Фінансові послуги на ринку позичкового капіталу

7.3.1. Факторингові операції

Факторингові операції з’явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності та зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

Факторинг – різновидність торговельно-комiсiйної операції, пов’язаної з кредитуванням оборотних коштів. Факторинг є інкасуванням дебіторської заборгованості покупця i специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької дiяльностi. Факторинг – це:

1) стягнення (iнкасування) дебiторської заборгованостi покупця;

2) надання йому короткострокового кредиту;

3) звільнення його від кредитних ризиків при операціях.

Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог:

· наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

· ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;

· інкасування його заборгованості;

· страхування постачальника від кредитного ризику.

Разом з тим, у ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур, тобто операцію, що задовольняє лише першу вимогу.

Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, як правило, тісно пов’язані із банками або є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями. Факторингові операції застосовуються в нашій країні з грудня 1989 року і здійснюються комерційними банками.

Факторинг здійснюється наступним чином. Банк отримує у господарчого суб’єкта-продавця право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) i протягом 2 – 3 днів перераховує господарчому суб’єкту 70 – 90 % суми коштiв за відвантажену продукцiю на час її пред’явлення. Після одержання платежу за цими рахунками вiд покупців банк перераховує господарчому суб’єкту суми рахунків 30 – 10 % за мінусом процентів i комісійних винагород. Вартість фактичного обслуговування залежить від виду послуг, фінансового становища, клієнта тощо.

При визначенні оплати за факторинг слід виходити з прийнятого сторонами процента за кредит i середнього терміну перебування коштiв у розрахунках з процентами. При розміщенні документа продавця в картотеку покупця вся сума пені також є доходом факторингу.

Існують різні види факторингових операцій: відкриті (конвенційні) та закриті (конфіденційні), з правом регресу і без нього. При відкритому факторингу постачальник ставить до відома боржників про участь банку (фактор-фірми), і всі платежі направляються на адресу банку. При закритому – боржники не повідомлені про посередництво банку. Факторинг з правом регресу означає, що банк має право зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, тобто постачальник несе кредитний ризик. Угода без права регресу в світовій практиці укладається досить рідко, так як вважається, що вона виправдана лише в тому випадку, коли можливість появи суперечливих моментів або настання неплатоспроможності платника зведена до мінімуму. Від виду операції залежить ступінь ризику, яка визначає і вартість операції (комісійну винагороду банку).

Переваги факторингу для клієнта: зменшення кредитного платіжного ризику, своєчасна інкасація дебіторської заборгованості, можливість планувати платіжний оборот, прискорення оборотності оборотного капіталу, покращання кредитоспроможності. Крім того, банки (фактор-фірми) надають своїм клієнтам додаткові послуги.

7.3.2. Лізингові операції

Лізинг (англ. lease – оренда) – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

Оренда – це майновий найм. Оренда – це засноване на угоді термінове володiння, що має бути повернене, та користування майновим комплексом (будівля, приміщення, обладнання, підприємство, земля, природні ресурси, інше майно). У даному випадку майновий комплекс є товаром.

Оренда підприємства – це взяття підприємства у володіння та користування за договором на визначений термін i за певну плату, тобто підприємство виступає як товар. Оренда майнового комплексу – це поточна оренда, яка здійснюється на таких умовах:

1) мета оренди – задовольнити тимчасові потреби орендаря;

2) термін оренди визначається угодою. Після закінчення терміну оренди майно повертається орендодавцю;

3) майно є власністю орендодавця;

4) ризик втрати та псування орендного майна визначається умовами угоди.

Лізинг – порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі. Сучасний лізинг у багатьох країнах охоплює широкий перелік об’єктів – від дрібного канцелярського обладнання до складних ЕОМ, від токарних станків до бурового обладнання, від автотранспортних засобів до реактивних лайнерів і океанських танкерів, а також сільськогосподарське, будівельне, гірничодобувне та інше обладнання.

У промислово розвинених країнах лізингові операції отримали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45 % обладнання, що реалізується на внутрішньому ринку, в Японії – 33 %, в Німеччині – 18 %, в Австралії – 25 %, Англії, Швеції, Франції – 13 – 17 %.

У сучасних умовах широкого розповсюдження набула форма участі банків у лізингових операціях під назвою «вендор лізинг», тобто «лізинг продавця». Ця форма лізингу розповсюджується лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цього обладнання.

Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів про лізинг, оформлення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду і виділяє грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власником обладнання і виступає в ролі орендодавця. Банку лише передається право на отримання платежів і застави за обладнання.

Лізинг – форма дострокової оренди, пов’язана з передачею в користування обладнання, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна. Стосовно майна, що орендується, лізинг ділиться на чистий – додаткові витрати бере на себе орендатор, повний – техобслуговування майна та інші витрати бере на себе лізингодавець.

Лізинг має дві основні форми – прямий та такий, що повертається. Прямому фінансовому лiзингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100 %-не фінансування, придбання обладнання. Фактично лiзинг – це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою. При лiзингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартiсть майна у кредит. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохсторонньою угодою стосуються постачальника.

Угода лізингу укладається на наступних умовах:

1) термін лізингу дорівнює терміну служби основних засобів;

2) сума платежу об’єднує в собі вартість основних фондiв, проценти за кредит, комісійні платежi;

3) ризик, пов’язаний із псуванням та загибеллю, приймає на себе лiзингоотримувач;

4) основні фонди є власністю лізингової фірми (орендодавця).

У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг фігурує під поняттям фінансової оренди. Розрізняють два види лізингу:

· фінансовий;

· операційний.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. В Італії, наприклад, такий лізинг називається виробничим.

Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Після завершення терміну дії контракту орендар може:

1) повернути об’єкт лiзингу орендодавцю;

2) укласти новий контракт на оренду;

3) викупити об’єкт лiзингу за залишковою вартістю.

Про свій вибір орендатор повідомляє лізинговій компанії завчасно, наприклад, за півроку до закінчення терміну погашення.

Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі, відрізняючись від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об’єкт угоди до споживача.

Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3 – 7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

Орендна плата (лізинговий внесок) – це плата за виробниче використання об’єкта лізингової угоди, вона складається із суми амортизаційних відрахувань і процентних відрахувань від вартості переданого в оренду майна (процент за банківський кредит і плата за додаткові послуги банку). Розмір амортизаційних відрахувань залежить від початкової вартості майна, терміну служби, ступеня зносу на момент передачі в оренду і норм амортизації, встановлених для даного виду майна.

7.3.3. Селенг

Селенг – це одна із різновидностей лізингу. Тому його функції регламентуються Об’єднанням європейських лізингових товариств iз штаб-квартирою в Брюсселі. Сьогодні селенг активно використовується у всіх економічно розвинених країнах. Так, у США об’єм селенгових операцій перевищує 10 млрд. дол., у Західній Європі – 20 млрд. дол.

Селенг – це двосторонній процес, який є специфічною формою зобов’язання, що регламентується угодою майнового найму i полягає в передачі власником своїх прав у користуванні та розпорядженні його майном селенг-компанії за визначену плату. При цьому власник залишається володарем переданого майна i може при першій вимозі повернути його. Селенг-компанiя залучає i вільно використовує на свій розсуд майно та окремі майнові права громадян i господарчих суб’єктів. Майном можуть бути різні об’єкти права власності: гроші, цінні папери, земельні ділянки, підприємства, будівлі, обладнання i т. п.

За формою фінансування селенгова діяльність наближена до банківської діяльності. Вона може здійснюватися будь-якими торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Однак економiчно доцільно створювати селенг-компанiї.

Громадяни в найм здають, головним чином, гроші. Різниця між грошима позиченими (кредит) i грошима, взятими в найм, така:

1. При кредиті відбувається зміна прав власності. При селенгу власник грошей, зданих у найм, не втрачає свого права на них.

2. Коли господарчий суб’єкт, що отримав гроші від селенг-компанiї, збанкрутує, то за законом про банкрутство із його власностi спочатку повертається істинним власником все те, що йому не належить (у тому числі i гроші, переданi в найм), інше майно продається на аукціоні та ділиться між кредиторами.

3. При передачі грошей у найм податком обкладається тільки прибуток, отриманий від операції, а не вся сума. При кредитi податок береться з усієї суми кредиту.

Практика показує, що використання селенгу вигідно при гнучкій системі господарювання. Селенг є ефективним інструментом фінансування різних сфер підприємництва в умовах ризику. У сучасних умовах для розвитку селенгу відкриваються хороші перспективи. До них можна віднести:

· скорочення об’ємів ліквідних коштів з причини постійно виникаючих труднощів на грошовому ринку;

· загострення конкуренції, що потребує оптимізації вкладення капіталу;

· зменшення прибутку господарчих суб’єктів, що обмежує їх можливість вкласти достатню суму коштів у розвиток нової технології та розширення виробництва.

Селенг загострює конкуренту боротьбу на грошовому ринку i направляє її на зниження ціни послуг, наприклад, процентів за кредит. Селенг – це реальний механізм втягнення грошей населення у виробничу сферу зокрема та в економіку країни в цілому.

Поиск по сайту: