Тривалість

Період залізної доби був найменш тривалим серед інших епох. Він розпочався з Темних часів Греції у 12 столітті до н. е. в Європі і Ближньому Сході, і в 11 столітті в Індії в Азії. Вважається, що залізна доба закінчилася з виникненням приблизно в 3 столітті до Христа писаної історії, яка дає свідчення про події від безпосередніх її учасників (розвинений еллінізм і Римська держава).

В Америці, Австралії й Океанії залізна доба почалася лише з появою європейців.^[1]

Якщо так можна висловитися, ми продовжуємо жити в часи розвиненої залізної доби, бо залізо і металургія не втратили свого значення дотепер. Ще донедавна СРСР визначав своє лідерство за виробленим чавуном і сталл

6.

Антропогенез – походження і розвиток усіх видів роду Люди (Homo), розглянуті в біологічному (біологічна еволюція людини), психічному і соціокультурному плані.

Антропогенез — розділ антропології, що висвітлює питання про місце людини серед організмів, час і місце її виникнення, про первісний суспільний розвиток людей, про фактори олюднення безпосередніх предків людини — двоногих мавп.

В основі уявлень про антропогенез лежить симіальна (від лат. simia — мавпа) гіпотеза походження людини від високорозвинених мавпоподібних предків третинного періоду, уперше докладно розроблена і аргументована Ч. Дарвіном (1871). Згодом було отримано багато нових палеонтологічних і етологічних (пов'язаних з вивченням поведінки приматів) даних, а також дані в області порівняльної біохімії, імунології, молекулярній біології і генетики, що підтвердили цю гіпотезу. Друга половина 20 століття в антропології ознаменувалася інформаційним вибухом у результаті різкого збільшення числа знахідок викопних попередників людини в Африці і Євразії. Починаючи з 1960-х років, в антропології широко впроваджуються нові, насамперед, радіовуглецеві методи датування кісткових залишків і геологічних порід, що їх містять, а також методи молекулярної біології, що дозволяють установити приблизний час розходження сучасних видів приматів і людини від загального предка і визначити ступінь прямої спорідненості сучасних і викопних форм за особливостями будови їхніх молекул (ДНК, білків …).Перші достовірні представники роду Homo з’явилися близько 2 млн років, за данними археології найдавніші скелети сучасної людини Н. sapiens мають вік біля 200 тис. років, аналіз генетиків дає наступні цифри по чоловічій лінії (Y-хромосоми) - 338 тис. р.,[1] по жіночій (мітохондральна ДНК) - 200 тис. р.[2] Найдавніші сліди трудової діяльності датуються 2,5-2,8 млн років (знаряддя з Ефіопії).

7.

8. Неандерталець – лат. Homo neanderthalensis, людина неандертальська) — викопна форма людини верхнього плейстоцену, що населяли Європу й західну Азію у 230,000-27,000 роках до н. е. Підвид людини, останнім часом дедалі частіше вважається окремим видом Homo neanderthalensis; ймовірно, еволюційні наступники пітекантропів

9. Палеозоологія – наука, що вивчає давніх (вимерлих) тварин.

10. Пітекантроп – (від грец. πίθηκος — «мавпа» і ἄνθρωπος — «людина», «яванська людина») — викопний підвид людей, який колись розглядали як проміжну ланку еволюції між австралопітеками і неандертальцями. Мешкав близько 700^[1]- 27^[2] тисяч років тому. В даний час пітекантропа розглядають як локальний варіант Homo erectus (поряд з гейдельберзькою людиною в Європі та синантропом в Китаї), характерний винятково для Південно-Східної Азії і не породив безпосередніх предків людини. Не виключено, що прямим нащадком яванської людини є Людина флореська

Етнос – запозичено з грецької мови через латинську (старолатинське: ethnicus); грецьке ἐθνικός «племінний; народний; язичницький» є похідним від грец. ἔθνος — «громада; плем'я, народ», етимологічно «група своїх людей».^[1]

Етнографія — запозичення з західноєвропейських мов; нім. Ethnographie, фр. ethnographie утвоено з основи грец. ἔθνος «плем'я, народ» і компонента -γράφια, вживаного тільки в складних іменниках і пов'язаного з грецьким γράφω «пишу».^[1]

Різні напрямки в етнології включають в ці ознаки походження, мову, культуру, територію проживання, самосвідомість і інш.

11.

12. Етногенез – процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів.

Міграція – (лат. migratio — переселення) — переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.

ТОП-10 країн за кількістю емігрантів, 2007–2008 р.р.[1]
№	Країна	К-сть емігрантів (млн осіб)
	Росія	12,1
	Мексика	10,1
	Індія	9,1
	Бангладеш	6,8
	Україна	5,9
	КНР	5,8
	Велика Британія	4,2
	Казахстан	3,6
	Пакистан	3,4
	Філіппіни	3,4

Люди, які вчиняють міграцію, називаються мігрантами. Розрізняються зовнішні міграції (міжконтинентальні, міждержавні) і внутрішні (всередині країни — між регіонами, містами, сільською місцевістю і т. д.). Особи, які переселилися за межі країни — емігранти, які переселилися в дану країну — іммігранти. Різниця між чисельністю перших і других — міграційне сальдо, безпосередньо впливає на чисельність населення країни.

13.

Стоянка – с ороткочасне поселення мисливців палеоліту і мезоліту, а також місце зимового перебування кочових скотарів, мисливців лісової смуги Євразії та інших материків в історичні часи. Термін «стоянка» запроваджений на рубежі 19-20 ст.

Стоянки поділяються на печерні та відкритого типу, одношарові та багатошарові. Культурний шар стоянок бідний, зосереджений біля вогнищ. Під час розкопок знаходять вогнища, залишки жител тощо. Археологічні матеріали з стоянок мають важливе значення для вивчення історії первісного суспільства. Найвідоміші стоянки на території України знаходяться в південних і північних передгір'ях Східних Карпат (Коропове, Молодове), у Криму, на берегах Дніпра та Поліссі. Особливий інтерес викликають стоянки на торфовищах країн Прибалтики, на Півночі і Сході Європи.

Стоянки:

14.

Первісне людське стадо – в радянській історичній науці, а слідом за нею традиційно почасти й досі в історичній науці пострадянських країн, умовна назва людських суспільств^[6], в яких жили первісні люди з моменту виділення людини із світу тварин й до формування родових общин (пізній палеоліт)^[7][8][9].

За визначенням, яке дає «Большая Советская Энциклопедия»^[10], «первісне стадо» — це непостійна спільнота, яка виникає й розпадається в залежності від зовнішніх обставин. Хоч поняття первісного стада і збереглося в загальних підручниках та словниках, але в науках які займаються безпосередньо вивченням первісних людей це поняття зараз не використовується як застаріле^{[ Джерело? ]}.

Марксистські уявлення про ранній етап в первісному суспільстві грунтувалися на уявленнях середини XIX століття, відповідно до яких людська культура та людське суспільство на момент виходу з тваринного світу були tabula rasa. Відповідно, вони містили ряд припущень наприклад, що спочатку статеві відносини між людьми всередині колективу були безладними, а самі перші людські колективи були абсолютно безладними. Однак з точки зору сучасних знань про поведінку людей, людиноподібних мавп і висоорганізованих савців взагалі ці погляди є безсумніву невірними. Наприклад у людиноподібних мавп не спостерігається проміскуїтета, а їх колективи є доволі структурованими та більші чи менш ієрархічними з досить складною системою стосунків між членами.

15.

16. Привласнюючи господарство –

Рубило - (англ. hand axe — ручна сокира; фр. coup-de-poing — кам'яна сокира, буквально — кам'яний кулак) - макролітичне знаряддя праці первісної людини. З'явилося ще в епоху розвинутого Олдувая 1,5-1,0 млн років тому, але характерніше для аббевільскої і ашельської культур раннього палеоліту.

Рубила зустрічаються в основному в Африці, Європі. Але нові археологічні дані з Китаю показують, що були рубила і в Східній Азії.

Рубило входить ввелику групу так званих біфасів (фр. biface, буквально — двосторонній). Зазвичай, цей термін використовується як синонім «рубила». Найбільш ранні й грубі з цих знарядь називають протобіфасами.

Форма рубила частіше мигдалеподібна, з потовщенням і закругленням біля основи (руків'я) і загострена з ударного кінця. Але бувають і інші: серцеподібні, трикутні, овальні, еліптичних або «ліманди», «фікрони» (з вузькою робочою частиною), лопатоподібні, ланцетоподібні, дисковидні, човноподібна, яйцеподібні, ромбовидні. Близько до рубил знаходятся або є їх різновидами великі знаряддя «клівер» і «піки», а також «монофаси» і «уніфаси». Клівер (односторонній чи двосторонній) (англ. cleaver — колун; фр. hachereau — топірець, сікач; нім. Spalter — колун) - знаряддя з оббитими поздовжніми краями, але з поперечним гострим лезом без підправки. Піка (фр. pic) має робочі краї які сходяться. Монофас (фр. monoface) - це знаряддя з розколотої гальки з оббивкою тільки з одноєї сторони. Уніфас (фр. uniface) на відміну від монофаса має радіальну (кругову) обивку однієї сторони.

Для виготовлення рубил використовувалися найрізноманітніші породи каменю: кремінь, щільні вапняки і пісковики, сланець, кварцит та ін. Застосовувалася тільки техніка оббивання. Рубила аббевільскої культури виготовлялися методом удару каменя по каменю, створюючи при цьому на робочій частині знаряддя два збіжних у вістрі двосторонніх (біфасальних) леза. У ашельську епоху вже переходили на ударники з дерева і рогів, які були тонші більш семетричні і і мали прямі краї. У неандертальців в епоху мустьє рубала взагалі зменшилися до невеликих трикутних знарядь.

Рубило було універсальним знаряддям і могло застосовуватися в різних випадках як:

17.

Родова община – ривалий період в історії людства: від виникнення людини розумної (близько 2,5-2,8 млн років тому) і до виникнення цивілізації і державності.

Період в історії людства до винаходу писемності, після чого з'являється можливість історичних досліджень. У різних народів цей процес відбувався в різні історичні терміни, а деякі народи живуть в умовах первісності до сьогоднішнього дня. У сучасній науці прийнято розрізнювати власне первісну культуру, яка існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV—початок III тис. до н. е.) і традиційну первісну культуру.

18.

19. Матріархат – ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві.

Ендогамія – практика шлюбів у межах певної соціальної групи (роду, племені чи родини), що заохочується соціальними нормами. Прикладом ендогамії є шлюби між братом і сестрою у Єгипті фараонів. Також ендогамія притаманна первісному стаду пітекантропів та праобщині неандертальців.

Протилежністю ендогамії є екзогамія.

20.

21. Проміскуїтет – нічим не обмежені статеві зносини з багатьма партнерами.

Екзогамія – це практика шлюбів поза межами окресленої групи (роду, племені, родини) до якої людина належить. На додаток до кровних родичів, заборона може стосуватись також членів специфічної тотемної чи іншої групи.

Протилежністю екзогамії є ендогамія.

Найпоширеніщою теорією що пояснює походження екзогамії запропонована Едвардом Вестермарком, який пояснює її виникнення острахом перед інцестом. Із точку зору генетики, уникнення шлюбів між близькими родичами має наслідком зменшення кількості деяких спадкових хвороб. Вчений Мак-Леннан праця "Первісний шлюб" - 1886р. - пояснює екзогамію недостатньою кількістю жінок через вбвивство новонароджених дівчат.

Екзогамія — одна з норм первісного права, що накладала заборону на шлюби і навіть на статеве спілкування у межах певного роду. Однак екзогамія роду була невід'ємною від ендогамії племені. Екзогамію було заборонено в дуже вузьких межах (батько й дочка, матір та син, брат та сестра), але зобов'язувала до шлюбів між дітьми братів та сестер, тобто — між вельми близькими родичами по крові. У деяких племен шлюб поза межами племені навіть заборонявся. Отож, мабуть, родова екзогамія була скоріш за все, засобом зміцнення племінної ендогамії. Це фактично був спонтанно і безсвідомо відшуканий засіб висування на історичну авансцену племені як історичної спільності людей. Тим самим було зроблено історичний крок у напрямі інтеграції людства через його диференціацію

Серед сучасних дослідників історії сім’ї можна виділити різні погляди на походження екзогамії: “1) вона виникла внаслідок того, що від шлюбів між кровними родичами народжувались неповноцінні діти; 2) життя вимагало розширити соціальні контакти, мати зв’язки з іншими людськими об’єднаннями; 3) таким шляхом можна було досягнути встановлення в межах роду соціального миру, тому що статеві стосунки та конфлікти, що їх супроводжували, виносилися за його межі”

22.

Патріархат – (від грец. πατήρ - батько і άρχή - початок, влада) – останній період в історії первіснообщинного ладу. Заступив матріархат і передував класовому суспільству. Існування П. збіглося в часі з мідним віком, бронзовим віком та раннім періодом залізного віку. Перехід до П. відбувся в результаті значного розвитку продуктивних сил. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробки металів) створили умови для економічного життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материнській лінії змінився батьківським, матрилокальне поселення (життя подружжя в родовій общині дружини) – патрилокальним (дружина переселялася в родову общину чоловіка), материнський рід – батьківським або патріархальним, основним економічним осередком якого стала патріархальна сім’я. Сукупність патріархальних сімей або їх груп (патронімій) становила патріархальний рід, члени якого були зв’язані спільністю походження. Рід номінально вважався власником інтенсивно використовуваної землі, що розподілялася між сім’ями та патроніміями. За П. відбувся перехід від парного шлюбу до моногамії. Жінка значною мірою була витіснена з галузі основного виробництва й обмежена вузькими рамками домашнього господарства, позбавлена майнових та спадкових прав і опинилася в підневільному становищі. Відповідно змінилася і духовна культура первісного суспільства. Особливого розвитку набули загальнородові чоловічі культи, що зміцнювали зв’язок між членами роду в період розкладу інших родових зв’язків.

П. був часом поступового розкладу первіснообщинного ладу. За першим великим поділом праці – виділенням скотарських племен – стався 2-й – відокремлення ремесла від землеробства, з’явився торговий обмін. Розвиток П. привів до виділення в складі патріархальної сім’ї малої сім’ї, виникла сусідська община.

23.

Тотемізм – віра у містичний зв'язок, тобто «кровну» спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин (тотемом).

Зміст

24.

25. Анімізм – (від лат. anima — душа) — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Фетишизм – фр. fetichisme) — одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи — фетишам, які нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів, (наприклад, хрестиків у християн), віра в чудодійність ікон, ідолів тощо.

Фетишем може стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: камінь незвичної форми, шматок дерева, частини тіла (зуби, ікла, шматочки шкіри, висушені лапки, кістки і т. д.). Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з шанованої гори, шматочок священного дерева або зображення шанованої тварини. Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуюванням на тілі. Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів світу культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли — людиноподібні фігурки з дерева, каменю, глини^[1].

26.

27. Магія – (від грецького «чаклунство», «чарівництво») або чари — сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

28. Неолітична революція – сторичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності. Трипільська культура –

Кіммерійці – тародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н. е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.

29. ї

Скіфи – (грец. Σκύϑαι) — екзоетнонім грецького походження, який в сучасній науковій та художній літературі застосовується до практично усіх кочових племен, що належали до народів іранського кола, й мешкали у VII — III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто від степів сучасної України на заході й до сучасної Монголії та Китаю на сході. До XIX ст. (появи сучасної європейської науки) в європейській літературі назва скіфи і сармати інколи продовжувала застосовуватись до жителів Речі Посполитої і Російської Імперії, в тому числі козаків.

Походження: За найбільш розповсюдженою версією скіфи належали до іранської групи народів індоєвропейської сім'ї (версія заснована на аналізі слів з мови скіфів, які зустрічаються в писемних пам'ятках тих часів, переважно грецьких. Кількість слів — близько 200, переважно імена людей.). Існують версії про їхній зв'язок з слов'янськими, германськими та тюркськими народами, які розглядаються як їх прямі нащадки та спадкоємці їхньої культури.

У персидських та індійських джерелах скіфи відомі як сака та шак'я відповідно.

30.

Територіальна община – орма соціальної (колективної) організації людей,натовп дружніх людей,місцева спільнота, місцева організація та частина суспільства; характерна майже для всіх народів.

Виникла за часів первіснообщинного ладу. Її ознаками були спільна власність на засоби виробництва та звичаєві форми самоврядування. З розвитком суспільства, майнової нерівності і приватної власності змінювалась і форма общини: родова (матріархат), сімейна (патріархат), сільська (поземельна). З утворенням великого феодального землеволодіння втратила незалежність, перетворившись на залежну від панівних верств організацію безпосередніх виробників. Розпалася з розвитком капіталістичних відносин.

лат. civitas — держава (від "держати") — об'єднуючий фактор декількох політій.

31.

Майнова диференціація суспільства – культура первісної доби, найбільшого періоду в історії людства — від виникнення людини (близько мільйона років тому) і до появи державності.

У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть тепер живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру — що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV — початок III тисячоліття до н. е.), і традиційну первісну культуру.

32.

33. Сармати – (грец. Σαρμάται) — кочовий іраномовний народ, що мешкав на межі нашої ери на території сучасної України, тогочасної Сарматії. Споріднений зі скіфами. Епізодично згадується в працях античних істориків. Інколи називається савроматами. У ранньому новому часі, під впливом ідей сарматизму, нащадками сарматів вважали себе шляхта та козаки. В українській публіцистиці та романтичній історіографії 18 — 19 століття нащадками сарматського народу зображалися русини-українц

34. Велике переселення народів – (грец. Σαρμάται) — кочовий іраномовний народ, що мешкав на межі нашої ери на території сучасної України, тогочасної Сарматії. Споріднений зі скіфами. Епізодично згадується в працях античних істориків. Інколи називається савроматами. У ранньому новому часі, під впливом ідей сарматизму, нащадками сарматів вважали себе шляхта та козаки. В українській публіцистиці та романтичній історіографії 18 — 19 століття нащадками сарматського народу зображалися русини-українц

35. Грецька колонізація – процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях. Сам термін «колонізація» походить від лат. colo (живу, населяю, обробляю). Греки називали новостворені поселення апойкіс від слова апойкео (виселяюсь). Місто, яке заснувало свою колонію, носило назву метрополія (місто -мати). Власне, грецька колонізація мала такий вплив на подальший розвиток

• Метрополія – «імперіалістична держава (від слова «держати»), що володіє колоніями; столиця; у Стародавній Греції місто-держава(поліс), яке заснувало свої поселення (колонії) на інших землях».^[1]

36.

37. Місто-поліс – (фінік. , грец. πόλις, лат. civitas) в сучасному значенні — місто-держава, міська громада; звідси політія — особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.

38. Венеди – венети, венти, енети (порівняй — анти) — найдавніша назва слов'ян, під якою вони згадуються в античних джерелах. Територія, яку населяли венеди, охоплювала широкі простори від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. З венедами пов'язують зубрицьку культуру.

39. Анти – рупа ймовірно слов'янських племен, що згадується візантійськими авторами з 4 ст. до початку 7 ст.

40. –

Протодержава – протодержава чи союз корейських племен в залізному столітті на півдні Корейського півострова, що існував протягом III і II століть до н. е..

Чінгук на півночі межував з королівством Кочосон. Столиця знаходилася в південній частині басейну річки Ханган.

Чінгук був попередником конфедерацій Самхан.

У південнокорейській історіографії Чінгук приділяють небагато уваги, називаючи його «державою», але дуже маленькою, що перебувала на території майбутньої протодержави Махан. Історики Північної Кореї приділяють Чінгуку набагато більше уваги. У КНДР вважають, що Чінгук був державою і утворився в IV ст. до н. е. У китайському творі IV—V ст. «Історія пізньої династії Хань» (Хоу хан шу) північнокорейські учені знаходять свідчення того, що Чінгук займало величезну територію півдня Корейського півострова — територію, яку в подальшому займуть всі три протодержави Махан, Пьонхан і Чінхан

41.

42. Геродот – (грец. Ἡρόδοτος), (між 490 і 480 до н. е. — бл.425 до н. е.) — давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.

Поиск по сайту: