Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину

Для характеристики об'єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Як уже зазначалося, вони виступають її факультативними ознаками. Однак у деяких статтях Особливої частини КК ці ознаки прямо зазначені (описані) і тому набувають у даному разі значення обов'язкових. Відсутність у цих випадках якої-небудь ознаки свідчить про відсутність об'єктивної сторони злочину й, отже, складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Місце вчинення злочину – це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки. В Особливій частині КК місце вчинення злочину в одних випадках визначається як територія України (статті 268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст. 243); у других воно використовується як географічне поняття, наприклад море, внутрішні морські і територіальні води (ст. 243), атмосферне повітря (ст. 241), водні об'єкти (ст. 242), вода (ст. 242), земля (ст. 239), надра (ст. 240), континентальний шельф (ст. 244) тощо; у третіх під ним розуміють певну територію, на якій людина проживає чи займається виробничою або іншою діяльністю, наприклад житло, інше приміщення чи сховище (статті 185, 186, 187), річкове, морське або повітряне судно (ст. 278), транспортні комунікації (ст. 279), вибухонебезпечні підприємства, вибухонебезпечні цехи (ст. 273) тощо. Іноді це місце, де відбуваються певні події чи певні дії виняткового характеру, наприклад поле бою (статті 429, 432), район бойових дій (ст. 433). У деяких складах місце вчинення злочину визначається як територія, на яку поширюється чітко визначений правовий режим, наприклад державний кордон України (ст. 331), митний кордон України (ст. 201), заповідники, території та об'єкти природно-заповідного фонду (при незаконному полюванні – ст. 248), місця обмеження (ст. 390) або позбавлення волі (ст. 393), виправні установи (статті 391, 392) та ін.

У деяких випадках місце вчинення злочину виступає як кваліфікуюча ознака. Це, наприклад, розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

Час учинення злочин у – це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК час учинення злочину як ознака об'єктивної сторони описується дуже рідко. Разом з тим встановлення часу вчинення злочину в кожній справі має важливе значення для вирішення питання про чинність закону в часі (ст. ст. 4, 5 КК).

Обстановка вчинення злочину – це конкретні об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняється почин. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, в яких відбувається діяння, наприклад учинення військового злочину в бойовій обстановці (ч. З ст. 402, ч. З ст. 403 КК), злочинні дії військовослужбовця, що перебуває в полоні (ст. 431 КК), неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК); в інших же – обстановка вказує на умови, в яких перебуває потерпілий, наприклад залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Обстановка вчинення злочину іноді істотно підвищує ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння і виступає як кваліфікуюча ознака (наприклад, військовий злочин у бойовій обстановці). В інших випадках вона створює привілейований склад злочину – вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (статті 118, 124 КК), де обстановка визначає необхідність захисту від суспільно небезпечного посягання. В усіх перелічених вище випадках обстановка вчинення злочину є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони.

Спосіб учинення злочину являє собою сукупність (систему) прийомів і методів, що використовуються при вчиненні злочину. Ці способи різноманітні. Найчастіше зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довірою, жорстокий чи особливо жорстокий спосіб, загально небезпечний спосіб та ін.

Деякі злочини можуть бути вчинені тільки у певний спосіб. У такому разі спосіб вказується в законі як конструктивна ознака складу злочину, наприклад таємне викрадення чужого майна як спосіб крадіжки (ст. 185 КК), відкрите викрадення такого ж майна при грабежі (ст. 186 КК), заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою при шахрайстві (ст. 190 КК). В інших випадках злочин може бути вчинено різними способами. Так, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) може бути вчинено в будь-який спосіб: шляхом нанесення ушкоджень колючим чи ріжучим предметом, із застосуванням вогнепальної зброї, отруйних речовин, шляхом нанесення ударів, побоїв тощо. В таких випадках законодавець і не вказує в диспозиціях таких статей Особливої частини КК на певний спосіб вчинення злочину як на обов'язкову ознаку складу злочину.

Спосіб виступає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він:

а) прямо зазначений у законі (обман чи зловживання довірою у складі шахрайства (ст. 190 КК));

б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить характер дії, описання якої міститься у диспозиції статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129 КК), способом завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК) – обман тощо.

Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення у справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад злочину. Крім того, спосіб важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, залежно від способу вчинення злочину диференціюється відповідальність за корисливі злочини проти власності (статті 185 – 191 КК). Спосіб впливає на створення кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК. Так, убивство, вчинене з особливою жорстокістю чи способом, небезпечним для життя багатьох осіб (пп. 4, 5 ч. 2 ст. 115 КК), є спеціальною нормою стосовно умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК).

Засоби вчинення злочину – це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину.

Знаряддя – це предмети, використовуючи які особа справляє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої, технічне устаткування тощо).

До інших засобів учинення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можуть бути віднесені підроблені документи, формений одяг працівників міліції тощо.

Засоби вчинення злочину в одних випадках істотно полегшують учинення злочину, в інших – без них це взагалі неможливо. Засоби є обов'язковою ознакою складу злочину, коли вони безпосередньо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають із її змісту. Так, зброя є обов'язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257 КК); вогнепальна чи холодна зброя або інші предмети, спеціально пристосовані чи заздалегідь підготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, є обов'язковими (в альтернативі) ознаками особливо злісного хуліганства (ч. 4 ст. 296 КК). Причому знаряддя вчинення злочину можуть виступати ознакою основного або кваліфікуючого складу, наприклад транспортні засоби у складі незаконного полювання (ч. 2 ст. 248 КК), або ж навіть ознаками особливо кваліфікуючого складу (ч. 4 ст. 296 КК).

Засоби вчинення злочину слід відрізняти від предмета злочину, під яким розуміють предмети матеріального світу, у зв'язку з якими чи з приводу яких скоюється злочин.

Поиск по сайту: