Протипожежний захист

Пожежа на виробництві може виникнути внаслідок причин неелектричного й електричного характеру.

До причин неелектричного характеру відносяться:

· халатне і необережне користування вогнем, паління, залишення без догляду нагрівальних приладів;

· неправильна конструкція і несправність вентиляційної системи;

До причин електричного характеру відносяться:

· коротке замикання;

· перевантаження проводів;

· іскріння;

· статична електрика.

Профілактичні методи боротьби з пожежами на ділянці передбачають заходи:

· організаційні: правильне додержання приміщень, протипожежний інструктаж службовців, видання наказів по питаннях посилення пожежної безпеки і т.д.

· технічні: дотримання протипожежних правил при складанні електропроводів і устаткування, опалення, вентиляції, освітлення.

· режимні: заборона паління у невстановлених місцях, проведення пожежонебезпечних робіт у приміщенні.

· експлуатаційні: своєчасні профілактичні огляди, ремонти устаткування. [7]

При пожежі люди повинні залишити приміщення протягом мінімального часу.

Активні методи боротьби з пожежами в приміщенні:

· кімната обладнана пожежною сигналізацією;

· у будинку маються 2 запасних виходи;

· біля кімнати встановлено зовнішнє протипожежне водопостачання.

Для гасіння пожеж у приміщенні необхідно застосовувати вуглекислотні і порошкові вогнегасники, що мають високу швидкість гасіння, великий час дії, можливість гасіння електроустановок, високу ефективність боротьби з вогнем.

Вимоги безпеки в аварійній ситуації

У разі раптового припинення подачі електроенергії потрібно вимкнути апаратуру.

Якщо в комп’ютер потрапила волога необхідно негайно вимкнути його з мережі та звернутися до сервісного центру.

Якщо ви почули запах диму, гару або виявили займання потрібно негайно вимкнути електрообладнання, сповістити керівництво, а в разі необхідності почати гасити вогонь.

Висновки

В процесі утворення нових продуктів споживаються засоби виробництва та жива праця. Сукупність витрат живої праці та минулого, відтвореного в предметах та засобах праці, на виробництво продуктів утворює витрати виробництва, а відтворена в товарі суспільна праця – його вартість.

При відтворенні як непевно утворюючому у послідовно змінному порядку праці суспільного виробництва частина вартості продукту перетворюється в особливу категорію – витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин, витрати підприємства на випуск і реалізацію продукції в грошовій формі, приймають форму собівартості.

Собівартість, як економічна категорія яка визначає відношення трудових колективів і держави стосовно використання засобів виробництва та живої праці у виробничому процесі. Собівартість широко застосовується для економічного обґрунтування рішень по виробництву нової чи призупиненні випуску застарілої продукції для визначення ефективності заходів науково-технічного прогресу, продажних цін, рентабельності виробів, резервів економії витрат.

Втрати підприємств відшкодовуються із вартості продукції, їх зниження є важливим джерелом підвищення рентабельності виробництва, покращення умов життя народу. Особливо велике значення має зниження собівартості в умовах ринкової економіки. Конкурентна можливість продукції товаровиробників залежить не лише від ступеня її відповідності споживчому попиту і якості, але й від величини продажної ціни в складі якої значну частину складає собівартість.

Основними напрямками зниження собівартості продукції, а значить і витрат є ріст продуктивності праці та економія засобів на основі прискорення науково-технічного прогресу. Важливе значення має також управління процесом формування собівартості продукції, а також, перш за все, суворий облік виробничих витрат та контроль за раціональним та економним використанням матеріальних, трудових та фінансових засобів, посилення боротьби з безгосподарністю. В зв'язку з цим, основними задачами обліку, контролю затрат на виробництво та нарахування собівартості продукції є:

– формування своєчасної, повної та достовірної інформації про фактичні затрати, які пов'язані з виробництвом продукції на підприємстві різних форм власності та господарювання;

– контроль за виконанням кошторису витрат на виробництво, на використання виробничих ресурсів;

– обґрунтування нарахування фактичної собівартості продукції, вірне складання звітних калькуляцій собівартості виробів, робіт та послуг;

– виявлення резервів зниження собівартості продукції, попередження невиробничих витрат та втрат;

– визначення вкладу кожного підрозділу підприємства в покращення загальних результатів роботи по економії виробничих витрат;

Облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції повинні організовуватися по таким ознакам:

– узгодженість фактичних об'єктів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, елементам та статтям витрат;

– включення усіх витрат по виробництву продукції звітного періоду в його собівартість;

– розширення по можливості, складу витрат, які відносяться на об'єкти їх обліку по прямій ознаці;

– забезпечення максимального суттєвого розподілу в обліку витрат по поточним нормам, відхиленнями від норм на собівартість;

– узгодженість об'єктів витрат з об'єктами калькулювання та нарахування на цій основі собівартості продукції по даним бухгалтерського обліку виробничих витрат;

– розвиток методології та організація обліку витрат на виробництво з метою їх наближення до міжнародних стандартів та світової практики.

Поиск по сайту: