Ресурсне забезпечення виробничої програми підприємства

ТЕМА 4

ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА

План

1.Зміст, завдання виробничої програми та її інформаційне забезпечення.

2.Маркетинговий аналіз як передумова формування програми випуску продукції.

3.Планування параметрів виробничої програми: послідовність, методи.

4.Ресурсне забезпечення виробничої програми підприємства.

5.Аналіз та планування обсягів реалізації продукції підприємства.

Планування параметрів виробничої програми: послідовність, методи

…При формуванні параметрів виробничої програми підприємства виділяють декілька груп продукції:

- продукція за державним контрактом (замовленням);

- продукція, визначена на основі ринкового попиту, за замовленнями споживачів, торгівельних організацій;

- продукція, випущена з власної ініціативи підприємства для продажу на ринку;

- продукція, яка використовується для внутрішніх потреб у плановому періоді.

Кожне підприємство формує власну виробничу програму з врахуванням його ресурсного забезпечення, термінів постачання продукції, рівномірності завантаження виробничих потужностей, забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції. Визначальними орієнтирами масштабів, асортименту, якості, ціни продукції виступають параметри ринку продукції: ємність ринку, ступінь насиченості, інтенсивність насичення, параметри продукції підприємств-конкурентів, ефективність антимонопольної політики. Таким чином, планування виробничої програми підприємства полягає в пошуку оптимального рішення щодо її формування та реалізації. Загалом під оптимальною виробничою програмою підприємства слід розуміти досяг­нення у заданих умовах максимальних результатів або мінімальних витрат виробництва. Оптимальна виробнича програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм. Оптимізація виробничої програми проводиться з метою: планування оптимальної структури номенклатури продукції; визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

Процес планування виробничої програми під­приємства можна представити як послідовність таких етапів:

1. Аналіз виконання плану, рівномірності, ритмічності та сезонності виробництва продукції у попередні періоди. Оцінювання відповідності обся­гів виробництва та обсягів збуту за видами продукції.

2. Маркетингове дослідження ринку діяльності підприємства (визна­чення місткості ринку та його сегментація, вивчення попиту на продукцію підприємства та оцінка його детермінантів, аналіз конкурентного середови­ща, дослідження цінової ситуації як щодо продукції, так і відносно необхід­них для виробництва ресурсів).

3. Аналіз портфеля замовлень на продукцію підприємства.

4. Планування випуску продукції у натуральному виразі.

5. Планування випуску продукції у вартісному виразі.

6. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю.

7. Обґрунтування виробничої програми матеріальними, трудовими та іншими ресурсами.

8. Розроблення заходів щодо реалізації виробничої програми під­приємства.

Номенклатуру, асортимент і обсяг поставок підприємство визначає самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.

За обсягом поставлянь визначається плановий обсяг виробництва:

,

де - обсяг виробництва j-го виду продукції в натуральному вираженні;

- обсяг поставлянь j-ї продукції;

, - запаси на складі j-ї продукції на кінець і початок планового періоду.

Запаси готової продукції на кінець планового періоду визначаються за їх фактичною величиною на початок планового (кінець звітного) періоду за формулою:

,

де - середній термін зберігання j-го виду продукції на складі, днів;

- тривалість планового періоду.

У разі виробництв з неминучими технологічними втратами продукції (неминучий технологічний брак) обсяг виробництва у натуральних показниках коригується на коефіцієнт цих втрат () за формулою:

,

де - обсяг виробництва j-го виду продукції в натуральному вираженні з урахуванням неминучого технологічного браку.

Якщо продукція користується підвищеним попитом, а можливості її випуску обмежені, то вихідним у розрахунках є максимальний обсяг виробництва, на основі якого визначається обсяг поставок, тобто:

,

де - максимальний обсяг виробництва j-го виду продукції.

За окремими видами продукції плановані обсяги випуску обґрунтовуються виробничою потужністю.

Обсяг товарної продукції планують у вартісному вираженні за діючими оптовими цінами і нормативу чистої продукції по кожній номенклатурній позиції і визначають за формулами:

Для кожного вигляду виробу або послуг

,

а по всьому об'єму товарної продукції:

,

де - товар продукції по i-му виробу, напівфабрикат;

- обсяг виробництва продукції i-го найменування у натуральному виразі (шт, т, м);

- оптова ціна i-го виду продукції, напівфабрикатів, грн.;

n - номенклатура виготовляються виробів та напівфабрикатів для реалізації на сторону;

- вартість виробничих послуг стороннім організаціям і капітальне будівництво, руб.;

- витрати на капітальні та середні ремонти обладнання та транспортних засобів.

У плані обсяг реалізованої продукції визначається як вартість призначених до постачання і що підлягають оплаті в плановому періоді готових виробів, напівфабрикатів, виробничих послуг і робіт стороннім організаціям.

При розрахунку обсягу реалізованої продукції враховують зміну залишків готової продукції на складі і стадії реалізації на початок і кінець планованого періоду. Обсяг реалізованої продукції визначається за діючими оптовими цінами підприємства і нормативу чистої продукції.

Незавершене виробництво – необхідна умова забезпечення безперервності і ритмічності роботи виробництва. Незавершене виробництво планують у розмірах мінімальних, але достатніх для планомірного ходу виробництва. На підприємстві із стійкою номенклатурою і коротким циклом виробництва (до двох місяців) рівень незавершеного виробництва не зазнає суттєвих змін і в плані не враховується.

В умовах масового і великосерійного виробництва виробів з тривалими циклами виробництва рівень незавершеного виробництва на кінець планового періоду залежить від середньоденного випуску продукції планованого в подальшому періоді і виробничого циклу виготовлення продукції.

У вартісній формі планована величина незавершеного виробництва на кінець періоду визначається за формулою:

,

де - собівартість виробу;

- коефіцієнт, що враховує співвідношення ціни і собівартості;

- коефіцієнт наростання витрат у незавершеному виробництві.

Останній визначається відношенням собівартості виробу в незавершеному виробництві до собівартості готового виробу за формулою:

.

Якщо умовно прийняти, що всі матеріали для виготовлення виробів запускаються у виробництво в перший день циклу, а всі наступні витрати витрачаються рівномірно, то коефіцієнт наростання витрат буде визначатися за формулою

,

де - коефіцієнт витрат на матеріали в собівартості виробу.

Коли виникає необхідність розрахувати обсяг незавершеного виробництва для кожного виду продукції за трудомісткістю, то це визначається за формулою:

,

де - трудомісткість;

- середній коефіцієнт готовності виробів в доробку.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення, вироби, вузли. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготівок і деталей по окремих найменуваннях.

Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств – державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення – за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлення є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

В поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на більш довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

В масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не носить сезонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуванням термінів постачання продукції споживачам.

Ресурсне забезпечення виробничої програми підприємства

Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва (наприклад, одиничне виробництво характеризується: широким асортимен­том продукції, невеликим обсягом випуску однакових виробів, наявністю значного неза­вершеного виробництва, тривалим виробничим циклом; серійне виробництво характеризується: обмеженим асортиментом продукції, великою номенклатурою виробів; масове виробництво характеризується незмінною номенклатурою продукції, виготовленням вели­кого обсягу однорідної продукції).

Обсяг випуску продукції підприємства по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва. Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом: номенклатури, асортименту та якості продукції, що виготовляється; кількості встановленого устаткування, розмірів і складу виробничих площ, фонду часу роботи устаткування та використання площ протягом року; техніко-економічних норм продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ; тривалості виробничого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються). Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів (наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва).

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники. Кількість робітників, потрібна для виконання запланового обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.

Основними джерелами резервів зростання виробництва є: впровадження заходів науково-технічного прогресу; створення додаткових робочих місць; підвищення продуктивності праці за рахунок її інтенсифікації (суміщення професій, наукова організація праці, підвищення кваліфікації, розповсюдження передового досвіду тощо); поліпшення використання робочого часу (скорочення цілоденних і внутрішньо змінних втрат, непродуктивних втрат).

При пошуку резервів росту виробництва продукції слід на підставі структури витрат визначити характер виробництва (матеріалоємне, трудомістке, фондомістке), що дозволить сконцентрувати увагу на найсуттєвіші джерела.

Варто зазначити, що пошук резервів зростання обсягу виробництва продукції має багато напрямків.

Тому зосередимо увагу на деяких із них.

Приріст продукції за рахунок створення додаткових робочих місць розраховується за такою формулою:

де – приріст продукції за рахунок створення нових робочих місць;

РМ – додаткові робочі місця;

W – очікуваний середньорічний виробіток робітника.

Приріст продукції за рахунок введення нового устаткування визначається за формулою:

де – приріст продукції за рахунок введення нового устаткування;

Ч – час роботи нововведеного устаткування, маш-год;

В – очікуваний виробіток продукції за 1 маш-год нововведеного устаткування.

Приріст продукції за рахунок впровадження заходів НТП для вдосконалення технології і організації виробництва і праці (по засобах праці) визначається:

,

де – приріст продукції за рахунок заходів НТП для вдосконалення технології та організації виробництва і праці (по засобах праці);

Т – тривалість роботи устаткування, по якому впроваджуються заходи НТП, маш-год;

В₀, В₁ – виробіток продукції за 1 маш-год устаткування відповідно до і після впровадження заходів НТП.

Приріст продукції за рахунок ліквідації втрат робочого часу визначається:

,

де – приріст продукції за рахунок ліквідації втрат робочого часу,

ЧВ – втрати робочого часу за причинами, що залежать від підприємства;

W _г – очікуваний середньо-годинний виробіток.

Приріст продукції за рахунок зниження норм витрат сировини і матеріалів в результаті впровадження заходів НТП визначається:

,

де – приріст продукції за рахунок зниження норм витрат сировини і матеріалів в результаті впровадження заходів НТП;

Н _д, Н _п – норми витрат сировини і матеріалів відповідно до і після впровадження заходів НТП;

р _пл — планова ціна одиниці сировини і матеріалів;

q _пл — плановий випуск продукції в натуральному вимірі з моменту впровадження заходу до кінця року.

Зростання обсягу виробництва за рахунок певних резервів доцільно лише за умови існуючого попиту на продукцію.

5.Аналіз та планування обсягів реалізації продукції підприємства

Процес визначення обсягів реалізації продукції за номенклатурою й асортиментом у плановому періоді на основі аналізу потреб споживачів, ринку збуту, конкурентоспроможності продукції дістав назву планування продажу.

Метою планування обсягів реалізації продукції є своєчасне донесення до споживачів такої номенклатури товарів та послуг, яка б відповідала у цілому профілю виробничої діяльності підприємства та, можливо, у більш повному обсязі задовольняла їх потреби.

До основних завданьпланування продажів можна віднести такі: визначення потреб споживачів, як наявних так і перспективних; критичну оцінку продукції підприємства, яка здійснюється з позицій споживача; оцінку конкуруючих виробів за різними показниками конкурентоспроможності; визначення оптимальної номенклатури (виключення нерентабельних виробів та розвиток інших напрямків виробництва); вивчення можливостей виробництва нових та модернізації виробів, що випускаються; прогнозування можливих обсягів продажу продукції, цін, собівартості та рентабельності.

Планування продажів здійснюється кількома етапами:

1. дослідження кон’юнктури ринку ( аналіз продажів за попередній період; сегментація ринку; вибір цільового ринку; прогноз розвитку ринку);

2. планування асортименту ( формування структури асортименту; планування освоєння нових виробів);

3. оцінка конкурентоспроможності товару;

4.планування ціни;

5. прогнозування обсягу продажів.

Дослідження кон’юнктури ринку у процесі планування продажів починається з аналізупродажів у попередньому періоді.Основними завданнямитакого аналізу є пошук резервів найбільш повного задоволення покупців та клієнтів, збільшення обсягів продажів продукції, максимально можливого використання потужностей підприємства, матеріальних та трудових ресурсів і підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності.

У процесі аналізу продажів розраховуються та аналізуються такі показники:

1 Абсолютний приріст (зменшення) обсягу продажів у натуральному та вартісному вираженні порівняно з планом та попереднім періодом. Визначається, як різниця між обсягом продажів, досягнутим в аналізованому періоді, та планом, а також обсягом продажів у попередньому(базовому) періоді.

2 Зміна в номенклатурі (асортименті) продукції. Розраховується як зміна питомої ваги конкретного найменування продукції в загальному обсязі реалізації у звітному періоді порівняно з аналогічним показником плану базового періоду. Розрахунок може проводитися в натуральних та вартісних показниках.

3 Індивідуальний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції. Визначається як відношення кількості даного виду продукції, реалізованої у звітному періоді, до кількості продукції, реалізованої в базовому періоді, та передбаченої планом у натуральних одиницях.

4 Залишок нереалізованої продукції на кінець аналізованого періоду (року, кварталу, місяця).

5 Рентабельність продажів. Визначається як відношення планового та фактично отриманого за певний проміжок часу прибутку до планової чи фактичної повної собівартості реалізованої продукції.

Аналізуючи обсяги продажів, потрібно не лише встановити кількісні значення розглянутих показників, але й виявити причинно-наслідкові зв’язки, які дозволяють оцінити ступінь впливу різних факторів на ефективність продажів.

Для вивчення потреби конкретних споживачів необхідна сегментація ринку. Сегмент ринку – це особливим чином виокремлена група споживачів. Сегментація дозволяє максимально задовольнити потреби покупців у різноманітних товарах, забезпечує економію витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції, підвищення конкурентоспроможності підприємства, дозволяє знизити чи ухилитися від конкурентної боротьби шляхом переходу на неосвоєний сегмент ринку, що у кінцевому підсумку обумовлює високу якість планових рішень.