Ф. Бекон. Вот об этом виде умопостигаемого я тогда и говорил: душа в своем стремлении к нему бывает вынуждена пользоваться предпосылками и потому не восходит к его

Платон

Вот об этом виде умопостигаемого я тогда и говорил: душа в своем стремлении к нему бывает вынуждена пользоваться предпосылками и потому не восходит к его началу, так как она не в состоянии выйти за пределы предполагаемого и пользуется лишь образными подобиями, выраженными в низших вещах

Пока его зрение не притупится и глаза не привыкнут — а на это потребовалось бы немалое время,— разве не казался бы он смешон? О нем стали бы говорить, что из своего восхождения он вернулся с испорченным зрением, а значит, не стоит даже и пытаться идти ввысь. А кто принялся бы освобождать узников, чтобы повести их ввысь, того разве они не убили бы, попадись он им в руки?

— Так вот, дорогой мой Главкон, это уподобление следует применить ко всему, что было сказано ранее: область, охватываемая зрением, подобна тюремному жилищу, а свет от огня уподобляется в ней мощи Солнца. Восхождение и созерцание вещей, находящихся в вышине,— это подъем души в область умопостигаемого. Если ты все это допустишь, то постигнешь мою заветную мысль — коль скоро ты стремишься ее узнать,— а уж богу ведомо, верна ли она. Итак, вот что мне видится: в том, что познаваемо, идея блага — это предел, и она с трудом различима, но стоит только ее там различить, как отсюда напрашивается вывод, что именно она — причина всего правильного и прекрасного. В области видимого она порождает свет и его владыку, а в области умопостигаемого она сама — владычица, от которой зависят истина и разумение, и на нее должен взирать тот, кто хочет сознательно действовать как в частной, так и в общественной жизни.

Ф. Бекон

Назвемо перший вид ідолами роду (в самій природі людини і її чуття, в племені чи самому роду людей/всі сприйняття, як чуття, так і розуму, грунтуються на апології людини, а не аналогії світу. Розум людини уподібнюється кривому дзеркалу, котре, примішуючи до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому і спотвореному вигляді.)

другий - ідолами печери,(хибними поглядами окремої людини/Бо у кожного крім помилок, властивих роду людському, є своя особлива печера, яка послаблює і спотворює світло природи. Так що дух людини, з огляду на те, як він розміщений в окремих людей, є річ мінлива, нестійка і начебто випадкова)

третій - ідолами площі (породжують їх спілкування і товаришування людей, взаємної зв'язаності.Люди об'єднуються мовою. Слова ж встановлюються відповідно до розуміння натовпу. Слова прямо насилують розум, змішують все і приводять людей до пустих і незліченних суперечок і тлумачень.)

четвертий - ідолами театру (скільки є прийнятих чи змудрованих філософських систем, стільки ж поставлено і розіграно комедій, які представляють вигадані та штучні світи. І річ не лише про філ., бо взагалі у цілком різних помилок бувають майже одні і ті ж причини.відносять сюди і численні начала і аксіоми наук,)

Декарт

Про основи людського пізнання

1. Людині, яка досліджує істину, необхідно хоча б раз у житті взяти під сумнів усі речі - наскільки вони можливі.

... нас відволікає від істинного пізнання безліч забобонів; очевидно, ми можемо позбавитися їх лише в тому разі, якщо хоч один раз у житті постараємося засумніватися в усіх тих речах, відносно достовірності котрих ми маємо хоча б найменшу підозру. [...]

3. Однак цей сумнів не слід спрямовувати на життєву практику.

Але цей сумнів повинен бути обмеженим лише сферою споглядання істини. [...]

4. Чому ми можемо сумніватися в чуттєвих речах,... по-перше, тому що ми помічаємо, що чуття інколи помиляються, а розсудливість вимагає ніколи не довіряти надто тому, що хоча б один раз нас обмануло; [...]

7. Ми не можемо сумніватися у тому, що, поки ми сумніваємося, ми існуємо: це - перше, що ми пізнаємо в ході філософствування.

!! бо гадати, що мисляча річ саме у той самий час, коли вона мислить, не існує, буде явним протиріччям. А тому, положення Я мислю, отже, я існую - первинне й достовірніше з усіх, які можуть постати перед ким-небудь у ході філософствування. !!

-Під словом "мислення" я розумію все те, що здійснюється,у нас усвідомлено, поскільки ми це розуміємо. Отже, не лише розуміти, хотіти, уявляти, але також і відчувати є те ж саме, що мислити.

-для судження потрібен як розум (бо ми жодною мірою не можемо судити про річ, яку ніяк не сприйняли), так і воля, котра повинна виразити схвалення того, що ми якимось чином сприйняли

-Під субстанцією ми можемо розуміти лише ту річ, яка існує, абсолютно не потребуючи для свого буття іншої речі.

-кожній субстанції притаманна якась одна головна властивість, що складає її природу і сутність, причому з цією властивістю зв'язані всі інші.Тілесна субстанція і субстанція мисляча.

Як філософствувати?головні засади людського пізнання:

-для пошуку істини треба відкинути забобони, потрібно всіляко уникати довірятися яким би то не було раніше прийнятим думкам як істинним без попереднього нового їх дослідження;

-переглянути наявні поняття(зокрема і разом) і визнати істинними лише чіткі і ясні,виявлені у такому перегляді

-Ми розуміємо,що існуємо,оскільки мислимо(розум),Розуміємо нашу залежність від Бога,на основі розгляд його атрибутів досліджувати істинність речей,оскільки він їх причина.

-розуміти поняття вічних істин також(Ніщо не виникає з нічого)

-поняття існуючої природи і відчуттів(хоч ми і не знаємо причину що вони виник саме таким чином)

-співставивиши з тим що раніше неясно припускали ми набули навичок чітких і ясних понять усіх пізнаваних речей

Вірне спрямування розуму і пошук істини в науках

Велика кіл-ь законів-для приховання пороків…..держава краще коли мало законів але їх притрим.

У логіці теж достатньо 4 правил,але щоб притрим їх:

1)ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би за таке з очевидністю, тобто пильно уникати поспішності і упередження і включати до своїх суджень тільки те, що постає перед моїм розумом настільки ясно і чітко, що ніяк не зможе дати привід для сумніву.

2) ділити кожну з розглянутих мною трудностей на стільки частин, скільки потребується, щоб краще їх розв'язати.

3) розміщувати свої думки в певному порядку, починаючи з предметів найпростіших і легкопізнаваних, і, мало-помалу, до пізнання найбільш складних

4) робити повсюди переліки настільки повні і огляди настільки всеохоплюючі, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено

Поиск по сайту: