Рух пішки. Особливості руху по розчленованій місцевості

Долаючи лісові завали, що утворились внаслідок буреломів та вітровалів, необхідно постійно намічати шлях якомога далі вперед, щоб не потрапити в “пастку”. Можна рухатись по товстих стовбурах дерев, що лежать на землі, постійно контролюючи напрямок та уникаючи ушкоджень сучками та гілками.

На крутих трав’янистих схилах, особливо гірських, часто виникають труднощі - слизька трава, виходи грунтових вод, нестійке каміння. Перш ніж підніматися або спускатися, слід заздалегідь, наскільки це можливо, намітити маршрут. Необхідно уникати трав’янистих схилів, розташованих над крутими і прямовисними скелями. На круті мокрі схили виходити взагалі не варто. Рухатись по них можна лише у крайньому разі із самостраховкою або зовнішньою страховкою.

Слід вибирати такий шлях, де підйом або спуск проходить по вибоїнах або тваринних стежках, які розташовані одна під одною та обминають перешкоди.

Піднімаючись по трав’янистих схилах, ноги ставлять на всю ступню, щоб збільшити зчеплення черевиків із поверхнею. При кутах нахилу більше 10° носки черевиків розвертають назовні (“ялинкою”).

Рухаючись поперек схилу (траверс), ноги ставлять усією підошвою поперек схилу таким чином, щоб ступня “внутрішньої” відносно схилу ноги була повернута трохи вверх, а ступні “зовнішньої” - трохи вниз.

Спускаючись по пологих схилах, носки черевиків розвертають трохи до середини, “клишоножать”. А на дуже крутих спусках іноді доводиться ступати як по сходинках - повертаються до схилу боком, ступні ставлять поперек схилу і страхуються за допомогою альпенштока.

На схилах крутизною 25-30° піднімаються і спускаються короткими зигзагами (“серпантином”). Швидко затримати ковзання на схилі можна таким чином: трохи присівши, упертись вістрям альпенштока у схил позаду себе і налягти на нього рукою, ближньою до схилу. Йдучи по схилу, не треба до нього “тулитись” - при цьому створюється додатковий кут для ковзання.

Для проходження маршруту в умовах засніжених схилів вдягають штормовий костюм, черевики на профільованій підошві, брезентові рукавиці, темні захисні окуляри.

Навіть незначні снігові схили та фірнові поля в горах можуть бути небезпечними. Часто вони закінчуються нагромадженням каміння, іноді каміння стирчить з-під снігу. Не маючи засобів для затримання та страховки, падаючи та ковзаючи вниз по схилу, можна отримати серйозні ушкодження, тому на сніговий схил не можна виходити без альпенштока.

Рухаючись схилом, вкритим м’яким снігом, легким натиском підошви поступово витоптують східці, намагаючись їх не порушити. Якщо схил вкритий настом, приступки вибивають носком черевика й потім ущільнюють сніг під кіркою. У фірні східці також вибивають рантом черевика, вістрям альпенштока, льодорубом тощо.

Як правило, на сніговому схилі діє принцип “двох точок опори”, і лише на дуже крутих схилах і в глибокому снігу альпеншток, заглиблюючись у нього створює третю точку опори. Рухаючись по схилу, зберігають вертикальне положення тіла, що запобігає порушенню приступок. Усі учасники маршруту просуваються слід у слід. Ведучого групи регілярно змінюють з інтервалом 5-7 хвилин, що забезпечує оптимальний режим руху та витрат сил.

Увесь час слід пам’ятати про лавинну небезпеку, вишукуючи найбільш безпечний шлях.

По снігових схилах незначної крутизни піднімаються прямо вгору “ялинкою”, вибиваючи приступки внутрішніми рантами черевиків. На крутих схилах краще підніматися зигзагами, вибиваючи приступки рантами черевиків паралельно один до одного дещо навскіс уверх по схилу. Спускатися слід спиною до схилу, роблячи неширокі кроки та вминаючи сніг каблуками.

Виходити на твердий фірн і льодові схили без спеціального спорядження і страховки забороняється.

Правила руху по пологих скельних ділянках аналогічні правилам руху по трав’янистих схилах з урахуванням особливостей підстилаючої поверхні. Виходити на круті й особливо прямовисні скелі не рекомендується без спеціального спорядження та відповідної підготовки. Безвідповідальне дилетантське ставлення до проходження таких об’єктів є дуже небезпечним і може призвести до тяжких наслідків.

Слід пам’ятати, що підніматися по скельних крутих схилах значно легше, ніж спускатися. Тому навіть в альпіністській практиці для спуску по скелях переважно використовуються мотузки.

Під час походження скельних ділянок треба бути вдягненим у штормовий костюм, взутим у черевики з гумовою профільованою підошвою (або кросівки), а на складних камененебезпечних ділянках - захисний пластмасовий шолом (монтажну каску).

Перед подоланням скельних схилів слід намітити шлях руху, визначити найбільш складні ділянки, знайти безпечні місця для відпочинку, врахувати можливість падіння каміння, проробити варіанти обходів. Під час руху необхідно зберігати вертикальне положення тіла (не треба тулитись до схилу і відхилятись від нього). Рух по скелях відбувається за рахунок зусиль м’язів ніг, руки, як правило, підтримують рівновагу тіла і стискають опору. Перед тим, як спертися рукою чи ногою на виступ, необхідно перевірити його на міцність.

Під час руху слід постійно спиратися на три точки. Перш ніж перенести ногу на наступний виступ, потрібно упевнитися, що інша нога і обидві руки “знайшли” надійні опори. Просуватися вгору треба плавно без ривків, широких кроків (тим більше стрибків), утримуючи рівновагу та зберігаючи сили. Під’йом по скелях має завжди супроводжуватися зовнішньою страховкою.

Більшість спусків виконується за допомогою альпіністської мотузки. Найуживаніші способи - спортивний, на карабінах, “дюльфером”, на гальмівних пристроях. Долання таких перешкод, як тріщини, промоїни, рівчаки, канави, струмки, річки, тощо, які також є досить небезпечними, має свої особливості. Залежно від характеру перешкоди, місцевих умов, можливостей групи вибирається вид переправи: перестрибування, перехід по камінню, кладці, бродом, навісна переправа тощо.

Поиск по сайту: