Держава і громадянське суспільство

Формування правової держави можливе лише на основі розвинутого громадянського суспільства. В понятті "громадянське суспільство" відображена інша, ніж держава, сфера соціального життя - сфера приватногосподарського життя людей, де домінує підприємництво, ініціатива і приватний інтерес.

Громадянське суспільство - це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють самостійно і автономно щодо держави. В державі переважають вертикальні відносини й ієрархічні зв'язки, для громадянського суспільства характерне переважання горизонтальних зв'язків - відносин конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами.

Який стан системи соціальних відносин можна визначити як громадянське суспільство? У сучасній теорії немає єдиної відповіді. Одні дослідники вважають можливим застосувати епітет "громадянське" до додержавного суспільства (такий підхід навряд чи є продуктивним, тому що первісне суспільство передбачало не автономію, а розчинення індивіда в родоплемінній групі), інші вважають, що таким воно стає, коли з'являється держава; треті нав'язують його з розвитком капіталізму і перетворення характеру відносин між владою і населенням, коли відносини між владою і підданими трансформувалися у відносини між владою і громадянами.

До найважливіших умов існування громадянського суспільства можна віднести такі:

 автономність стосовно держави, що передбачає наявність правового механізму, який захищає його від прямого втручання з боку держави, реальні гарантії особистих прав і свобод;

 наявність вільних і самостійних громадян як основних факторів політики;

 різноманітність структурних елементів, у тому числі організацій і інститутів, через які різні групи виражають свої інтереси;

 здатність до колективних дій і самоорганізації: активність громадян не обмежується тільки періодичним голосуванням на виборах, а проявляється в ініціативних рухах, у створенні різноманітних недержавних асоціацій тощо; показником здатності громадянського суспільства до самоорганізації є багатопартійність; партії покликані "відфільтрувати" інтереси різних соціальних груп і втілити їх у конкретні рішення державної влади, тим самим громадянське суспільство є джерелом законів;

 відносини солідарності, які урівноважують конкуренцію і потенційну конфліктність груп інтересів самого суспільства; це проявляється у створенні недержавних благодійних організацій, в участі громадян у суспільно корисних видах діяльності. Так, наприклад, кожен третій громадянин Німеччини, віком більше чотирнадцяти років безоплатно працює в середньому по п'ять годин на тиждень у певній суспільній або благодійній організації. Своєрідною формою вираження солідарності з майбутніми поколіннями виступають дії екологічних рухів на захист довкілля;

 обмеження соціальних конфліктів цивілізаційними кордонами;

 багатоукладна ринкова економіка як основа незалежності громадян від держави.

Відносини між державою і громадянським суспільством можуть носити складний і взаємозаперечний характер. З одного боку, держава покликана реагувати на імпульси, що йдуть від суспільства, і в результаті повинна підпорядковуватися його інтересам, але, з іншого - вона сама намагається розширити свій вплив на суспільство. Остання тенденція отримує завершене втілення при тоталітаризмі: громадянське суспільство практично "розчиняється" у державі. І навпаки, можлива ситуація, коли громадянське суспільство намагається поставити себе на місце держави. Надмірна активність суспільства також може спровокувати серйозні суспільно-політичні й економічні кризи. Приклад: в Російській імперії напередодні 1917 р. існувала велика кількість ідеологічно різноманітних організацій, які активно конкурували з державною владою і заперечували саму можливість діалогу з нею. Є й інша небезпека. В середині XX ст. суспільствознавці виступили з попередженням, що надмірно велика кількість активних груп інтересів може паралізувати функції представницької влади і викривити їх на користь більш "організованих" груп навіть в умовах зрілої демократії.

Нарешті, не тільки надмірна присутність держави в економічній сфері, але й громадянське суспільство може негативно вплинути на економічну ефективність. Наприклад, вимоги певних груп інтересів про збільшення соціальних витрат держави можуть стимулювати інфляційні процеси.

Конструктивна взаємодія громадянського суспільства з державою передбачає:

 ініціювання прийнятих рішень органами влади, що тим самим спонукає до активності саму державу;

 зміцнює приватну ініціативу, що дозволяє вирішити деякі назрілі економічні і соціальні проблеми без втручання держави (організація суспільно корисних видів діяльності, благодійних фондів, недержавних навчальних закладів тощо);

 формування політичної культури громадян, у тому числі громадянських форм поведінки.

Американський політолог Ф.Шміттер вказує ще на одне важливе призначення громадянського суспільства - виступати джерелом потенційного опору сваволі і тиранії правителів, незалежно, чи то незаконні узурпатори, чи фанатична більшість.

Таким чином, громадянське суспільство є позадержавною сферою соціуму. Дослідники, як правило, розміщують його між державою і економічною сферою.

У структурному плані воно буде включати в себе:

 по-перше, сімейно-родинні, етнічні, релігійні і моральні відносини, а також неопосередковані державою політичні відносини між партіями і суспільними рухами;

 по-друге, соціальні інститути: сім'я, церква, недержавні ЗМІ, культурні, релігійні, спортивні асоціації, партії, органи місцевого суспільного самоуправління, профспілки, торгові палати, союзи підприємців.

Реферати

1. Походження і сутність держави.

2. Форми держави щодо устрою і форми правління.

3. Функції держави та структура державної влади.

4. Устрій і розвиток держави в контексті трансформаційних процесів в Україні.

Питання для самостійного опрацювання

1. Перспективи розвитку держави в сучасному світі.

2. Громадська думка про авторитет державної влади.

3. Конституція України про вищі державні інститути України.

Рекомендована література

1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.

2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.

3. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.

4. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.

5. Політологія: Навчальний посібник / Юрій М.Ф. - К.: Дакор, КНТ, 2006.- 416 c.

6. Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. - К.: МАУП, 1997. - 248 с.

Поиск по сайту: