постанова «Конференція Об'єднаних Націй» проголошувала скликання 25 квітня у Сан-Франциско установчої конференції ООН. Тут же було вирішено, що ця конференція запросить Українську РСР та Білоруську РСР взяти участь у її роботі.

Під час підготовки до заснування Організації Об'єднаних Націй постало питання про членство в ній радянських республік*, що потребувало деяких змін їхніх державних функцій. Тому Х сесія Верховної Ради СРСР, яка працювала 28 січня – 1 лютого 1944 р., прийняла Закон про розширення прав союзних республік у галузі міжнародних зносин та про створення республіканських збройних формувань. На цьому правовому ґрунті Верховна Рада УРСР прийняла відповідні рішення і внесла зміни до республіканської Конституції. У березні 1944 р. було створено Наркомат зовнішніх справ УРСР. Рішення про республіканську армію реалізовано не було.

26 червня 1945р. у Сан-Франциско відбулась урочиста церемонія підписання Статуту ООН. Разом з іншими, Статут підписала й делегація УРСР, як країни засновниці нової міжнародної організації, головним завданням якої стало забезпечення миру, безпеки й співробітництва у світі.

Оформлення ООН відбувалось на завершальному етапі війни й символізувало єдність народів світу в боротьбі з гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Саме під час роботи конференції закінчилася війна в Європі.
8 травня 1945 р. Німеччина капітулювала.

Друга світова війна завершилась в Азійсько-Тихоокеанському регіоні розгромом Японії та підписанням нею 2 вересня 1945 р. беззастережної капітуляції.

Поиск по сайту: