Державний борг України

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. Станом на 1 квітня 2000 р., державний борг України, що відображається у звітності Міністерства фінансів України, становив 74,48 млрд. грн., у тому числі внутрішній – 15,05 млрд. і зовнішній – 59,42 млрд.

У нинішньому році значні розміри державного боргу України і висока вартість його обслуговування наблизили нашу державу до межі боргової кризи: річні платежі в рахунок погашення і обслуговування державного боргу мали становити 23 млрд. грн. (у тому числі з державного бюджету – 18,1 млрд. грн., що дорівнювало 76,8% його планових доходів). Реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним кредиторам, проведена у березні-квітні 2000 р., дозволила зменшити її боргові зобов’язання з 18,1 млрд. до 13,5 млрд. грн.., проте не забезпечила розв’язання проблеми обслуговування державного боргу України в середньостроковій перспективі. У 2001-2006 рр. наша країна лише за зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд. дол.

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов’язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв’язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов’язаннями конверсії зовнішніх облігаційних позик України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р., а також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється – за рахунок процентних виплат, зараховуваних на відстрочену суму.

Отже, окреслені заходи не забезпечать розв’язання проблеми державного боргу України: вони тільки сприятимуть поглибленню депресивних тенденцій у вітчизняній економіці – внаслідок послаблення стимулюючого впливу державних видатків на економічний розвиток держави і збільшення боргового навантаження на її платіжний баланс.

Для підтвердження даного висновку було проведено сценарні розрахунки основних макроекономічних показників розвитку України, розміру її державного боргу та видатків бюджету на його обслуговування за умови продовження нинішнього курсу економічної політики:

З таблиці видно, що темпи інфляції знижуватимуться повільно й поступово: з 23% у 2000 р. до 16% у 2005 р. При цьому в 2000-2001 рр. темпи девальвації гривні дещо випереджатимуть зростання споживчих цін – у зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому, а, починаючи з 2002 р., темпи її девальвації відносно долара визначатимуться різницею між зростанням цін в Україні та в США.

Надалі доходи бюджету знижуватимуться, у 2001 р. вони встановляться на рівні 24,5% ВВП і відтоді не зазнають істотних змін. Намагання Уряду сконцентрувати основну частину бюджетних коштів у руках центру виллються у збереження його частки в ресурсах Зведеного бюджету на рівні 60% (або 15% ВВП у 2000 р.). Проте згодом посилення інституту місцевого самоврядування викличе необхідність знизити частку центральної влади до 13,5% ВВП. У таблиці також припускали, що бюджетні видатки дорівнюватимуть бюджетним доходам, тобто бюджет буде збалансованим.

Внутрішні позики розміщуватимуться за ставками, які дещо перевищуватимуть темпи інфляції. Як і в 1999 р., ОВДП купуватиме лише НБУ, причому на весь період прогнозування суми залучення коштів з внутрішніх джерел будуть еквівалентними сумам погашення боргів внутрішнім кредиторам. З огляду на це, заборгованість за внутрішніми позиками перебуватиме майже на однаковому рівні.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:

§ припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

§ застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов’язань (на рівні 1,7% ВВП);

§ досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

§ скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного регулювання;

§ посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;

§ укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов’язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки.

Всі ці кроки значно допоможуть зняти гостроту боргової проблеми в наступні роки. Також варто перейти від практики розміщення ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.

На користь даної пропозиції свідчать і такі факти:

§ вже на сьогодні зовнішній борг держави є надмірним, а мізерні обсяги позичкового капіталу не дозволяють залучати кошти на внутрішньому фінансовому ринку за розумними ставками; держава змушена звернутися до емісійного доходу: на даний момент інші джерела є або недостатніми, або ж повністю вичерпаними;

§ в Україні переважає інфляція витрат, а не попиту; за таких умов випуск в обіг нових грошей у розмірі збільшення попиту на них, породжуваного зростанням номінальних обсягів товарообігу, як правило, не має інфляційних наслідків; крім того, при активізації структурних реформ та нормалізації платіжно-розрахункових відносин попит на гроші має зрости під впливом витіснення грошових сурогатів і бартеру;

§ у нас, на відміну від країн з розвинутою економікою, первинна емісія здійснюється у великих обсягах (за 9 місяців 1999 р. нетто-емісія становила 3,89 млрд. грн.), але емісійного доходу держава при цьому не одержує.

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на емісійних доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має переваги над іншими видами емісій, оскільки в даному випадку кошти надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв’язання нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом.

Для уникнення інфляційних наслідків при здійсненні грошової емісії необхідно створити чіткий механізм її каналізування. Через систему інвестиційних рахунків емітовані кошти мають направлятися виключно на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, передбачених у бюджеті.

Розв’язанння борговоъ проблеми сприятиме також припинення обслуговування ОВДП, придбаних Національним банком.

Зменшення державного боргу та вирішення проблеми його обслуговування вимагають також досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП у нинішньому році, з можливістю його поступового зниження до 2,6% ВВП у 2005 році.

З метою зменшення обсягів імпорту необхідно посилити тарифне регулювання некритичного імпорту і терміново розпочати реалізацію програми енергозбереження. На сьогодні середня ставка імпортного мита на товари, що ввозяться до України, становить 6%. У міжнародних масштабах це надзвичайно низький показник. Для економії валютних коштів і стимулювання розвитку вітчизняного виробництва доцільно переглянути ставки ввізного мита на товари, вироблювані в Україні.

Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими каналами: переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів; неповернення до країни експортної валютної виручки; зниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті тощо. За експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за кордон 3-5 млрд. дол.

Крім проблеми мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових вивлат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб – перевести капітали за кордон, а комерційних банків – заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну пропозицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Сьогодні Україна має законні підстави добиватися залучення схем реструктуризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат.

Спираючись на міжнародний договір і відстоюючи власні національні інтереси, Україна повинна також залучити механізми активного управління зовнішнім боргом, започаткувавши обмін боргових зобов’язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за гроші.

Сценарій ІІ розвитку подій, який передбачає застосування обґрунтованих методів розв’язання боргової проблеми в Україні, наведено у таблиці:

Можна припустити, що темпи девальвації гривні у 2000-2001 рр. дещо випереджатимуть зростання споживчих цін у зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому. Починаючи з 2002 р. темпи її девальвації уповільняться, і під впливом нормалізації загальноекономічної ситуації в країні, а також скорочення її зовнішнього боргу відбудеться незначна реальна ревальвація. При цьому темпи девальвації будуть нижчими ніж у попередньому сценарії.

Як свідчать результати проведених розрахунків (сценарій ІІ), реалізація пропонованих заходів дасть можливість:

істотно скоротити обсяг державного боргу України;

зменшити бюджетні видатки на його обслуговування;

нормалізувати ситуацію з фінансуванням соціально-економічних програм.

У цілому застосування пропонованих методів зниження боргового навантаження сприятеми обмеженню боргової залежності української економіки, що, у свою чергу зумовить оздоровлення соціально-економічної ситуації в державі.

Поиск по сайту: