АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Які дії перевіряючого?

Плата за спеціальне використання природних ресурсів як інструмент державного регулювання раціонального природокористування та збереження навколишнього природного середовища

Україна володіє значним природно-ресурсним по­тенціалом, ефективність використання якого значною мірою залежить від дос­коналості механізму визначення розміру належної державі частки економічної вигоди від господар­ської діяльності щодо викорис­тання цього потенціалу. Користу­вачі природних ресурсів шляхом дотримання екологічного права та сплати платежів за спеціальне використання природних ресур­сів реалізують свою моральну та цивільну відповідальність перед нащадками за збереження при­родних ресурсів у належному стані.

Одним із інструментів держав­ного регулювання раціонального природокористування та збере­ження навколишнього природно­го середовища є запровадження платежів за спеціальне викорис­тання природних ресурсів та збо­ру за забруднення навколишньо­го природного середовища.

Статтею 14 Закону № 1251 – XII (Про систему оподаткування), що є основним документом у сфері оподаткування, збір за спеціальне використання при­родних ресурсів, збір за геолого­розвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збір за використання радіочастотного ресурсу України та збір за забруднення навколишнього природного середовища відне­сено до загальнодержавних по­датків і зборів, справляння яких є обов'язковим на всій території України.

При цьому зазначимо, що збір за спеціальне використання природних ресурсів поділяється на складові, визначені природо­охоронним законодавством, а саме:

– плата за спеціальне викорис­тання лісових ресурсів та корис­тування земельними ділянками лісового фонду (ст. 89 Лісового кодексу];

– збір за спеціальне водоко­ристування (ст. 30 Водного ко­дексу);

– платежі за користування над­рами, у тому числі платежі за ко­ристування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням ко­рисних копалин (статті 28, 30 Кодексу про надра).

Особливістю справляння пла­тежів за спеціальне використан­ня природних ресурсів є те, що вони є інструментами як подат­кового, так і екологічного права, саме за рахунок надходжень від цих платежів здійснюється фі­нансування заходів щодо забез­печення охорони навколишнього природного середовища та ра­ціонального використання при­родних ресурсів. Ці платежі є значимим джерелом поповнення дохідної частини державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до ст. 43 Закону № 1264-ХІІ збір за спеціальне використання природних ресур­сів установлюється на основі нормативів збору і лімітів їх вико­ристання.

Використання природних ре­сурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціально­го використання природних ре­сурсів. Законодавство гарантує громадянам право безоплатного загального використання при­родних ресурсів для задоволен­ня життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекре­аційних, матеріальних тощо] без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання від­повідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених зако­нодавством. Щодо спеціального використання природних ресур­сів, то відповідно до Закону № 1264-ХІІ громадяни, підпри­ємства, установи й організації можуть на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у вста­новленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, перед­бачених законодавством, — на пільгових умовах, взяти у воло­діння, користування або оренду природні ресурси.

Тобто спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на платній основі. Обов'язковість сплати цих зборів визначено за­конами № 1251 – XII та № 1264-ХІІ, законом України про державний бюджет на поточний рік, а також спеціальними законодавчими ак­тами: Водним кодексом, Лісовим кодексом, Кодексом про надра та Законом № 1770-ІІІ.

Нормативи зборів за спеціаль­не використання природних ре­сурсів, за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок дер­жавного бюджету, за викорис­тання радіочастотного ресурсу України та за забруднення нав­колишнього природного середо­вища, а також порядок їх справ­ляння встановлює Кабінет Мініс­трів України. Платники самостій­но обчислюють суму податково­го зобов'язання, яку зазначають у податковій декларації.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму подат­кового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декла­рації, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181 – ІІІ для по­дання податкової декларації.

За порушення законодавства платники ресурсних платежів не­суть відповідальність, визначену Законом № 2181 – ІІІ та спеціаль­ними законодавчими актами, – фінансову та адміністративну, а також можуть бути позбавлені документів, які дають право на спеціальне використання при­родних ресурсів тощо.

 

Таблиця

Відповідальність платників ресурсних платежів за порушення

податкового законодавства

 

Порушення Відповідальність Чим передбачено
Платник податків не подав податкову декларацію у строки, визначені законодавством Штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ
Платник податків не подав податкову декларацію у строки, визначені законодавством (контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання] Штрафу розмірі 10% від суми податкового зобо­в'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50% від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (додатково до штрафу, встановленого пп., 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 -III) пп. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-ІІІ
Дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях (контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання) Штрафу розмірі 10% від суми недоплати (занижен­ня суми податкового зобов'язання) за кожний з по­даткових періодів, установлених для такого подат­ку, збору (обов'язкового платежу], починаючи з по­даткового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідом­лення від контролюючого органу, але не більше 50% від такої суми та не менше десяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати незалежно від кількості податкових періодів, що минули пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-ІІІ
Внаслідок проведення камераль­ної перевірки виявлено арифме­тичну або методологічну помилку в поданій платником податків податковій декларації, яка при­звела до заниження або зави­щення суми податкового зобо­в'язання (контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання) Штраф у розмірі 5% від суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати незалежно від кількості податкових періодів, що минули пп. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ
Платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків При затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, – у розмірі 10% від погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, – у розмірі 20% від погашеної суми податкового боргу; при затримці понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, — у розмірі 50% від погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, було застосовано штрафи, визначені у пп. 17.1.1 — 17.1.6 п. 17.1, чи ні пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-ІІІ
Платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків На суму податкового боргу нараховується пеня ст. 16 Закону № 2181-ІІІ
Неподання або невчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) Накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністратив­ному стягненню за те саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ст. 163а КУпАП

Державна податкова адміністра­ція України провадить постійну ро­боту з удосконалення податкового законодавства з питань справлян­ня платежів за спеціальне вико­ристання природних ресурсів, ме­ханізму їх адміністрування, надан­ня роз'яснень платникам, зокрема, на сторінках «Вісника». Спец­випуск «Ресурсні платежі» містить добірку законодавчих та норматив­но-правових матеріалів, які регла­ментують порядок обчислення і сплати платежів за спеціальне ви­користання природних ресурсів. Його видання стане корисним як для платників податків, так і для працівників податкової служби.

 

ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВОДОКОРИСТУВАННЯ

 

Усі відносини, що виникають під час користування водними об'єктами, ре­гулюються Водним кодексом, Законом № 1264-ХІІ та іншими нормативними документами. Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до яко­го належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струм­ки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море. При цьому всі водні об'єкти поділяються на водні об'єкти загальнодержавного та місцевого значення (статті 3 та 5 Водного кодексу).

З метою систематизації даних про забір і використання вод, скидання зворо­тних вод і забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачан­ня та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефектив­ність тощо здійснюється державний облік водокористування. Такий облік здійснюється насамперед шляхом подання водокористувачами звітів про водо­користування до державних органів водного господарства за встановленою формою 2-ТП (водгосп), затвердженою наказом № 230.

Водокористування може бути двох видів — загальне та спеціальне (ст. 46 Водного кодексу).

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задово­лення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне ри­бальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

До спеціального водокористування відповідно до ст. 48 Водного кодексу відноситься забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих ре­човин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забрудню­ючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особа­ми насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для госпо­дарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промис­лових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

При цьому водокористувачі зобов'язані, зокрема, здійснювати спеціальне во­докористування лише за наявності дозволу, здійснювати облік забору та вико­ристання вод, а також своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористу­вання та інші збори відповідно до законодавства (ст. 44 Водного кодексу).

До спеціального водокористування не належать: пропуск води через гідро­вузли (крім гідроенергетичних); подача [перекачування] води водокористува­чам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, за­болочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання бу­дівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копа­лин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Зауважимо: спеціальне водокористування є платним (ст. 49 Водного ко­дексу] і здійснюється на підставі дозволу.

Таблиця №3


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:

Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)