Причинний зв'язок між діянням (дією чи бездіяльністю) та суспільно небезпечними наслідками

Теорія і практика кримінального права виходять з основного принципу, відповідно до якого суспільно небезпечні наслідки можуть бути поставлені у вину особі лише за умови, що вони перебували в причинному зв'язку з її дією або бездіяльністю.

Наука кримінального права не створює своєї теорії причинності, а ґрунтується на теорії причинності, чи каузальності, розробленій філософією. Філософські категорії ”причина” і ”наслідок” відображають об'єктивно існуючі причинно-наслідкові зв'язки об'єктивного світу. Ці зв'язки мають універсальний характер. У них одне явище (подія, процес) виступає причиною іншого явища (наслідку) – перше передує другому в часі і є необхідною умовою чи підставою виникнення або зміни розвитку другого, тобто причина породжує наслідок.

Причинний зв'язок у кримінальному праві – це об'єктивно існуючий зв'язок між діянням (причиною) і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія чи бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку.

Наукою кримінального права розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв'язку. Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести наступні теорії: 1) теорія необхідної умови – "conditio sine qua non"; 2) теорія адекватної причинності 3) теорія необхідного спричинення.

Теорія необхідної умови або "сonditio sine qua non" (у перекладі з латинської означає "умова, без якої немає") – полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому – підставою для висновку про наявність причинного зв'язку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного зв'язку і має чимало прибічників серед науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридичне значимих факторів, які зумовлюють настання наслідків.

Теорія "адекватної причинності" визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки "типові" причини. Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний зв'язок відсутній. Для вирішення питання про наявність у діях особи складу злочину необхідно встановити ознаки суб’єктивної сторони – чи знала ця особа про вразливе місце потерпілого. Інший приклад – жінка б’є по щоці долонею незнайомого чоловіка на трамвайній зупинці, який образив її словами. Цей чоловік помирає, оскільки перед цим переніс два інфаркти. Наведена теорія у порівнянні з теорією необхідної умови навпаки, занадто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Ця концепція також неприйнятна, оскільки питання про "типовість" або "нетиповість" причин, по суті, віднесено на розсуд суб'єкта застосування норми, що не виключає можливості судового свавілля у вирішенні цих важливих питань.

Оскільки причинний зв'язок – це об'єктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не суб'єктивно, а на підставі вивчення і врахування об'єктивних закономірностей. Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного спричинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки об'єктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному зв'язку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, об'єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.

Для необхідного причинного зв'язку як ознаки об'єктивної сторони складу злочину з точки зору теорії необхідного спричинення характерне наступне:

1) діяння передує наслідку за часом;

2) діяння є головною, визначальною умовою (фактором) настання суспільно небезпечного наслідку. Діяння слід розглядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без нього суспільно небезпечні наслідки не настали б. У даній конкретній обстановці діяння завжди створює реальну можливість настання наслідків і є в такому разі їх причиною;

3) діяння перебуває в причинному зв'язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає його настання. Йдеться про те, що діяння з урахуванням його характеру та інтенсивності, а також місця, часу, обстановки, способу та засобів вчинення злочину, особливостей його об'єкта і предмета створює реальну можливість настання наслідків. Діяння з необхідністю, з неминучістю (закономірно) викликає настання наслідку. Останній тут органічно притаманний (реально можливий) цьому діянню, тому має місце необхідний причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та його наслідками.

4) наслідок породжується саме цим діянням як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил. Наприклад громадянин А. наніс громадянину Б. удар ножем в область серця, від якого настала смерть потерпілого. У даному випадку саме дії гр. А. викликали смерть гр. Б.

Для випадкового причинного зв'язку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці, а настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається інша закономірність – дії третьої особи або іншої зовнішньої сили. У результаті перехрещення цих закономірностей і настає наслідок, не властивий жодній ізних окремо взятій. Наприклад, потерпілий, якому завдано легке поранення, помирає від того, що при перев'язуванні йому занесли інфекцію. Відповідальність у цьому разі може настати лише за завдання поранення, а не за смерть, що настала. Суспільно небезпечні наслідки, що настали при випадковому причинному зв'язку, не мають кримінально-правового значення і не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом.

Причинний зв'язок є обов’язковою ознакою об'єктивної сторони лише злочину з матеріальним складом, тому слідчий і суд зобов’язані встановити – чи саме суспільно-небезпечні дії (бездіяльність) винного призвела до настання саме цих шкідливих наслідків, чи може між ними взагалі не було причинного зв’язку.

На підставі цього ми можемо зробити наступні висновки:

1. Якщо відсутнє суспільно-небезпечне діяння, то не виникає питання про причинний зв’язок, бо немає головної ознаки об’єктивної сторони – діяння.

2.Якщо не встановлений причинний зв’язок між діянням та наслідками – об’єктивна сторона також відсутня, тому що відсутня така її обов’язкова ознака, як причинний зв’язок.

3.Можуть бути відсутні також і наслідки – в такому випадку має місце замах на злочин, інший склад злочину, чи взагалі відсутній склад злочину.

У теорії кримінального права запропоновано такі види необхідних причинних зв'язків, що мають кримінально-правове значення і зустрічаються найчастіше:

а) причинний зв'язок при так званому безпосередньому заподіянні. Такий зв'язок іноді називають безпосереднім або прямим причинним зв'язком (наприклад, постріл з пістолета, яким заподіяно смерть);

б) опосередкований необхідний причинний зв'язок, коли суб'єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, прилади, інші засоби вчинення злочину чи використовує поведінку інших осіб, наприклад неосудних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності (тих, котрі виступають як ”засіб” вчинення злочину), чи тварин, наприклад спеціально вимуштруваних собак, тощо;

в) необхідний причинний зв'язок при співучасті, коли дії співучасників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причинному зв'язку зі злочином, учиненим виконавцем;

Поиск по сайту: