Класифікація об'єктів злочину

Вітчизняне кримінальне право класифікує об'єкти злочину, умовно кажучи, «по вертикалі» і «по горизонталі».

Перша класифікація традиційно виділяє загальний, родовий і безпосередній об'єкти злочину. Вони співвідносяться між собою подібно філософським категоріям «загальне», «особливе», і «одиничне» («окреме»).

Загальний об’єкт – це сукупність усіх суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом від злочинних посягань. Загальний об'єкт злочину, як відзначалося, в узагальненому виді представлений у ст. 1 КК України – це права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства. Загальний об'єкт – це ціле, на яку-небудь частину якого посягає кожен злочин. Загальний об'єкт злочину дає цілісне представлення про ті блага, інтереси, цінності, що сучасне суспільство і держава вважають настільки соціально значимими, що передбачають кримінальну відповідальність у випадку заподіяння чи можливості заподіяння їм істотної шкоди.

Родовий об'єкт — це об'єкт, що охоплює визначене коло тотожних чи однорідних по своїй соціально-політичній чи економічній сутності суспільних відносин, що у силу цього повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально правових норм. Уявлення про родові об'єкти злочинів дає розподіл Особливої частини КК по розділах, оскільки саме родовий об'єкт злочину покладений в основу кодификації і класифікації норм Особливої частини. Цим у першу чергу визначається його принципова значимість. До родових об'єктів злочинів відносяться, наприклад, життя, здоров'я, власність, громадська безпека, національна безпека, інтереси правосуддя, інтереси і порядок військової служби й ін. Родовий об'єкт злочину має значення і для кваліфікації злочинів — він дозволяє визначити, якій саме групі, сфері однорідних інтересів заподіяна чи може бути заподіяна шкода в результаті здійснення злочинного діяння (так, наприклад, здійсненням вибуху може супроводжуватися і диверсія, і тероризм, і вбивство загально небезпечним способом, і навіть розбійний напад). Необхідно визначити, на що власне кажучи, на яку сферу соціальних інтересів спрямоване зазіхання.

Безпосередній об'єкт злочину має найбільше істотне значення для правотворчої і правозастосовчій діяльності. Під ним варто розуміти ті конкретні суспільні відносини, що поставлені законодавцем під охорону визначеного кримінального закону і яким заподіюється шкода злочином. Безпосереднім об'єктом злочину також як і загальним, і родовим є суспільні відносини, а не які-небудь блага, цінності, у тому числі і сама людина. Безпосередній об'єкт злочину має важливе практичне значення для кваліфікації діяння. Правильне його встановлення є іноді вирішальним фактором при розмежуванні одного злочину від іншого.

В даний час усе більше учених висловлюється в підтримку чотирьохчленної класифікації об'єкта злочину. Крім трьох вищезгаданих об'єктів злочину дані автори виділяють груповий (видовий) об'єкт злочину.

Груповим об'єктом, на їхню думку, варто визнати менш високий рівень, у порівнянні з родовим об'єктом, узагальнення групи однорідних чи тотожних суспільних відносин охоронюваних єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм, але в його рамках. Так, у розділі V КК України родовим об'єктом варто визнати особисті права і свободи людини і громадянина, а груповим уже більш конкретну групу прав – трудові, виборчі.

У теорії кримінального права існує також класифікація безпосередніх об'єктів «по горизонталі». Як правило, кожен злочин має один безпосередній об'єкт. Однак, бувають такі злочини, що можуть одночасно посягати на два безпосередніх об'єкти – так звані двооб`єктні злочини (наприклад, при грабежі з застосуванням насильства посягання здійснюється одночасно і на власність і на особистість, при перевищення влади чи службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особистістю, посягання на життя представника іноземної держави). У таких випадках звичайно розрізняють основний, чи головний, і додатковий об'єкти злочину. Розмежування це проводиться не по ступені значимості (важливості) об'єкта, а по його зв'язку з родовим об'єктом злочинів даної групи. Так, у приведеному прикладі грабежу з застосуванням насильства – злочин проти власності, цим і визначається і його розташування в системі особливої частини КК України, а тому саме власність буде виступати тут основним об'єктом, а здоров'я – додатковим. Хоча по ступені значимості здоров'я, звичайно ж, більш важливий об'єкт кримінально-правової охорони. При відсутності посягання на основний безпосередній об'єкт відсутній і даний склад злочину. Необхідно також відзначити, що основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець. Тому основний безпосередній об'єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Додатковим безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, яким поряд з основним об'єктом злочину завжди заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди, або даним суспільним відносинам шкода може і не заподіюватися (вони можуть бути не поставлені під погрозу заподіяння шкоди). Таким чином, додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) і факультативний (необов'язковий).

Додатковий обов'язковий об'єкт – це такий об'єкт, який у даному складі злочину є завжди, Йому, поряд з основним об'єктом, завжди заподіюється шкода чи створюється загроза заподіяння шкоди в результаті здійснення злочину. Так, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а додатковим обов'язковим – особистість.

Додатковий обов'язковий об'єкт має важливе значення для визначення соціально-політичної сутності злочину, установленню тяжкості наслідків, що наступили чи можливих наслідків. Законодавець часто використовує додатковий об'єкт для виділення кваліфікованих складів. (наприклад, перевищення влади чи службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними чи такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями), чи для утворення самостійних складів злочину (наприклад, розбою).

Додатковий факультативний об'єкт – це такий об'єкт, який при здійсненні визначеного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності і здоров'я при хуліганстві).

Додатковий факультативний об'єкт не має такого значення як обов'язковий. Однак встановлення того, що поряд з основним об'єктом шкода заподіяна і додатковому факультативному об'єкту, є свідченням більш високої суспільної небезпеки вчиненого діяння і повинне враховуватися при визначенні міри покарання. Крім того, якщо в кримінальному законі законодавець ставить під охорону суспільні відносини, яким поряд з основним об'єктом можливе заподіяння шкоди і тому він є додатковим факультативним об'єктом, то при здійсненні конкретного злочину, де йому заподіяна шкода, він стає додатковим обов'язковим об'єктом і впливає на кваліфікацію злочину.

Предмет злочину

Предмет злочину існує поряд з об'єктом, є самостійною, факультативною ознакою складу злочину.

Предметом злочину варто вважати будь-які речі матеріального світу, з визначеними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.

З цього випливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки визначені речі, а не будь-які інші цінності. Законодавець найчастіше вказує саме на визначені речі, а точніше, їхні ознаки, властивості при описі того чи іншого злочину. Законодавець різним способом описує ознаки предмета злочину в Кримінальному кодексі. Обрання того чи іншого способу опису багато в чому залежить від характеру злочину, а також від індивідуальних властивостей самого предмета. Так, у законі може бути зазначено лише на визначений вид предметів, і тим самим будь-який предмет даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Так предметом хабарництва можуть бути будь-як матеріальні цінності, а також майнові блага. У цих і інших випадках немає необхідності давати в КК вичерпний перелік можливих предметів злочину. Іноді законодавець у самому законі безпосередньо вказує зразковий чи вичерпний перелік предметів злочину, прагне з максимальною точністю обрисувати його в диспозиції кримінально-правової норми.

У випадках, коли диспозиція статті КК про відповідальність за визначений злочин носить бланкетний характер, такий перелік приводиться в тих нормативних актах, до яких відсилає кримінальний закон (наприклад, перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів міститься в спеціальному списку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджених МОЗ України).

Крім того, предметом злочину можуть бути тільки речі матеріального світу. Якщо об'єкт злочину – це суспільні відносини, то предмет злочину це предмет матеріального світу. Наприклад, при розкраданні майна, об'єктом злочину є власність, а предметом злочину саме майно, тобто конкретні матеріальні цінності.

На відміну від об'єкта, що є обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину, предмет злочину ознака факультативна. Це означає, що деякі злочинні діяння можуть не мати конкретного предмета злочину (наприклад, убивство, тілесні ушкодження). Однак, якщо предмет злочину прямо передбачений у законі, то для даного складу злочину він стає обов'язковою ознакою. Тому предмет злочину може мати важливе кримінально-правове значення для кваліфікації злочину, якщо він є ознакою відповідного складу злочину.

Крім того, на відміну від об'єкта злочину, якому завжди наноситься шкода в результаті здійснення злочинного діяння предмет може не тільки отримувати шкоду від злочину, а також може і залишатися незмінним (наприклад, при розкраданні майна страждає відношення власності, однак майну шкода не заподіюється).

Таким чином, основними відмінними ознаками предмета злочину від об'єкта є те, що предмет злочину – це завжди речі матеріального світу, тоді як об'єкт злочину – це суспільні відносини. Предмет злочину факультативна ознака складу злочину, об'єкт злочину обов'язкова ознака складу. І, нарешті, об'єкту злочину завжди заподіюється шкода чи створюється загроза заподіяння шкоди, тоді як предмет злочину може не піддаватися суспільно небезпечним змінам.

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів здійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину. Якщо предмет злочину – це речі матеріального світу, з визначеними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину, то знаряддя і засоби здійснення злочину - ті предмети, що використовуються злочинцем для здійснення злочину (наприклад, вогнепальна зброя при розбої або убивстві, автомобіль при крадіжці). Один і той ж предмет може в одних злочинах виконувати роль предмета злочину, в інших знарядь чи засобів здійснення злочину. Так, автомобіль при його незаконному заволодінні (ст. 289 КК України) буде предметом злочину, а при порушенні правил безпеки руху (ст. 286 КК України) автомобіль є знаряддям здійснення злочину.

Заключення

В лекції були розглянуті основні наукові підходи щодо визначення природи об’єкту злочину. Курсантам (студентам) пропонується самим визначитися стосовно їх аргументованості. Важливе значення має класифікація об’єктів на види за різними підставами. Слід розмежовувати об’єкт та предмет злочину. Предмет злочину в деяких злочинах є самостійною обов’язковою ознакою складу злочину, наприклад у злочинах проти власності. І в кожному конкретному випадку слід встановлювати всі необхідні його ознаки. Слід зазначити, що загальний об’єкт злочину не є постійним. Він завжди змінюється в залежності від економічних, соціальних, політичних умов існування суспільства. Це знаходить свій прояв в процесах криміналізації та декриміналізації суспільнонебезпечних діянь.

Поиск по сайту: