Тривалість дії ОР на місцевості називають стійкістю зараження, під якою

розуміють час збереження ними уражаючої дії.

Стійкість ОР на місцевості залежить від їхньої хімічної активності і сукупності фізико-хімічних властивостей (температури кипіння, тиску насиченої пари, летючості, у визначеній мері – в'язкості і температури плавлення).

Стійкість ОР у незмінних лабораторних умовах приблизно можна оцінити по так називаній відносній стійкості Q – безрозмірній величині, що показує, наскільки конкретна ОР при визначеній температурі повітря випаровується швидше чи повільніше, ніж вода при температурі повітря 15⁰С.

Зі зниженням температури стійкість ОР збільшується.

Варто пам'ятати, що відносна стійкість не характеризує тривалість уражаючої дії отруйної речовини, оскільки вона визначається не тільки летючістю і стійкістю ОР на місцевості, але і його токсичністю.

Реальна стійкість ОР на місцевості залежить від кліматичних і метеорологічних умов, що сприяють прискоренню або уповільненню випару речовини. При цьому найбільше значення мають температура повітря і ґрунту, вертикальна стійкість приземного шару атмосфери і швидкість вітру. Природно, що в зимових умовах при інверсії й у безвітряну погоду стійкість ОР буде максимальною, а влітку при конвекції і сильному вітрі – мінімальною.

Доцільно зауважити, що стійкість ОР по тривалості перебування її на зараженій поверхні не завжди збігається із здатністю заражати атмосферу. Так, при низьких температурах речовина НD випаровується настільки повільно, що скільки-небудь серйозного зараження повітря порою не відбувається. При середній щільності зараження 25 г/м² і середній швидкості вітру стійкість Н_D у літніх умовах (25⁰С) складає 1…1,5 доби., при 10⁰С – кілька діб, а в деяких випадках і тижнів.

Летючі низько киплячі ОР типу AC та СG практично не заражають поверхні об’єктів, вони нестійкі, і час їхньої уражаючої дії відповідає часу отруєння атмосфери. У стійких ОР з максимальними концентраціями, що значно перевищують бойові, час уражаючої дії залежить від тривалості зараження поверхні. Тому часто, хоча і не завжди правильно, стійкість ОР на місцевості дорівнює часу їхньої вражаючого дії в атмосфері.

Отруйні речовини у виді грубо дисперсних аерозолів і крапель заражають місцевість і розташовані на ній об'єкти, одяг, засоби захисту і джерела води. Вони здатні уражати людей і тварин, як у момент осідання, так і після створення заражених ділянок місцевості. В останньому випадку ураження може бути отримано інгаляційним шляхом унаслідок випару ОР с заражених поверхонь, у результаті шкірної резорбції при контакті людей і тварин з цими поверхнями чи перорально при вживанні заражених продуктів харчування і води.

Кількісною характеристикою ступеня зараження різних поверхонь, у тому числі і незахищених шкірних покривів, є щільність зараження, під якою розуміють масу ОР, що приходиться на одиницю площі зараженої поверхні; D=M/S, де D – щільність зараження, мг/см² (г/м², кг/га, т/км²); М – кількість ОР, мг (г, кг, т); S – площа зараженої поверхні, см² (м², га, км²); 1 мг/см² = 10 г/м² = 100 кг/га = 10 т/км².

Кожна ОР характеризується діапазоном бойових щільностей зараження місцевості разом з розташованими на ній людьми, тваринами і різними об'єктами, значення яких залежать від токсичності ОР и від розв'язуваних задач. Так, по іноземним даним, бойові щільності зараження місцевості речовиною VХ при виконанні задачі на знищення людей, захищених протигазами, складає 0,002…0,01 мг/см² (0,02…0,1 т/км²). Відповідні бойові щільності зараження для НD дорівнюють 0,2…5 мг/см² (2…5 т/км²).

В залежності від способів застосування хімічної зброї і властивостей отруйних речовин ними можуть бути заражені атмосфера, місцевість, або комбіноване зараження атмосфери і місцевості.

Хмара пари (туману, диму, мряки) ОР, що утворюється безпосередньо в момент застосування хімічної зброї, наприклад, при спрацьовуванні хімічних боєприпасів, називається первинною хмарою. Вона є причиною безпосереднього ураження незахищених людей і тварин.

Хмара пари ОР, що утворюється за рахунок випару отруйної речовини з зараженій місцевості, техніки і споруджень, називають вторинною хмарою.

Як первинна, так і вторинна хмари ОР поширюються в напрямку вітру на значні відстані від місця утворення. Відстань від підвітряного краю ділянки застосування хімічної зброї (ділянки зараження) до зовнішньої границі зараженої місцевості, на якій зберігається бойова концентрація ОР, називається глибиною поширення хмари зараженого повітря.

Глибина поширення первинної хмари зараженого повітря залежить від багатьох факторів, з яких основними є первісна концентрація ОР, ступінь вертикальної стійкості приземного шару атмосфери, швидкість вітру, топографія місцевості.

Глибина поширення хмари ОР практично прямо пропорційна початковій концентрації ОР. При конвекції глибина поширення первинної хмари буде в 3 рази менша, а при інверсії – у 3 рази більша, ніж при ізотермії. Якщо на шляху хмари зараженої атмосфери зустрічається лісовий масив чи височина, то глибина її поширення зменшується.

Середня глибина поширення первинної хмари зараженого повітря на відкритій місцевості при ізотермії складає 2…5 і 15…25 км відповідно для нервово-паралітичних та шкіряно-наривних ОР.

Глибина поширення вторинної хмари зараженого повітря також обумовлена декількома факторами. Чим більша ділянка і щільність зараження, тим далі по напрямку вітру поширюється вторинна хмара. Вплив швидкості вітру, ступеня вертикальної стійкості повітря і топографічних особливостей місцевості на глибину поширення вторинної хмари аналогічно впливу цих факторів на поведінку первинної хмари.

Початковий момент уражаючої дії хмари зараженої атмосфери залежить головним чином від швидкості вітру і видалення від підвітряній границі району застосування хімічної зброї. Середня тривалість уражаючої дії первинної хмари відносно невелика і не перевищує 20…30 хвилин. Середня тривалість уражаючої дії вторинної хмари визначається часом повного випару ОР с заражених поверхонь і виміряється годинами і навіть може становити декілька діб.

Таким чином, глибина поширення первинної і вторинної хмар зараженої атмосфери і тривалість їхньої вражаючої дії визначаються масштабом застосування, фізико-хімічними і токсичними властивостями ОР.

Дамо коротку характеристику отруйним речовинам нервово-паралітичної дії.

Потрапляючи в організм, ОР нервово–паралітичної дії уражають нервову систему. Характерним симптомом ураження є звуження зіниць очей (міоз).

Основними представниками цієї групи ОР є зарин (GВ) і ві-ікс (VХ).

Зарин (GВ) – безбарвна чи жовтувата летюча рідина, практично без запаху, узимку не замерзає. Змішується з водою й органічними розчинниками в будь-яких відносинах, добре розчиняється в жирах. Стійкий до дії води, що обумовлює зараження непротічних водойм на тривалий час – до 2 місяців. Зарин застосовується для ураження живої сили шляхом зараження приземного шару повітря нанесенням коротких вогневих нальотів артилерією, ударами ракет і тактичної авіації. Основний бойовий стан – пара. Пара зарину при середніх метеорологічних умовах може поширюватися за вітром до 20 км від місця застосування. Стійкість зарину улітку – кілька годин, узимку – до 2 діб.

Пара зарину здатна поглинатися одягом і після виходу з зараженої атмосфери десорбируватися, заражаючи повітря. Тому протигази знімаються тільки після проведення спеціальної обробки і контролю зараженості повітря.

Ві-ікс (VХ) – мало летюча безбарвна рідина, що не має запаху і не замерзає узимку. У воді розчиняється помірно (5%), в органічних розчинниках і жирах – добре. Заражає відкриті водойми на дуже тривалий період – до 6 місяців. Основний бойовий стан – грубо дисперсні аерозолі. Аерозолі VХ заражають приземні шари повітря і поширюються по напрямку вітру на глибину від 5 до 20 км, уражають людей через органи дихання, відкриті ділянки шкіри і одяг, а також заражають місцевість, техніку і відкриті водойми. VХ застосовується артилерією, авіацією, а також за допомогою хімічних фугасів. Поверхні техніки та інших об’єктів, заражені краплями VХ, небезпечні влітку протягом 1...3 доби, узимку – З0 діб.

Стійкість VХ на місцевості (шкіряно-резорбтивна дія): улітку – від 7 до 15 діб, узимку – на весь період до настання тепла.

До отруйних речовин нервово-паралітичної дії відноситься також зоман (GD), що по своїх властивостях займає проміжне положення між зарином і VХ.

Нервово-паралітичні ОР здатні уражати людину при будь-якому способі надходження в організм. При інгаляційній поразці в легкому ступені спостерігаються погіршення зору, звуження зіниць очей (міоз), утруднення дихання, почуття ваги в грудях (загрудинний ефект), підсилюється виділення слини і слизу з носа. Ці явища супроводжуються сильними головними болями і можуть зберігатися від 2 до 3 діб. При впливі на організм смертельних концентрацій ОР виникають сильний міоз, задуха, рясне слиновиділення і потовиділення, з'являються почуття страху, блювота і понос, судороги, що можуть продовжуватися кілька годин, утрата свідомості. Смерть настає від паралічу дихальних м’язів і зупинки серця.

При дії через шкіру картина ураження в основному аналогічна інгаляційної. Відмінність у тім, що симптоми виявляються через якийсь час (від декількох хвилин до декількох годин). При цьому з'являється м'язове посмикування в місці усмоктування ОР, потім судороги, м'язова слабість і параліч.

Перша допомога. Ураженому необхідно надіти протигаз (при влученні аерозолів чи крапель ОР на шкіру обличчя протигаз надівається тільки після обробки обличчя рідиною з індивідуального протихімічного пакету – ІПП). Увести антидот за допомогою шприць-тюбіку з червоним ковпачком з аптечки індивідуальної і видалити ураженого із зараженої атмосфери. Якщо протягом 10 хвилин судороги не зняті, антидот увести повторно. За необхідністю зробити штучне дихання. При зараженні ОР шкіри, негайно обробити заражені місця за допомогою ІПП.

Уражений доставляється на медичний пункт.

Наявність нервово–паралітичних ОР у повітрі, на місцевості і техніці виявляється за допомогою приладів хімічної розвідки.

Охарактеризуємо отруйні речовини загально отруйної дії

Отруйні речовини загально отруйної дії, потрапляючи в організм, порушують передачу кисню з крові до тканин. Вони є самими швидкодіючими ОР. До них відносяться синильна кислота (АС) і хлорциан (СК).

Синильна кислота – безбарвна рідина, що швидко випаровується, має запах гіркого мигдалю. Не заражає місцевість і техніку. Дегазація приміщень, закритих машин здійснюється провітрюванням. На відкритому повітрі можливо значне сорбировання синильної кислоти одягом. Його знезаражування досягається також провітрюванням. Температура кристалізації синильної кислоти становить −14°С, тому в холодний час вона застосовується в суміші з хлорцианом чи іншими ОР. Синильна кислота може застосовуватися хімічними авіабомбами великого калібру. Ураження настає при вдиханні зараженого повітря. Засобами захисту від синильної кислоти є протигаз, сховища, оснащені фільтровентиляційними установками.

При ураженні синильною кислотою з'являється неприємний присмак металу і печіння в роті, оніміння кінчика язика, поколювання в очах, першіння в горлі, стан занепокоєння, слабість і запаморочення. Потім з'являється почуття страху, розширюються зіниці, пульс стає рідким, а дихання нерівномірним. Уражений непритомніє і починається приступ тремтіння м’язів, за чим настає параліч. Смерть настає від респіраторного шоку (зупинки дихання). При дії дуже високих концентрацій виникає так називана блискавична форма ураження: уражений відразу ж непритомніє, його дихання стає частим і поверхневим, потім розвиваються судороги, параліч і настає смерть. При поразці синильною кислотою спостерігається рожеве фарбування обличчя і слизуватих оболонок. Синильна кислота кумулятивною дією не володіє.

Перша допомога. На ураженого надягти протигаз, роздавити ампулу з антидотом від синильної кислоти і ввести її у підмасочний простір шолом-маски протигаза. При необхідності зробити штучне дихання.

Виявляється синильна кислота за допомогою приладів хімічної розвідки.

Наступним компонентом хімічної зброї є отруйні речовини психохімічної дії. В даний час на озброєнні деяких армій знаходиться психохімічна ОР Бі-Зет (ВZ).

ВZ – біла кристалічна речовина без запаху, погано розчинна у воді, добре розчиняється в хлороформі, діхлоретані і підкисленій воді. Основний бойовий стан – аерозолі. Застосовується за допомогою авіаційних боєприпасів.

ВZ уражає організм при вдиханні зараженого повітря та прийому зараженої їжі і води. Дія цієї ОР починає виявлятися через 0,5…3 години. При дії малих концентрацій настають сонливість і зниження працездатності. При дії великих концентрацій на початковому етапі протягом декількох годин спостерігаються прискорене серцебиття, сухість шкіри і сухість у роті, розширення зіниць і зниження м’язової активності. У наступні 8 годин мають місце заціпеніння і загальмованість мови. Потім розвивається період дії ОР, який продовжується до 4 діб. Через 2…3 доби після ураження ОР починається поступове повернення до нормального стану.

Перша допомога. На ураженого надягти протигаз і видалити його з осередку ураження. При виході на незаражену місцевість зробити часткову санітарну обробку відкритих ділянок тіла за допомогою ІПП. витрусити одяг, очі і носоглотку промити чистою водою.

Виявлення ВZ в атмосфері здійснюється військовими приладами хімічної розвідки.

У воєнних цілях можуть застосовуватися також і отруйні речовини дратівної дії.

Отруйними речовинами дратівної дії є хімічні сполуки, що викликають роздратування очей й органів дихання. Основними представниками ОР цього класу є СS і СR.

До отруйних речовин даного класу відноситься також хлорацетофенон (СN). Хлорацетофенон діє на організм подібно СS і СR, але є менш токсичним.

СS – біла, тверда, мало летюча кристалічна речовина з запахом перцю. Погано розчиняється у воді, у спирті, в ацетоні, хлороформі. Бойовий стан – аерозолі. Застосовується за допомогою хімічних авіаційних бомб, артилерійських снарядів, генераторів аерозолів і димових гранат. Можливе використання у виді довгостроково діючих рецептур СS-1 і СS-2.

СS у малих концентраціях має дратівну дію на очі і верхні дихальні шляхи, а у великих концентраціях викликає опіки відкритих ділянок шкіри, у деяких випадках – параліч дихання, зупинку серця і навіть смерть. Ознаки ураження: сильне печіння і біль в очах і грудях, сильна сльозотеча, мимовільне змикання вік, чмихання, нежить (іноді з кров'ю), хворобливе печіння в роті, носоглотці, у верхніх дихальних шляхах, кашель і біль у грудях. При виході з зараженої атмосфери чи після надягання протигаза симптоми продовжують наростати протягом 15…20 хвилин, а потім поступово протягом 1…3 годин затихають.

СR – кристалічна речовина жовтого кольору. У воді розчиняється погано, а в органічних розчинниках – добре. Бойове застосування аналогічне СS. Токсична дія СR подібна СS, але робить більш сильну дратівну дію на очі і верхні дихальні шляхи.

При впливі дратівних ОР необхідно надягти протигаз. При сильному роздратуванні верхніх дихальних шляхів (сильний кашель, печіння, біль у носоглотці) роздавити ампулу з проти димною сумішшю і ввести її під шолом-маску протигаза. Після виходу з зараженої атмосфери прополоскати рот, носоглотку, промити очі 2% розчином питної соди або чистою водою. Видалити ОР с одягу витрушуванням або чищенням.

Окрему групу складають отруйні речовини задушливої дії.

До даної групи ОР відноситься фосген (СG).

Фосген (СG) при звичайних умовах безбарвний газ, важчий повітря в 3,5 рази, з характерним запахом прілого сіна чи гнилих фруктів. У воді розчиняється погано і легко нею розкладається. Бойовий стан – пара. Стійкість на місцевості 30…50 хвилин, можливий застій пари у траншеях, ярах від 2 до 3 годин. Глибина поширення зараженого повітря від 2 до 3 км.

Фосген уражає організм тільки при вдиханні його пари, при цьому відчувається слабке роздратування слизуватої оболонки очей, сльозотеча, неприємний солодкуватий смак у роті, запаморочення, загальна слабість, кашель, стиснення в грудях, нудота (блювота). Після виходу з зараженої атмосфери ці явища проходять, і протягом 4…5 годин уражений знаходиться в стадії благополуччя. Потім унаслідок набряку легенів настає різке погіршення стану: учащається дихання, з'являються сильний кашель з рясним виділенням пінистого мокротиння, головний біль, задуха, посиніння губів, частішання пульсу, біль в області серця, слабкість. Температура тіла піднімається до 38…39°С. Набряк легенів триває кілька діб і звичайно закінчується смертельним результатом.

Перша допомога. На ураженого надягти протигаз, вивести з зараженої атмосфери, надати повний спокій, полегшити дихання (зняти поясний ремінь, розстебнути ґудзика), укрити від холоду, дати гаряче питво і якнайшвидше доставити в медичний пункт.

Фосген виявляється приладами хімічної розвідки.

Найстарішими представниками спорядження хімічних засобів ведення збройної боротьби є отруйні речовини шкіряно-наривної дії.

Основною ОР шкіряно-наривної дії є іприт. На озброєнні може знаходитись як технічний (Н) так і очищений іприт (НD).

Іприт являє собою жовтувату чи темно-буру рідину із запахом часнику чи гірчиці, добре розчинну в органічних розчинниках і погано – у воді. Іприт важчий за воду, замерзає при температурі близько – 14°С, Легко усмоктується в різні лакофарбові покриття, гумовотехнічні і пористі матеріали, що приводить до їхнього глибинного зараження. На повітрі іприт випаровується повільно. Основний бойовий стан іприту краплинно–рідинний чи аерозольний. Однак іприт здатний створювати небезпечні концентрації своєю парою за рахунок природного випару із зараженої місцевості. У бойових умовах іприт може бути застосований артилерією (мінометами), авіацією, а також фугасами. Ураження особового складу досягається шляхом зараження приземного шару повітря парою та аерозолями іприту, зараженням аерозолями і краплями відкритих ділянок шкіри, одягу, техніки і ділянок місцевості.

Глибина поширення пари іприту складає від 1 до 20 км для відкритих ділянок місцевості. Іприт здатний заражати місцевість улітку до 2 діб, узимку до 2…3 тижнів. Техніка, заражена іпритом, становить небезпеку для незахищених засобами захисту людей і підлягає дегазації. Іприт заражає непротічні водойми на 2…3 місяці.

Іприт наносить ураження при будь-яких шляхах проникнення в організм. Ураження слизуватих оболонок очей, носоглотки і верхніх дихальних шляхів виявляються навіть при незначних його концентраціях. При більш високих концентраціях поряд з місцевими поразками відбувається загальне отруєння організму. Іприт має схований період дії (2…8 год.) і володіє кумулятивністю. У момент контакту з іпритом роздратування шкіри і болючі ефекти відсутні. Уражені іпритом місця як правило інфікуються. Поразка шкіри починається з почервоніння, що виявляється через 2…6 годин послу зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні міхури, наповнені жовтою прозорою рідиною. У наступному відбувається злиття міхурів. Через 2…3 дні міхури лопаються й утворюється незагойна 20…30 діб виразка. Якщо у виразку попадає інфекція, то загоєння настає через 2…3 місяця. При вдиханні пари чи аерозолів іприту перші ознаки ураження виявляються через кілька годин у виді сухості і печіння в носоглотці, потім настає сильний набряк слизуватої носоглотки, що супроводжується гнійними виділеннями. У важких випадках розвивається запалення легенів, смерть настає на 3…4-й день від задухи. Особливо чуттєві до пари іприту очі. При дії пари іприту на очі з'являється відчуття у них піску, сльозотеча, світлобоязнь, потім відбуваються почервоніння і набряк слизуватої оболонки очей. Такий стан супроводжується рясним виділенням гною. Влучення в очі краплинно-рідинного іприту може привести до сліпоти.

Перша допомога. Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП. Очі і ніс варто рясно промити, а рот і горло прополоскати 2% розчином питної соди або чистою водою. При отруєнні водою чи їжею, заражених іпритом, викликати блювоту, а потім увести кашку, приготовлену з розрахунку 25 мг активованого вугілля на 100 мл води.

Наявність пари іприту визначається за допомогою приладів хімічної розвідки.

Для захисту від іприту використовуються протигаз і загальновійськовий захисний комплект, сховища, обладнані фільтровентиляційними установками.

Третім компонентом зброї масового ураження є бактеріологічна (біологічна) зброя.

Бактеріологічна (біологічна) зброя – це спеціальні боєприпаси і бойові прилади, споряджені бактеріальними (біологічними) засобами.

У якості бактеріальних (біологічних) засобів можуть бути використані:

для ураження людей – збудники бактеріальних захворювань, таких як: чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, холера; збудники вірусних захворювань – натуральної віспи, жовтої лихоманки, венесуельського енцефаломіеліту коней; збудники риккетсіозів – сипного тифу, плямистої лихоманки Скелястих гір, Ку-лихоманки; збудники грибкових захворювань – кокцидіодомікозу, покардіозу, гистоплазмозу;

для ураження тварин – збудники ящура, чуми великої рогатої худоби, чуми свиней, сибірської виразки, сапу, африканської лихоманки свиней, помилкового сказу та інших захворювань;

для знищення рослин – збудники іржі хлібних злаків, фітофторозу картоплі, пізнього зів'янення кукурудзи й інших культур; комахи-шкідники сільськогосподарських рослин; фітотоксиканти, дефоліанти, гербіциди та інші хімічні речовини.

Істотною особливістю бактеріологічної (біологічної) зброї є наявність схованого періоду дії, протягом якого уражені залишаються працездатними і виконують свої обов'язки, а потім раптово занедужують.

Схований період може бути різним, наприклад, при зараженні чумою і холерою він може тривати від декількох годин до 3…6 діб, сипним тифом до 14 діб.

Для доставки бактеріальних (біологічних) засобів використовуються ті ж носії, що і для ядерної і хімічної зброї (авіаційні бомби, снаряди, міни, ракети, генератори аерозолів і інші пристрої). Крім того, бактеріальні (біологічні) рецептури можуть бути застосовані диверсійним шляхом.

Основним способом застосування бактеріальних (біологічних) засобів вважається зараження приземного шару повітря. При вибуху боєприпасів чи спрацьовуванні генераторів утворюється аерозольна хмара, по шляху поширення якої частинки рецептури заражають місцевість. Можливе застосування бактеріальних (біологічних) засобів за допомогою заражених хвороботворними мікробами комах, кліщів, гризунів і ін.

Застосування супротивником бактеріологічної (біологічної) зброї може бути виявлено по наступним зовнішнім ознакам: утворенню аерозольної хмари після вибуху боєприпасів чи при спрацьовуванні генераторів; виявленні залишків спеціальних контейнерів, боєприпасів і інших видів озброєння;

наявності великої кількості комах, кліщів, гризунів, невідомих для даної місцевості, і т.п.

Хвороботворні мікроби не можуть бути виявлені органами відчуттів людини. Це можливо тільки за допомогою технічних засобів неспецифічної та специфічної бактеріологічної (біологічної) розвідки.

Наведемо описи деяких хвороб, збудники яких можуть бути використані в якості біологічних засобів.

Сибірська виразка (синоніми: злоякісний карбункул; anthrax – англ.; Milzbrand − німец.; charbon, anthrax carbon − франц.) −- гостра інфекційна хвороба, що протікає переважно у виді шкірної форми, рідше спостерігається легенева і кишкова форми. Відноситься до зоонозам.

Збудник хвороби − Bacillus anthracis являє собою досить велику паличку, довжиною 6…10 мкм і шириною 1…2 мкм. Вона нерухома, утворює спори і капсули. Добре росте на різних живильних середовищах. Вегетативні форми швидко гинуть без доступу повітря, при прогріванні, під впливом різних дезинфікуючих засобів. Спори сибірської виразки дуже стійкі, вони можуть зберігатися в ґрунті до 10 років і більше. Спори утворюються поза організмом при доступі вільного кисню. Вірулентність збудника обумовлена наявністю капсули і екзотоксину. Крім пеніциліну збудник сибірської виразки чуттєвий також до антибіотиків тетрациклінової групи, левоміцетину, стрептоміцину, неоміцину.

Джерело інфекції − домашні тварини (велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, свині). Зараження може наставати при догляді за хворими тваринами, забої худоби, обробці м'яса, а також при контакті з продуктами тваринництва (шкіри, хутряні вироби, вовна, щетина), засіяними спорами сибіровиразкового мікробу, з ґрунтом, у якому спори сибіровиразкового збудника зберігаються протягом багатьох років. Якщо спори попадають у шкіру через мікротравми; при аліментарному інфікуванні (уживання заражених продуктів), виникає кишкова форма хвороби.

Передача збудника може здійснюватися аерогенним шляхом (вдихання інфікованого пилу, кісткового борошна). У цих випадках виникають легеневі і генералізовані форми сибірської виразки. У країнах Африки допускається можливість передачі інфекції за допомогою укусів кровосмоктуючих комах. Зараження людини від людини звичайно не спостерігається. Сибірська виразка поширена в багатьох країнах Азії, Африки і Південної Америки. У США і країнах Європи спостерігаються одиничні випадки захворювань цією хворобою.

Воротами інфекції частіше служить шкіра. Звичайно збудник впроваджується в шкірні покриви верхніх кінцівок (біля половини усіх випадків) і голови (20…30%), рідше тулуба (3…8%) і ніг (1…2%).В основному уражаються відкриті ділянки шкіри. Уже через кілька годин після зараження починається розмноження збудника в місці воріт інфекції (у шкірі). При цьому збудники утворюють капсули і виділяють екзотоксин, що викликає щільний набряк і некроз. З місць первинного розмноження збудники по лімфатичних судинах досягають регіонарних лімфатичних вузлів, а надалі можливо гематогенне поширення мікробів по різних органах. При шкірній формі в місці первинного запально-некротичного вогнища вторинна бактеріальна інфекція особливої ролі не грає.

При аерогенному зараженні спори фагоцитируются альвеолярними макрофагами, потім вони попадають у медіастенальні лімфатичні вузли, де відбувається розмноження і нагромадження збудника, некротизируються і лімфатичні вузли средостенія, що приводить до геморрагичного медиастеніту і бактеріємії. У результаті бактеріємії виникає вторинна геморрагична сибіровиразна пневмонія.

При вживанні інфікованого (і недостатньо прогрітого) м'яса спори проникають у під слизисту оболонку і регіонарні лімфатичні вузли. Розвивається кишкова форма сибірської виразки, при якій збудники також проникають у кров і захворювання переходить у септичну форму. Таким чином, септичний плин може виникнути при будь-якій формі сибірської виразки. У патогенезі сибірської виразки велике значення має вплив токсинів, утворених збудником. Перенесене захворювання залишає після себе стійкий імунітет, хоча і існують описи повторних захворювань через 10…20 років після першого.

Симптоми і плин. Інкубаційний період коливається від декількох годин до 8 діб (частіше 2…3 доби). Розрізняють шкірну, легеневу (інгаляційну) і кишкову форми сибірської виразки, останні дві форми характеризуються гематогенною дисемінацією мікроорганізмів і поєднуються іноді за назвою генералізованої (септичної) форми, хоча по змінах в області воріт інфекції ці дві форми розрізняються між собою. Найчастіше спостерігається шкірна форма (у 95%), рідко легенева і дуже рідко (менш 1%) кишкова.

Шкірна форма підрозділяється на наступні клінічні різновиди: карбункульозна, едематозна, буллезна і еризипелоїдна. Найчастіше зустрічається карбункульозний різновид. Шкірна форма характеризується місцевими змінами в області воріт інфекції. На початку в місці поразки виникає червона пляма, що піднімається над рівнем шкіри, утворюючи папулу, потім на місці папули розвивається везикула, через якийсь час везикула перетворюється в пустулу, а потім у виразку. Процес протікає швидко, з моменту появи плями до утворення пустули проходить кілька годин. Місце хворі відзначають сверблячку і печіння. Уміст пустули часто має темний колір за рахунок домішки крові. При порушенні цілісності пустули (частіше при дряпанні) утворюється виразка, що покривається темною кіркою. Навколо центрального струпа розташовуються у виді намиста вторинні пустули, при руйнуванні яких розміри виразки збільшуються. Навколо виразки відзначається набряк і гіперемія шкіри, що особливо виражені при локалізації процесу на обличчі. Характерне зниження чи повна відсутність чутливості в області виразки.

Найчастіше виразка локалізується на верхніх кінцівках: пальці, кість, передпліччя, плече (500 випадків з 1 300), далі йдуть чоло, скроні, тім'я, вилиця, щока, віко, нижня щелепа, підборіддя (480 хворих), шия і потилиця (200), груди, ключиця, грудні залози, спина, живіт (70), на нижніх кінцівках виразка локалізувалася лише в 30 осіб. Інші локалізації були рідкими.

Ознаки загальної інтоксикації (лихоманка до 40⁰С, загальна слабість, розбитість, головний біль, адінамія, тахікардія) з'являються до кінця першої доби або на 2-й день хвороби. Лихоманка тримається протягом 5…7 днів, температура тіла знижується критично. Місцеві зміни в області виразки поступово гояться, і до кінця 2…3–й тижня струп відривається. Звичайно буває одинична виразка, хоча іноді можуть бути і множинні (2…5 і навіть 36). Збільшення числа виразок помітного впливу на ступінь ваги плину захворювання не робить. Більший вплив на вагу перебігу хвороби робить вік хворого. До введення в практику антибіотиків серед хворих старіше 50 років летальність була в 5 разів вища (54%), ніж у осіб більш молодого віку (8…11%).

У щеплених проти сибірської виразки шкірні зміни можуть бути дуже незначними, нагадуючи звичайний фурункул, а загальні ознаки інтоксикації можуть бути відсутніми.

Едематозна різновид шкірної форми сибірської виразки спостерігається рідко і характеризується розвитком набряку без видимого карбункула на початку хвороби. Захворювання протікає більш важко з вираженими проявами загальної інтоксикації. Пізніше на місці щільного безболісного набряку з'являється некроз шкіри, що покривається струпом.

Буллезна різновид шкірної форми сибірської виразки також спостерігається рідко. Вона характеризується тим, що на місці типового карбункула в області воріт інфекції утворюються міхури, наповнені геморрагічною рідиною. Вони виникають на збудженому інфільтрованому підставу. Міхури досягають великих розмірів і розкриваються лише на 5…10-й день хвороби. На їхньому місці утвориться велика некротична (виразкова) поверхня. Цей різновид сибірської виразки протікає з високою лихоманкою і вираженими симптомами загальної інтоксикації.

Еризипелоїдна різновид шкірної форми сибірської виразки спостерігається найбільш рідко. Особливістю її є утворення великої кількості білуватих міхурів, наповнених прозорою рідиною, розташованих на припухлій, почервонілій, але безболісній шкірі. Після розкриття міхурів залишаються множинні виразки, що швидко підсихають. Цей різновид характеризується більш легким плином і успішним результатом.

Легенева форма сибірської виразки починається гостро, протікає важко і навіть при сучасних методах лікування може закінчитися летально. Серед повного здоров'я виникає приголомшливий озноб, температура тіла швидко досягає високих цифр (40⁰С і вище), відзначається кон’юнктиви (сльозотечу, світлобоязнь, гіперемія кон’юнктив), катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів (чхання, нежить, хрипкий голос, кашель). Стан хворих з перших годин хвороби стає важким, з'являються сильні колючі болі у грудях, задишка, ціаноз, тахікардія (до 120...140 уд/хв.). У мокротинні спостерігається домішка крові. Над легенями визначаються ділянки притуплення перкуторного звуку, сухі і вологі хрипи, іноді шум тертя плеври. Смерть настає через 2…3 дня.

Кишкова форма сибірської виразки характеризується загальною інтоксикацією, підвищенням температури тіла, болями в епігастріі, рідким калом і блювотою. У блювотних масах і у випорожненнях може бути домішка крові. Живіт роздутий, різко хворобливий при пальпації, виявляються ознаки роздратування очеревини. Стан хворого прогресивно погіршується і при явищах інфекційно-токсичного шоку хворі вмирають.

При кожній з описаних форм може розвитися сибіровиразковий сепсис з бактеріємією, виникненням вторинних осередків (менінгіт, поразка печінки, бруньок, селезінки й інші).

Діагноз і диференціальний діагноз. Розпізнавання сибірської виразки ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу (професія хворого, характер оброблюваного матеріалу, відкіля доставлене сировина, контакт із хворими тваринами й ін.). Враховуються також характерні зміни шкіри в області воріт інфекції (розташування на відкритих ділянках шкіри, наявність темного струпа, оточеного вторинними пустулами, набряком і гіперемією, анестезія виразки). Варто враховувати, що в щеплених усі зміни шкіри можуть бути виражені слабко і нагадувати стафілококові захворювання (фурункул і інші). Лабораторним підтвердженням діагнозу служить виділення культури сибіро виразкової палички і її ідентифікація. Для дослідження беруть уміст пустули, везикули, тихорєцької випіт з-під струпа. При підозрі на легеневу форму беруть кров, мокротиння, випорожнення. При шкірних формах гемокультура виділяється рідко.

Узяття і пересилання матеріалу проводять з дотриманням усіх правил роботи з особливо небезпечними інфекціями. Для дослідження матеріалу (шкіри, вовну) застосовують реакцію термопреципітації (реакція Асколи). Для виявлення збудника використовують також імунофлуоресцентний метод. Як допоміжний метод можна використовувати шкірно-алергійну пробу зі специфічним алергеном ─ антраксином. Препарат уводять внутришкірно (0,1 мл). Результат враховують через 24 і 48 год. Позитивної вважається реакція при наявності гіперемії й інфільтрату понад 10 мм у діаметрі за умови, що реакція не зникла через 48 год.

Диференціювати необхідно від фурункула, карбункула, пики, зокрема від буллезной форми. Легеневу (інгаляційну) форму сибірської виразки диференціюють від легеневої форми чуми, туляремії, меліоідоза, легіонеллеза і важких пневмоній інший етиології.

Другою не менш небезпечною хворобою є холера. Вона відноситься до особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Збудник хвороби − холерний вібріон. Інкубаційний період хвороби – 1…5 діб. Джерелом інфекції є хвора людина і бактеріоносій. Хворі в гострій стадії виділяють збудника не тільки з калом, але і з блювотними масами. Вібріони можуть добре зберігатися в зовнішнім середовищі, особливо у воді холодних водойм.

Ознаки захворювання. Хвороба починається гостро з появи поносу, який учащається до 10 разів у добу і більше, випорожнення мають вид белесоватої водянистої рідини з плаваючим хлоп’ям слизу і нагадують рисовий відвар. До поносу приєднується рясна блювота. Стан хворих погіршується, з'являються ознаки зневоднювання (риси обличчя загострюються, очні яблука западають, знижується напруга шкіри). Пульс стає частий і слабкий, розвиваються судороги.

За останнім часом частіше зустрічається холера Ель-Тор зі стертими і легкими формами захворювання, але більш частим вібріононосительством. Хворих, як правило, направляють у лікарню для особливо небезпечних інфекцій. Транспортування їх здійснюється на спеціально виділеному транспорті в супроводі медичного працівника. На транспорті треба мати ємності для збору виділень хворого, дезінфікуючи розчини і необхідні медикаменти для надання невідкладної допомоги.

Лікування. Рекомендуються поповнення втраченої води і солей шляхом уведення спеціальних сольових розчинів, рясне питво й антибіотики. Виписка з лікарні проводиться тільки після одержання трьох негативних бактеріологічних досліджень випорожнень. За особами, що перенесли холеру встановлюється диспансерне спостереження терміном на 3 місяці.

Профілактика. Попередження замету холери на територію країни комплексом санітарно карантинних заходів. У частині з появою навіть одиничних випадків холери встановлюється карантин на 5 діб.

За вказівкою лікаря необхідно обстежитися на вібріононосительство. Під керівництвом лікаря проводяться екстрена профілактика антибіотиками, повна санітарна обробка і дезинфекційні заходи.

Режим роботи в ізоляторі. Режим роботи в ізоляторі спрямований на забезпечення персоналом медичного пункту особистої і суспільної профілактики проти зараження інфекційними захворюваннями. Дотримання режиму обов'язково для всього медичного й обслуговуючого персоналу. Весь особовий склад повинний знати режим роботи й обсяг своїх функціональних обов'язків. Персонал повинний бути піддадуть імунізації. При терміновій необхідності роботи персоналу призначають специфічну екстрену профілактику. Працівники ізолятора повинні працювати в захисному одязі. Забороняється виходити в захисному костюмі за межі ізолятора, а також приймати в ньому їжу, пити воду і курити.

Медичний і інший обслуговуючий персонал повинний щодня піддаватися дворазової термометрії тіла. Медичний персонал і працівники харчування 1 раз у 10 днів обстежуватимуться на вібріононосительство. У кожнім приміщенні і на робочих місцях повинний бути дезінфікуючий розчин для обробки рук. Після закінчення роботи вихід персоналу дозволяється тільки через санпропускник.

Прибирання приміщень повинне проводитися тільки вологим способом і не рідше 2 разів у день. Збиральний інвентар зволожується 5% розчином лізолу (3% розчином хлораміну, 1% розчином хлорного вапна). По закінченні прибирання весь використовуваний матеріал дезінфікується.

Наступним представником гострих інфекційних хвороб є чума. Збудником цієї хвороби є паличка. Захворювання відноситься до групи особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Інкубаційний період – 1…8 діб, у середньому 2…4 доби. Основним резервуаром інфекції є гризуни (бабаки, ховрашки, піщанки, пацюки). Переносниками її збудника служать блохи, в організмі яких відбувається розмноження бактерій. Можливо також інфікування людини через ушкоджену шкіру при контакті з гризунами й іншими хворими тваринами. При зараженні людини в природних осередках розвивається бубонна чи септична чума, при повітряно-краплинній передачі збудника від хворих людей – її легенева форма.

Ознаки захворювання. Швидкий підйом температури, до 39…40⁰ озноб, сильний головний біль, запаморочення. Відзначаються хитка хода, невиразна мова. Можливо психомоторне порушення. При бубонній формі спочатку виникає біль в місці майбутнього бубна, збільшуються лімфатичні вузли, потім відбувається поява хворобливого бубна. При легеневій формі – найтяжка інтоксикація: задишка, кашель з виділенням рідкого мокротиння з кров'ю. Швидке наростання гострої дихальної недостатності і падіння серцево-судинної діяльності. При переході в септичну форму бурхливе наростання інтоксикації, крововилив у шкіру і слизуваті оболонки, кривава блювота, кровотечі.

Лікування. Рекомендується можливо раннє застосування антибіотиків. Хворий чумою на спеціально виділеному транспорті повинний бути доставлений у лікарню для особливо небезпечних інфікованих, що спеціально розгортають у осередку ураження.

Лікарня працює в строгому протиепідемічному режимі. Хворі розміщаються індивідуально. У відділенні, де знаходяться хворі чумою, весь медичний персонал працює в повному протичумному костюмі, щодня піддається дворазової термометрії, а після закінчення роботи може виходити тільки через спеціальний санітарний пропускник. В обов'язковому порядку проводиться поточна (не менш 3 разів у добу) і заключна дезінфекція.

При виникненні захворювань чумою в районі встановлюється карантин на 6 діб з дня ізоляції останнього хворого.

Профілактика. Охорона території країни від завезення чуми, як і інших карантинних інфекцій, здійснюється у відповідності зі спеціальними правилами.

У природних осередках чуми організується постійне спостереження, вилов і лабораторне дослідження гризунів і ектопаразитів (гниди і ін.). Проводяться заходи щодо винищування носіїв збудника хвороби. Населення, що розташовано у природних осередках чуми піддається щепленням.

В останні десятиліття економічно розвинуті країни почали озброювати свої армії засобами ураження, що діють на нових фізичних принципах, до яких можна віднести радіологічну зброю.

Ураження радіологічною зброєю засновано на використанні радіоактивних речовин. Це можуть бути заздалегідь приготовлені порошкоподібні суміші чи рідкі розчини речовин, що містять у своєму складі радіоактивні ізотопи хімічних елементів зі спеціально підібраними інтенсивністю випромінювання і періодом напіврозпаду. Основним джерелом одержання радіоактивних речовин можуть служити відходи, що утворюються в процесі роботи ядерних реакторів. Вони можуть бути також напрацьовані шляхом опромінення в ядерних реакторах речовин із стабільних хімічних елементів. Однак експлуатація такої зброї ускладнюється значним радіоактивним тлом, що створює небезпеку опромінення обслуговуючого персоналу. Іншим ймовірним варіантом радіоактивної зброї є використання радіоактивних речовин, що утворяться безпосередньо в момент вибуху термоядерного заряду. На цьому принципі, базувався проект "кобальтової бомби". Для цього передбачалося створити навколо термоядерного заряду оболонку з природного кобальту. У результаті опромінення його швидкими нейтронами утворюється ізотоп кобальт-60, що має високу інтенсивністю γ-випромінювання з періодом напіврозпаду 5,7 року. Випадаючи після вибуху на місцевості, він створює сильне радіоактивне зараження.

В основі уражаючої дії радіочастотної зброї знаходиться опромінення людського організму електромагнітним випромінюванням. Дослідження показали, що навіть при впливі випромінюванням досить низкою інтенсивності в організмі відзначаються різні порушення і зміни, зокрема порушення ритму роботи серця, аж до його зупинки. При цьому відзначалися два види впливу: теплове і нетеплове. Тепловий вплив викликає перегрів тканин і органів і при досить тривалому опроміненні ініціює в них необоротні патологічні зміни, наприклад, пов’язані із згортанням білку. Нетепловий вплив, в основному, приводить до функціональних порушень у різних органах людського організму, особливо в серцево-судинній і нервовій системах.

Лазерна зброя являє собою джерела потужних потоків електромагнітної енергії оптичного діапазону – квантові генератори. Дія лазерного променя досягається в результаті нагрівання до високих температур матеріалів об'єкта, у результаті чого відбувається їхнє розплавлювання або навіть випар. Ураження об’єктів досягається в наслідок механічного їх руйнування, а що стосується людей, то це можуть бути: осліплення органів зору і нанесення їм термічних опіків шкіри. Дія лазерного випромінювання відрізняється раптовістю, скритністю, високою точністю, прямолінійністю поширення, практично миттєвою дією. Можливе створення лазерних бойових комплексів різного призначення наземного, морського, повітряного і космічного базування з різною потужністю, дальністю дії, скорострільністю.

Інфразвукова зброя заснована на використанні звукових хвиль з частотою кілька герців. Інфразвукові коливання, що знаходяться нижче рівня сприйняття людського вуха, здатні викликати у людей стан тривоги, розпачу і навіть жаху. По оцінках фахівців, вплив інфразвукових випромінювань на людей приводить до епілепсії, а при великій потужності може привести до летального наслідку. Смерть може наступити в результаті різкого порушення функцій організму, поразки серцево-судинної системи, деструкції кровоносних судин і внутрішніх органів. Підбором визначеної частоти випромінювання можливо, наприклад, спровокувати масові прояви інфаркту міокарда. Варто враховувати здатність інфразвукових коливань проникати через бетонні і металеві перешкоди, що безсумнівно підвищує інтерес військових фахівців до цієї зброї.

Бурхливий розвиток засобів масової інформації, особливо електронних, створює об'єктивні передумови для використання їх у воєнних цілях як інформаційно-психологічну зброю. Можна пророчити, що в майбутньому поле бою буде усе більш переміщатися в область інтелектуального впливу на свідомість і почуття мільйонів людей. Розмістивши на навколоземних орбітах космічні ретранслятори, країна-агресор може розробити й у визначених умовах здійснити сценарій інформаційної війни проти тієї чи іншої держави, намагаючись підірвати його зсередини. Провокаційні передачі будуть розраховані не на розум, а насамперед на емоції людей, на їхню почуттєву сферу, що значно ефективніше, особливо при невисокій політичній культурі населення, його слабкої інформованості і непідготовленості до такої війни. Дозована подача ідеологічно і психологічно обробленого провокаційного матеріалу, уміле чергування правдивої ("кредит довіри") і помилкової інформації, вмілий монтаж подробиць різних вигаданих вибухонебезпечних ситуацій можуть перетворитися в могутній засіб психологічного настання. Особливо діючим воно може виявитися проти країни, у якій і без того існує соціальна напруженість, міжнаціональні, релігійні чи класові конфлікти. Ретельно підібрана інформація, потрапляючи на такий сприятливий ґрунт, може в короткий термін викликати паніку, масові безладдя, погроми, дестабілізувати політичну ситуацію в країні. У такий спосіб можна змусити керівництво супротивника капітулювати без застосування традиційних видів зброї.

Розвиток молекулярної генетики в останні десятиліття обумовило можливість створення генетичної зброї на основі здійснення рекомбінації ДНК (дезоксирібонуклеїнової кислоти) – носія генетичної інформації про живий організм. За допомогою методів генної інженерії виявилося можливим здійснювати поділ генів і їхню рекомбінацію з утворенням молекул рекомбінантної ДНК. На основі цих методів можливо здійснювати перенос генів за допомогою мікроорганізмів, забезпечити утворення сильнодіючих токсинів людського, тваринного чи рослинного походження. Шляхом комбінування бактеріологічних й інших агентів можливе створення біологічної засобів – основи біологічної зброї, зі зміненим генетичним апаратом. Шляхом упровадження генетичного матеріалу з яскраво вираженими токсичними властивостями у вірулентні бактерії чи у віруси людини можна одержати біологічну зброю, здатну в короткий термін викликати летальний результат. Учені припускають, що до 2005...2010 років генна інженерія досягне значних результатів в області молекулярної біології, що дозволить розкрити механізм дії токсинів, забезпечити виробництво токсичних продуктів, які можна буде застосовувати як зброю.

Вивчення природного і генетичного розходження між людьми, їх тонкої біохімічної структури показало можливість створення так називаної етнічної зброї. На думку вчених, така зброя вже в недалекому майбутньому може уражати спеціальними агентами одні етнічні групи населення і бути індиферентними стосовно інших. В основі такої вибірковості будуть знаходитися розходження в групах крові, пігментації шкіри, генетичній структурі й інші фактори. Дослідження в області етнічної зброї можуть бути спрямовані на виявлення генетичної уразливості окремих етнічних груп і на розробку спеціальних агентів, розрахованих на ефективне використання цієї здатності. Згідно висновків американського медика Р. Хамершлага, етнічною зброєю можна завдати поразки 25...30% населення країни, що піддається нападу. Нагадаємо, що в ядерній війні такі втрати населення вважаються "неприйнятними".

Вражаючим фактором пучкової зброїє гостроспрямований пучок заряджених або нейтральних частинок високих енергій – електронів, протонів, атомів водню. Потужний потік енергії, стерпний частками, може створити в матеріалі об’єкта інтенсивний тепловий вплив, ударні механічні навантаження, руйнувати молекулярну структуру організму людини, ініціювати рентгенівське випромінювання. Застосування пучкової зброї відрізняється миттєвістю і раптовістю уражаючої дії. Обмежуючим фактором по дальності дії цієї зброї є газове середовище – атмосфера, з атомами якої взаємодіють розігнані частки. Найбільш ймовірними об'єктами поразки цієї зброї можуть бути люди, електронне устаткування, різна техніка, ракети, космічні апарати.

Теоретичні дослідження в області ядерної фізики показали принципову можливість існування антиматерії, а стало бути – і створення зброї на основі анігіляції частинок і античастинок. Згодом існування античастинок (наприклад, позитронів) було доведено експериментально. При взаємодії частинок і античастинок вони зникають, а при цьому виділяється величезна енергія у вигляді фотонів. По розрахунках, при взаємодії 1 міліграма античастинок з матерією виділяється енергія, еквівалентна вибуху декількох десятків тонн тринітротолуолу. В даний час дуже складним є процес одержання і збереження античастинок. Відомо, що у Швейцарії, у Європейському Центрі ядерних досліджень робляться спроби утримання античастинок у пухирцях рідкого гелію. Зазначені складності роблять дуже проблематичне створення в найближчому майбутньому зброї масового знищення на основі антиматерії, хоча привабливість його для військових дуже велика.

Менше відомо акустична й електромагнітна зброя. Перша з них уражає живу силу супротивника, випромінюючи звукові коливання визначеної частоти, що викликає широкий спектр порушень функціонування організму, від миттєвої діареї до розриву середнього вуха. Крім того, ефект може бути і психологічним, аж до повної деморалізації.

Електромагнітна зброя розрахована в першу чергу на придушення класичних радіоелектронних засобів, що працюють на принципах прийому і перетворення електромагнітних хвиль. Іншими словами, всі електроприлади в зоні дії електромагнітної бомби або згорять, або "збожеволіють". Крім того, при належній потужності електромагнітне випромінювання здатне робити шкідливий вплив і на людину, руйнуючи клітки і порушуючи біологічні і фізіологічні функції органів та організму в цілому

Зрозуміло, перераховані вище види зброї далеко не вичерпують можливості їхньої появи в доступному для огляду майбутньому, оскільки практично усі вони будуть засновані на технологіях подвійного призначення. Це ускладнює проблему їхньої ідентифікації, контроль над розробкою і виробництвом, утрудняє досягнення угод про їхню заборону. Оскільки практично усі вони будуть засновані на технологіях подвійного призначення, це ускладнює проблему їхньої ідентифікації, контроль над розробкою і виробництвом, утрудняє досягнення угод про їхню заборону. Про подібну небезпечну перспективу вперше на офіційному рівні було заявлено делегацією СРСР у 1975 р. на ХХХ сесії Генеральної асамблеї ООН. Тоді СРСР представив проект "Угоди про заборону розробки і виробництва нових видів зброї масового знищення і нових систем такої зброї". Однак світове співтовариство й у ту пору, і понині головну погрозу бачить з боку вже існуючих видів ЗМУ, що більш реальна й у силу цього заслоняє собою погрозу завтрашнього дня.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Надзвичайні ситуації воєнного часу.

2. Характерні риси сучасної війни.

3. Поняття про ядерну зброю.

4. Уражаючі фактори ядерної зброї.

5. Хімічна зброя як засіб ведення сучасних бойових дій.

6. Уражаючі фактори хімічної зброї.

7. Біологічна зброя.

8. Захворювання людини, збудники яких можуть бути використані у якості спорядження біологічних боєприпасів.

9. Ознаки захворювання людини „сибірською виразкою”.

10. Коротка характеристика хвороби людини – „чума”.

11. Хвороба органів травлення – „холера”.

12. Профілактика ураження та захист від дії уражаючих факторів ядерного вибуху.

13. Профілактика ураження та захист від дії отруйних речовин.

14. Принципи захисту від біологічної зброї.

15. Поняття про радіологічну зброю.

16. Поняття про радіочастотну зброю.

17. Поняття про лазерну зброю.

18. Поняття про інфразвукову зброю.

19. Поняття про інформаційно - психологічну зброю.

20. Поняття про генетичну зброю.

21. Поняття про етнічну зброю.

22. Принципи дії пучкової зброї.

23. Поняття про зброю на основі анігіляції речовини і антиречовини.

24. Акустична зброя.

25. Зброя на основі дії електромагнітного випромінювання.

Поиск по сайту: