ІІІ. ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ МИРНОГО ТА ВОЄННОГО ЧАСІВ

3.1. Надзвичайні ситуацій мирного та воєнного часів, їх класифікація

Надзвичайна ситуація (НС) – це порушення нормальних умов життєдіяльності людей на визначеній території, викликане аварією, катастрофою, стихійним чи екологічним лихом, а також масовим інфекційним захворюванням, що можуть приводити до людських та матеріальних втрат.

Згідно сучасним уявленням, надзвичайні події з загибеллю чи несмертельною поразкою 10 потерпілих і більше, які вимагають невідкладної медичної допомоги, прийнято називати катастрофами.

Надзвичайні ситуації можуть класифікуватися за наступними ознаками:

ступені раптовості: раптові (не прогнозовані) і очікувані (прогнозовані). Легше прогнозувати соціальну, політичну, економічну ситуації; складніше – стихійне лихо; своєчасне прогнозування НС і правильні дії дозволяють уникнути значних матеріальних втрат а в окремих випадках запобігти загибелі людей;

швидкості поширення: НС можуть носити вибуховий, стрімкий, помірний та плавний характер. До стрімких найчастіше відносяться більшість військових конфліктів, техногенних аварій, стихійні лиха. Відносно плавно розвиваються ситуації екологічного характеру;

масштабу поширення: за масштабом НС можна поділити на об'єктові, місцеві, регіональні, державні і глобальні. До об'єктових і місцевих відносяться ситуації, які не виходять за межі одного функціонального підрозділу, виробництва, населеного пункту. Регіональні, державні та глобальні НС охоплюють цілі регіони, держави або кілька держав;

тривалості дії: за тривалістю дії НС можуть носити короткочасний, або мати затяжний характер. Усі НС, у результаті яких відбувається забруднення навколишнього середовища, відносяться до затяжних;

за характером НС можуть бути навмисними і ненавмисними. До навмисних варто віднести більшість національних, соціальних і військових конфліктів, а також терористичні акти. Стихійні лиха по характеру свого походження є ненавмисними. До цієї групи відносяться також більшість техногенних аварій і катастроф.

До надзвичайних ситуацій природного походження відносяться метеорологічні, тектонічні, телуричні, топологічні і космічні явища.

Метеорологічні небезпечні явища: аерометеорологічні: бурі, урагани, шторми, смерчі, шквали, торнадо, циклони; агрометеорологічні: великий град, злива, снігопад, сильний туман, сильні морози, надзвичайна спека, посуха; природні пожежі: лісові, торф'яні пожежі, пожежі хлібних масивів, підземні пожежі пальних копалин.

Тектонічні і телуричні небезпечні явища: землетруси; виверження вулканів.

Топологічні небезпечні явища:

гідрологічні: повені, паводки, вітрові нагони, підтоплення;

агрологічні: зсуви, селі, обвали, лавини, осипі, цунамі, провал земної поверхні.

Космічні небезпечні явища: падіння метеоритів, залишків комет і штучних космічних апаратів; інші космічні катастрофи.

Надзвичайні ситуація антропогенного походження.

Транспортні: автомобільні, залізничні, авіаційні, водяні, трубопровідні.

Виробничі небезпечні явища:

з вивільненням механічної енергії: ушкодження чи руйнування механізмів, агрегатів, комунікацій, обвалення конструкції споруд;

гідродинамічні (вибухи гребель з утворенням хвиль прориву і катастрофічного затоплення); прориви гребель з утворенням проривного паводка; прориви гребель, що призвели до змиву родючого шару ґрунтів чи відкладення наносів на великих територіях;

з вивільненням термічної енергії: пожежі (вибухи) у будинках на технологічному устаткуванні; пожежі (вибухи) на об'єктах видобутку, переробки, збереження легкозаймистих пальних, вибухових речовин; пожежі (вибухи) на транспорті, у будинках житлового, соціально-побутового і культурного призначення; виявлення боєприпасів, що не розірвалися; утрата легкозаймистих пальних та вибухових речовин;

з вивільненням радіоактивності: аварії на АЕС, АЕУ виробничого і дослідницького призначення з викидом (погрозою викиду) радіоактивних речовин (РР) у навколишнє середовище; аварії з викидом (погрозою викиду) РР на підприємствах ядерного паливного циклу (ЯПЦ); аварії на транспортних і космічних засобах, що містять ядерні матеріали;

з вивільненням небезпечних хімічних речовин при їх виробництві чи переробці або збереженні (похованні); аварії на транспорті з викидом (погрозою викиду) СДОР; утворення і поширення СДОР у процесі протікання хімічних реакцій;

витік бактеріологічних агентів: порушення правил експлуатації об'єктів водопостачання і каналізації; порушення технології в роботі підприємств харчової промисловості; порушення режиму роботи установ санітарно-епідеміологічного (мікробіологічного) профілю;

Специфічні небезпечні явища:

інфекційна захворюваність: одиничні випадки екзотичних і особливо небезпечних інфекційних захворювань; групові випадки особливо небезпечних інфекцій; епідемія; пандемія; захворюваність тварин (ендоотія, епізоотія, пандроотія); хвороби рослин: прогресуюча епіфітотія; панфітотія; масове поширення шкідників рослин.

Соціально небезпечні явища:

війни (війни відносять до спеціальних і соціально небезпечних явищ);

військові конфлікти;

тероризм, суспільні безладдя;

алкоголізм, наркоманія, токсикоманія та інші.

Серед природних катастроф найбільш частими (90%) є чотири види: повені (вони становлять 40% від загальної кількості надзвичайних ситуацій природного походження), тайфуни (на них припадає 20% катаклізмів), землетруси і посухи (їхня частка − по 15%).

Якщо врахувати приведену вище класифікацію, то для кожної надзвичайної ситуації можна надати якісну і кількісну характеристику. При цьому катастрофами (з урахуванням вимог ВІЗ) вважаються події з числом загиблих не менше 10 осіб.

За даними табл. 3.1, співвідношення природних і техногенних катастроф приблизно 1/4. Серед природних катастроф, як і у вітчизняних авторів, на першому місці повені (8,15%), далі землетруси (7,22%) та урагани (5,20%). Що стосується катастроф техногенного походження, то тут переважають події на авіаційному, автомобільному, залізничному, морському і річковому транспортах (65,7%).

За ступенем тяжкості згідно загальноприйнятій концепції катастрофи класифікуються на:

малі, з числом загиблим і поранених 25…100 осіб, з кількістю таких, що потребують госпіталізації від 10 до 50 людей;

середні, з числом загиблих 101…1 000 осіб, з наданням кваліфікаційної допомоги 51…250 ураженим;

великі, з числом загиблих більше 1 000 і таких що потребують госпіталізації більше 250 людей.

З цього погляду інтерес представляють статистичні дані про найбільші природні й антропогенні катастрофи XX століття, представлені в табл. 3.2, 3.3.

При прогнозуванні втрат у природних катастрофах приведені дані можуть бути використаними як вихідні, але з обов'язковими виправленнями, що враховують вид надзвичайної ситуації (НС), її масштаби, місце події, пору року, часу доби і інші чинники. Особливість НС природного характеру саме і полягає в тому, що вони здебільшого дуже важко передбачувані, тому прогнозовані за даними статистики втрати завжди необхідно оперативно уточнювати.

Таблиця 3.1

Статистичні дані про частоту катастроф, %

Значний інтерес представляють статистичні дані про можливість виникнення і ймовірні прогнози НС, що найбільш часто зустрічаються на території нашої країни.

Найбільш непередбаченими, раптовими, такими, що супроводжуються величезним числом жертв і руйнувань, є землетруси. Дотепер неможливо з упевненістю пророчити місце і точний час цього явища природи. Об'єктивними ознаками лиха, що наближається, є незвичайне поводження тварин, птахів; світіння вершин гір і дерев, зміни рівня води в колодязях. Ці ознаки з'являються за кілька годин, а іноді і за добу до землетрусу.

Таблиця 3.2

Число надзвичайних ситуацій в останнє десятиріччя минулого віку

Таблиця 3.3

Найбільші природні катастрофи XX століття

Таблиця 3.4

Характеристика жертв при техногенних катастрофах

За даними літературних джерел тільки один раз, у 1963 році у Китаї вдалося завчасно сповістити людей про можливий землетрус. Як слідство цього, загинуло всього 1 300 людей, а по масштабах зруйнувань могли загинути десятки тисяч. Землетрусам піддається 1/10 частина усієї поверхні континентів Землі. За даними ЮНЕСКО за останні десятиріччя від цього стихійного лиха загинуло більше 1 млн. людей. Деякі відомості про землетруси і їхню імовірність на території нашої країни приводяться в табл. 3.5.

Територія нашої країни, що має прибережну смугу, піддана штормам та ураганам. За останні 200 років зареєстровано кілька десятків ураганів, що стали причиною тисяч жертв. Разом з тим, повені спричиняють смерть не на всій території нашої країни. Людські жертви можуть бути невеликими, але величезне число тих, хто залишився без даху, а також значний матеріальний збиток практично завжди має місце. Деякі статистичні дані про повені приводяться в табл. 3.6.

Для території нашої країни також характерні обвали, лавини, селі, зсуви. Статистичні дані про ці нещастя приведені в табл. 3.7. За останні 80 років в Україні зареєстровані сотні подібних катастроф. Такі нещастя більш передбачувані у гірській місцевості, в регіонах з пересіченим ландшафтом, якій характеризується наявністю ярів, пагорбів. У світі існує досвід попередження значних руйнувань і жертв при подібних явищах.

У 1996 році затверджене Положення Уряду про класифікацію НС природного і техногенного характеру. Відповідно до зазначеного положення НС класифікуються в залежності від кількості потерпілих, від кількості населення з порушенням умов життєдіяльності, розмірів матеріального збитку, а також границь поширення вражаючих факторів.

Таблиця 3.5

Статистичні дані про землетруси

Надзвичайні ситуації підрозділяються на об’єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні.

Об’єктові – потерпілих не більше 20 осіб з них одна людина загинула; порушень умов життєдіяльності населення як правило не відбувається; зона НС не виходить за межі об'єкта виробничого чи соціального призначення.

Місцеві – потерпілих від 20 до 50 людей, загиблих – 1...2 особи; порушені умови життєдіяльності для населення чисельністю від 100 до 300 осіб; матеріальний збиток складає до 1% зведеного місцевого бюджету; зона НС не виходить за межі населеного пункту.

Таблиця 3.6

Статистичні дані про повені на території нашої країни

Таблиця 3.7

Статистичні дані про снігопади, селі, лісові пожежі

Регіональні – потерпілих від 50 до 300 осіб, серед них загиблих від 3 до 5 людей; порушені умови життєдіяльності для 500...1 000 людей; матеріальний збиток становить 10% зведеного річного бюджету; зона НС охоплює територію 2-х областей.

Загальнодержавні – потерпілих понад 300 людей, загиблих понад 5 осіб; порушені умови життєдіяльності відносно 1 000 осіб; матеріальний збиток складає понад 10% зведеного річного бюджету; зона НС охоплює більше ніж дві області.

Основною метою такої класифікації є визначення і розмежування повноважень організацій і територіальних органів влади при ліквідації наслідків НС.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Надзвичайні ситуації та їхня класифікація.

2. Надзвичайні ситуації природного походження.

3. Надзвичайні ситуації антропогенного походження.

4. Специфічні небезпечні явища.

5. Соціальні небезпечні явища.

6. Техногенні небезпечні явища.

3.2. Радіаційно-небезпечні об'єкти

Радіаційно-небезпечними називають об'єкти народного господарства, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, або такі утворюються в процесі їхнього функціонування.

На даний час майже в 30 країнах світу експлуатується близько 450 атомних енергоблоків, з них 46 – у країнах СНД. Їхня загальна потужність становить більше 30 ГВт. Кількість електроенергії, що виробляється атомними електростанціями у світі складає близько 20%, у Європі її частка становить майже 35%.

За всю історію атомної енергетики в усьому світі було зареєстровано більше 300 аварійних ситуацій (за винятком СРСР). У СРСР, крім катастрофи на ЧАЕС, інші аварії були не оприлюднені. Найбільш великі викиди РР приводяться в табл. 3.8.

Крім небезпеки, що створюють аварії на АЕС, існують ще багато різних джерел радіоактивного зараження. Вони безпосередньо зв'язані з видобутком урану, його збагаченням, переробкою, транспортуванням, збереженням і похованням відходів. Небезпечними є чисельні галузі науки і промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючих випромінювань. Це – ізотопна діагностика, рентгенівське обстеження хворих, рентгенівська оцінка якості технічних виробів та інші. Радіоактивними іноді можуть бути деякі будівельні матеріали.

Радіаційні аварії по масштабах поділяються на 3 типи:

локальна аварія – це аварія, радіаційні наслідки якої обмежуються однією будівлею;

місцева аварія – радіоактивні речовини не поширюються за межи території АЕС;

загальна аварія – аварія, радіаційні наслідки якої поширюються за територію АЕС.

Основними уражаючими факторами аварій на радіаційно небезпечних об’єктах є:

хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії і поширюється за вітром;

радіоактивно заражена місцевість;

радіоізотопи, що потрапили у нутро організму людини з водою та їжею;

комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактивних факторів: механічна дія уламків інженерних конструкцій, термічні травми, хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму уражаючими дозами, психотравматичний ефект та ін.

Таблиця 3.8

Викиди радіоактивних речовин, що представляли загрозу для населення

Основні тлумачення суті зовнішнього опромінювання наведені раніше, що стосується внутрішнього, то воно розвивається в результаті надходження радіоактивних речовин в організм із повітрям, продуктами харчування і з водою. У перші дні після аварії найбільш небезпечні радіоактивні ізотопи йоду, які накопичуються щитовидною залозою. Через 2…3 місяця після аварії основним агентом внутрішнього опромінення стає радіоактивний цезій, проникнення якого в організм можливо з продуктами харчування. В організм людини можуть потрапити й інші радіоактивні речовини такі як стронцій, плутоній, америцій, уран...

Характер розповсюдження радіоактивних речовин в організмі може бути проілюстрований рис. 2.3. Дослідження показують, що кальцій, стронцій, радій, плутоній в основному накопичуються у кістках; у печінці концентруються церій, лантан, плутоній; рівномірно розподіляються по органах і системам тритій, вуглець, інертні гази, цезій. Радіоактивний йод вибірково накопичується в щитовидній залозі, причому питома активність тканини щитовидної залози може перевищувати активність інших органів у 100...200 разів.

Організм людини постійно піддається впливу космічних променів і природних радіоактивних речовин. Вони постійно присутні у повітрі, ґрунті, їжі, у тканинах самого організму. Рівні природного опромінювання від усіх джерел характеризуються еквівалентною дозою величиною порядку 100 мбер за рік, але в окремих районах можуть досягати 1 000 мбер і більше.

В сучасних умовах людина зіштовхується з перевищенням цього середнього рівня радіації. Для осіб, що працюють у сфері дії іонізуючого випромінювання, установлені значення гранично допустимої дози (ГДД) на все тіло, яка при тривалому впливі не викликає порушення загального стану, а також функцій кровотворення і відновлення. Вона становить величину 5 бер за рік.

Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ) рекомендувала як гранично допустиму дозу (ГДД) одноразового аварійного опромінення 25 бер і професійного хронічного опромінення – до 5 бер за рік. Для населення та персоналу, що не залучається до робіт з РР, ГДД пропонується не більшою 0,5 бер за рік.

З метою оцінки віддалених наслідків дії іонізуючого випромінювання в потомстві враховують можливість збільшення частоти мутацій. Доза випромінювання, імовірніше всього, що подвоює частоту мимовільних мутацій, не перевищує 100 бер на покоління. Генетично значимі дози для населення знаходяться в межах 7…55 мбер/рік.

При загальному зовнішньому опроміненні людини дозою в 150…400 бер розвивається променева хвороба легкого і середнього ступеня; при дозі 400…600 бер – важка променева хвороба; опромінення в дозі понад 600 рад є абсолютно смертельним, якщо не використовуються заходи профілактики і терапії.

Дози 100…1 000 бер приводять до ураження, в основі якого лежить так називаний кістковомозговий механізм розвитку променевої хвороби. Загальне чи локальне опромінення живота дозами 1 000...5 000 бер – кишковий механізм розвитку променевої хвороби з превалюванням токсемії.

Наслідком опромінення організму дозами більше 5 000 бер являється розвиток стрімкої форми променевої хвороби. Смерть “під променем” настає, під впливом одноразової дози 20 000 бер і більше.

Коли в організм людини потрапляють радіоактивні речовини, відбувається їхня інкорпорація. Небезпека інкорпорації визначається особливостями метаболізму, питомою активністю, шляхами надходження радіоізотопів в організм. Найбільш небезпечними радіоізотопами є такі, що мають великий період напіврозпаду і погано виводяться з організму. До них можна віднести радій-226 (²²⁶Rа), плутоній-239 (²³⁹Рu), уран-235 (²³⁵U). На уражаючий ефект впливає місце депонування радіоізотопів.

Діяльність людей на зараженій місцевості значно утруднена через повільний спад радіоактивності. Заходи щодо обмеження опромінення населення регламентуються Нормами радіаційної безпеки НРБ-97.

Основні принципи обмеження опромінення населення в умовах радіаційної аварії визначені положеннями Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” від 14. 01.1998 року № 15/98-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-ІІІ, від 26.04.2001 року, ВВР, 2001, №30, ст.139), яким впроваджені:

основні дозові межі опромінення населення – 1 мзВ у рік;

основні дозові межі опромінення персоналу – 20 мзВ ефективної дози у рік.

У випадку виникнення аварії повинні бути прийняті практичні заходи для відновлення контролю над джерелом випромінювання, зведення до мінімуму доз опромінення, кількості осіб, що опромінюються, радіоактивного забруднення навколишнього середовища, економічних і соціальних утрат – при аварії, що викликало за собою радіоактивне забруднення великої території, на підставі прогнозу радіаційної обстановки, установлюється зона радіаційної аварії і здійснюються відповідні заходи щодо зниження рівнів опромінення населення;

на пізніших стадіях розвитку аварій, що викликало за собою забруднення великих територій радіоізотопами з великим періодом напіврозпаду, рішення про захисні заходи приймаються з урахуванням сформованої радіаційної обстановки і конкретних соціально-економічних умов.

По ступені небезпеки заражену місцевість по сліду викиду РР і поширення радіоактивної хмари поділяють на 5 зон:

зону М – зону радіаційної небезпеки; потужність поглиненої дози опромінювання (Р_п) на її зовнішньому кордоні становить14 мрад за годину;

зону А – зону помірного зараження, Р_п на її зовнішньому кордоні дорівнює 140 мрад за годину;

зону Б – зону сильного зараження, забруднена місцевість характеризується величиною Р_п, що становить 1,4 рад за годину і більше;

зону В – зону небезпечного зараження – на зовнішньому кордоні Р_п = 4,2 рад/год.;

зону Г – зону надзвичайно небезпечного зараження; у цій зоні Р_п не менше 14 рад/год.

Визначення зон радіоактивного зараження необхідно для планування дій працюючих на об'єкті, поведінці населення, ступені захисту підрозділів МНС; для визначення заходів щодо захисту контингентів людей; кількості потерпілих внаслідок аварії. Відповідно до вищевикладеного навколо АЕС встановлені наступні зони: санітарно-захисна – радіусом 3 км; можливого небезпечного забруднення – 30 км; зона спостереження – 50 км; 100-кілометрова зона для регламенту проведення захисних заходів.

З метою захисту персоналу і населення у випадку аварії на радіаційно-небезпечному об'єкті передбачені наступні заходи:

створення автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки (АСКРО);

налагодження роботи системи оповіщення персоналу і населення в 30–ти кілометровій зоні;

будівництво і готовність захисних споруджень у радіусі 30 км навколо АЕС, а також можливість використання вбудованих протирадіаційних укриттів;

визначення переліку населених пунктів і чисельності населення, що підлягає захисту та евакуації із зон можливого радіоактивного зараження;

створення запасу медикаментів, засобів індивідуального захисту та інших засобів для захисту населення і забезпечення його життєдіяльності;

підготовка населення до дій під час і після аварії;

створення на АЕС спеціальних формувань для ліквідації наслідків аварії;

прогнозування радіаційної обстановки і її оцінка;

організація радіаційної розвідки та контролю опромінювання населення і персоналу;

проведення навчань на АЕС і прилягаючій території.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Джерела радіоактивної небезпеки.

2. Основні уражаючі фактори аварій з викидом у навколишнє середовище радіоактивних матеріалів.

3. Поняття про радіоактивне зараження місцевості.

4. Критерії оцінки небезпеки радіоактивного зараження місцевості.

5. Принцип поділу місцевості, що заражена РР, на зони.

6. Коротка характеристика зон радіоактивного зараження.

7. Принципи захисту населення на радіоактивно-зараженій території.

3.3. Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічно небезпечними об'єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

В сучасних технологіях підприємств народного господарства широко застосовуються хімічні сполуки, більшість з який небезпечні для людини. Серед 10 млн. хімічних речовин, що використовуються у промисловості, сільському господарстві й побуті, більше 500 − високотоксичні.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

підприємства харчової, м'ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент використовується аміак;

водоочисні та інші очисні спорудження, де використовується в якості дезинфікуючої речовини хлор;

залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу зі СДОР;

залізничні станції вивантаження і навантаження СДОР;

склади і бази з запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезинсекції і дератизації.

У навколишнє середовище НХР потрапляють в процесі виробничих і транспортних аварій, при стихійному лисі.

Кожну добу у світі реєструється близько 50 хімічних аварій. Прикладами можуть служити:

1961 рік, 22 липня в м. Дзержинську (Росія) через розрив хлоромережі була заражена територія хімічного заводу; 44 особи одержали отруєння різного ступеня;

1985 рік, Індія, Бхопал, підприємство «Юніон карбід», в результаті вибуху у навколишнє середовище потрапило 45 т метілізоціаната; загинуло 3 тис. людей, більше 300 одержали важкі отруєння.

За даними офіційних джерел у світі тисячі підприємств, подібних Бхопальскому. Тільки в Західній Європі їх нараховується сотні.

В процесі розвитку аварії на ХНО формується осередок хімічного зараження (0X3), у межах якого може опинитися саме підприємство і прилягаюча до нього територія. Відповідно до цього виділяють 4 ступеня небезпеки хімічних об'єктів:

I ступінь – у зону можливого зараження потрапляють більше 75 000 людей;

II ступінь – у зоні впливу НХР знаходяться 40 000…75 000 осіб;

III ступінь – уражених менше 40 000 людей;

IV ступінь – зона можливого хімічного зараження не виходить за межи об'єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хімічних речовин. Згідно показникам токсичності і небезпеки хімічні речовини поділяють на 4 класи:

1-й – надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація – L_С50 менше 0,5 г/м³);

2-й – високо шкідливі (L_С50 коливатиметься від 0,5 до 5 г/м³);

3-й – помірно шкідливі (L_С50 – від 5 до 50 г/м³);

4-й – мало шкідливі (L_С50 – більше 50 г/м³).

По характеру впливу на організм НХР (чи СДОР – сильнодіючі отруйні речовини) поділяються на наступні групи:

I. Речовини задушливої дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (типу хлор);

2) зі слабкою припікальною дією (отруйні речовини типу фосген).

II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ).

III. Речовини задушливої і загально отруйної дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (акрилонітрил, азотна кислота, з'єднання фтору);

2) зі слабкою припікальною дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).

IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець, тетраетілсвінец).

V. Речовини нейротропної і задушливої дії (аміак, гидразин).

VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етілена).

VII. Речовини, що псують обмін речовин (діоксин, бензофурани).

Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільно діючі. При ураженні першими картина отруєння розвивається швидко, а при отруєнні повільно діючими до прояви симптомів ураження проходить кілька годин, має місце так званий латентний період.

Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкості – часу, продовж якого вони спроможні нанести ураження незахищеній людині.

Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об’єктів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До нестійких відносяться НХР із температурою кипіння нижче 130⁰С, а до стійких – отруйні речовини з температурою кипіння вище 130⁰С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десятки хвилин. Стійкі – зберігають уражаючи властивості, на термін від декількох годин до декількох місяців.

З позицій тривалості уражаючої дії і часу досягнення вражаючого ефекту НХР умовно поділяються на 4 групи:

нестійкі з швидкою дією (наприклад, синильна кислота, аміак, оксид вуглецю);

нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота);

стійкі з швидкою дією (фосфорорганічні з'єднання, анілін);

стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетілсвинец, діоксин).

На зараженій території небезпечні хімічні речовини можуть знаходитися у рідкому, твердому, краплиннорідкому, пароподібному, аерозольному і газоподібному стані.

При викиді в атмосферу паро і газоподібних хімічних сполук формується первинна заражена хмара, що поширюватиметься в атмосфері. Гази з високим показником щільності (вище 1) будуть стелитися вздовж землі, «затікати» у низини, а гази із щільністю менше 1 – швидко розсіюватися у верхніх шарах атмосфери.

Характер зараження місцевості залежить від багатьох факторів: способу викиду хімічних речовин в атмосферу (розливі, вибуху, пожежі); від агрегатного стану агентів, що заражають, (твердому, рідкому, газоподібному); від швидкості випаровування хімічних речовин з поверхні землі і інших.

У кінцевому результаті, зона хімічного зараження включає дві території. До першої відноситься район, що опинився у безпосередньому впливі хімічної речовини, до другої належить місцевість, над якою поширюється заражена хмара.

Зазначені і багато інших факторів, що характеризують зону хімічного зараження, необхідно враховувати при плануванні аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

Загальні вимоги до організації і проведення аварійно-рятувальних робіт при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах установлює Державний стандарт.

Зокрема, відповідно до вищенаведеного стандарту:

аварійно-рятувальні роботи повинні починатися негайно після ухвалення рішення на проведення невідкладних робіт і проводитися з використанням засобів індивідуального захисту органів дихання і шкіри, що відповідають характеру хімічної обстановки;

попередньо проводиться розвідка аварійного об'єкту і зони зараження, масштабів і границь зони зараження, уточнення стану аварійного об'єкта, визначення типу НС.

Головними задачами хімічної розвідки є:

уточнення наявності і концентрації отруйних речовин на об'єкті робіт, границь і динаміки зміни хімічного зараження;

одержання необхідних даних для організації аварійно-рятувальних робіт і заходів безпеки населення і сил, що здійснюють ліквідацію аварії;

постійне спостереження за зміною хімічної обстановки в зоні НС, своєчасне попередження про різку зміну обстановки.

Одночасно в зоні зараження ведуться пошуково-рятувальні роботи. Пошук потерпілих проводиться шляхом суцільного візуального обстеження території, будинків, споруджень, цехів, транспортних засобів і інших місць, де могли знаходитися люди в момент аварії, а також шляхом опитування очевидців і за допомогою спеціальних приладів у випадку руйнувань і завалів.

Рятувальні роботи в зоні зараження проводяться з обов'язковим використанням засобів індивідуального захисту шкіри й органів дихання.

При порятунку потерпілих на ХНО враховується характер, ступінь ураження, місце перебування потерпілого. При цьому здійснюються наступні заходи:

деблокування потерпілих, що знаходяться під завалами зруйнованих будинків і технологічних систем, а також в ушкоджених блокованих приміщеннях;

екстрене припинення впливу НХР на організм уражених шляхом застосування засобів індивідуального захисту й евакуації із зони зараження;

надання першої медичної допомоги потерпілим;

евакуація уражених у медичні пункти та в установи для надання лікарської допомоги і подальшого лікування.

Перша медична допомога повинна надаватися на місці ураження, при цьому необхідно:

забезпечити швидке припинення впливу НХР на організм через видалення крапель речовини з відкритих поверхонь тіла, промивання очей і слизуватих;

відновити функціонування важливих систем організму шляхом найпростіших заходів (відновлення прохідності дихальних шляхів, штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця);

накласти пов'язки на рани і іммобілізувати ушкоджені кінцівки;

евакуювати уражених до місця надання лікарської допомоги і наступного лікування.

Одним з найважливіших заходів є локалізація надзвичайної ситуації і осередку ураження. Локалізацію, чи зниження до мінімального рівня впливу виниклих при аварії на ХНО уражаючих факторів в залежності від типу НС, наявності необхідних технічних засобів і нейтралізуючих речовин здійснюють такими способами:

припиненням викидів НХР способами, що відповідають характеру аварії;

постановкою рідинних завіс (водяних чи нейтралізуючих розчинів) у напрямку руху хмари зараженого повітря;

створенням висхідних теплових потоків у напрямку руху хмари НХР;

розсіюванням і зсувом хмари зараженого повітря газоповітряним потоком;

обмеженням площі виливу та інтенсивності випару токсичної речовини;

збором (відкачкою) НХР у резервні ємності;

охолодження проливу рідини твердою вуглекислотою чи нейтралізуючими речовинами;

засипанням проливу сипучими речовинами;

загущенням проливу спеціальними рецептурами з наступними нейтралізацією і вивозом;

випалюванням токсичної рідини.

В залежності від типу НС локалізація і знешкодження хмар і проливів НХР може здійснюватися комбінуванням наведених способів.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Хімічно небезпечні об’єкти та їх характеристика.

2. Класи аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

3. Поділ небезпечних хімічних речовин за механізмом впливу на організм людини.

4. Поняття стійкості НХР.

5. Особливості проведення рятувальних робіт при аваріях на хімічно небезпечних підприємствах.

3.4. Особливості аварій і катастроф на пожежа та вибухонебезпечних об’єктах

Ускладнення технологічних процесів, збільшення площ забудови об'єктів народного господарства підвищують їхню пожежну небезпеку.

По вибуховій, вибухо-пожежній і пожежній небезпеці об'єкти підрозділяються на категорії А, Б, В, Г, Д, Е, К.

До категорії А відносяться нафтопереробні заводи, хімічні підприємства, трубопроводи, склади нафтопродуктів.

У Б категорію входять цехи виробництва і транспортування вугільного пилу, деревного борошна, цукрової пудри, борошномельні млини.

Категорію В охоплюють лісопильні, деревообробні, столярні, меблеві, виробництва.

Об'єкти інших категорій менш небезпечні.

Наслідки пожеж і вибухів на підприємствах народного господарства визначаються уражаючими факторами. Пожежі утворюють наступні уражаючи фактори: відкритий вогонь і іскри; підвищену температуру навколишнього середовища і предметів; токсичні продукти горіння, дим; знижену концентрацію кисню; падаючі уламки будівельних конструкцій, агрегатів, устаткування і т.д.

При вибусі виникають: повітряна ударна хвиля та уламкове поле, створюване фрагментами об'єктів, що вибухають і руйнуються.

Пожежі, вибухи з наступними пожежами є традиційно-небезпечними для території України. У наш час пожежі будинків і споруджень виробничого, житлового, соціально-побутового і культурного призначення залишаються самим розповсюдженим нещастям. Прикладів тому безліч.

При пожежах і вибухах люди одержують термічні (опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, очей) і механічні ушкодження (переломи, забиті місця, черепно-мозкові травми, осколкові поранення, комбіновані поразки).

Принципи гасіння пожеж засновані на розумінні основних шляхів припинення горіння: ізоляцією зони горіння від кисню; зниженні швидкості тепловиділення чи збільшенні швидкості тепло відводу від зони реакції окислювання. Основною умовою при цьому є зниження температури горіння до рівня нижчого температури само спалаху. Досягається це дотриманням чотирьох відомих принципів: охолодженням реагуючих речовин; ізоляцією реагуючих речовин у зоні горіння; розведенням реагуючих речовин до непальних концентрацій чи концентрацій, що не підтримують горіння; хімічним гальмуванням реакції горіння.

Для цих цілей застосовуються різні вогнегасящі речовини, властивості котрих докладно описуються і класифікуються в спеціальних посібниках. Основні способи припинення горіння представлені в табл. 3.9.

Таблиця 3.9

Способи припинення горіння

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Особливості аварій на пожежа та вибухонебезпечних об’єктах.

2. Категорії пожежа вибухонебезпечних об'єктів

3. Уражаючі фактори, що утворюються при пожежах та вибусі на підприємствах промисловості.

4. Принципи гасіння пожеж.

5. Шляхи припинення горіння паливних матеріалів.

3.5. Основні принципи попередження надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру

Попередження надзвичайних ситуацій – це комплекс заходів, що проводяться завчасно і спрямовані на максимально можливе зменшення ризику виникнення події, а також на збереження здоров’я людей, зниження розмірів збитку навколишньому середовищу і матеріальним втратам у випадку їхнього виникнення.

Організація роботи з попередження надзвичайних ситуацій у масштабах країни проводиться в рамках цільової програми щодо зниження ризиків і зм'якшення наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Відповідно до цієї програми визначені основні напрямки попередження НС та зменшення втрат і збитку від них. Серед них основними є:

моніторинг навколишньої природного середовища і стану об'єктів народного господарства;

прогнозування НС природного і техногенного характеру й оцінка їх ризику;

раціональне розміщення продуктивних сил по території країни з погляду природної і техногенної безпеки;

запобігання в можливих межах деяких несприятливих і небезпечних природних явищ і процесів шляхом систематичного зниження їхнього потенціалу, що накопичується;

запобігання аварій і техногенних катастроф шляхом підвищення технологічної безпеки виробничих процесів і експлуатаційної надійності устаткування;

розробка і здійснення технологічних заходів для зниження можливих втрат і збитку від НС (зм'якшенню їхніх можливих наслідків) на конкретних об'єктах і територіях;

підготовка об'єктів економіки і систем життєзабезпечення населення до роботи в умовах НС;

розробка та участь у спеціальних заходах щодо попередження терористичних і диверсійних актів і їхніх наслідків;

декларування промислової безпеки і ліцензування видів діяльності в області промислової безпеки;

проведення державної політики в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

проведення державного нагляду і контролю з питань природної і техногенної безпеки;

страхування природних і техногенних ризиків;

інформування населення про потенційні природні і техногенні загрози на території проживання.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Основні принципи попередження надзвичайних ситуацій.

2. Організація робіт з попередження виникнення надзвичайних ситуацій.

3. Напрямки запобігання впливу небезпечних факторів надзвичайних ситуацій природного походження.

4. Можливість передбачення виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження.

3.6. Тероризм і деякі аспекти забезпечення безпеки населення

Останні десятиріччя міжнародна спільнота знаходиться під впливом все зростаючого тиску тероризму. Здійснюються замахи на життя і здоров'я людей при зменшенні частки зазіхань на матеріальні об'єкти; ріст масштабності, для якої характерні великі людські жертви; посилення жорстокості і безоглядності дій терористів. Розширюється також інформаційна, тактична, взаємна ресурсна підтримка терористичних груп як в окремо узятій країні, так і в міжнародному масштабі. Відбувається зрощування політичного і карного тероризму на тлі злиття і співробітництва нелегальних і легальних структур екстремістської користі з націоналістичними, релігійно-сектантськими, фундаменталістськими й іншими співтовариствами на основі взаємовигідних інтересів. Тероризм поширюється немов страшна, невідворотна епідемія XXІ сторіччя.

Однак, практично в жодній країні світу не вироблена на державному рівні ефективна система заходів для захисту держави, суспільства і особистості від актів тероризму.

На сьогоднішній день немає чіткого визначення тероризму як соціально-правового явища. В якості елементів, що характеризують це явище, виділяються: мета; мотив; зміст дій; намічувані і реальні наслідки.

Тероризм може бути орієнтований на зміну політичного ладу, скинення керівництва країни (регіону), порушення територіальної цілісності, нав'язування як офіційну ідеологію визначених соціальних, релігійних, етнічних стандартів і державних рішень, що випливають з них, інша істотна зміна політики держави, звільнення арештованих терористів, “розхитування” стабільності і залякування суспільства, окремих груп населення, заподіяння збитку міждержавним відносинам і провокування бойових дій (війни).

Використовуючи для характеристики тероризму як соціально-правового явища такі елементи, як зміст і наслідки дій терористів, варто вказати на обов'язковість наявності насильства чи його погрози; заподіяння або погроза заподіяння такої шкоди (людському життю, здоров'ю, або матеріальному та моральному збитку, чи всіх цих видів у сукупності), що може привести до широкого резонансу, потрясти суспільство, залишити глибокий слід у психіці населення, його значної групи, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві, формувати почуття беззахисності перед «усесиллям» терористів. Одночасно дії терористів по їхніх наслідках зв'язані з ускладненням нормальної діяльності державного апарата, важливих ланок або функціонування системи життєзабезпечення населення.

Чітка характеристика тероризму як соціально-правового явища не є самоціллю. Вона послужить наскрізним орієнтиром для того, щоб визначити задачі, правові, організаційні і ресурсні аспекти боротьби з ним у структурі розробки і здійснення великомасштабних заходів, що відносяться до будь-якої сфери внутрішньої і зовнішньої політики країни. Іншими словами, доцільно установити і законодавчо закріпити порядок, при якому кожне політичне, ідеологічне, економічне рішення піддавалося би експертизі на анти терористичний ефект. Такий підхід відповідав би положенню про те, що боротьба з тероризмом стає однією з пріоритетних завдань держави і суспільства.

Що стосується інформаційного забезпечення цих завдань, то доцільно було б здійснити моніторинг тероризму й анти терористичної діяльності; уніфікувати відомчі і міждержавні підходи до статистичного обліку, розширення кола статистичних даних про учасників і посібників тероризму, про потерпілих; створення єдиного банку інформації, включаючи і дані про результати судового розгляду і режиму інформаційного обміну, узгодження статистичної звітності про терористичні злочини і суміжні кримінальні діяння, розробки і впровадження методики оцінки наслідків терористичних злодіянь, включаючи збиток від зазіхань на життя і здоров'я, на матеріальні об'єкти, на нормальну діяльність державного апарата, на спокій населення.

Стосовно до правового забезпечення доцільно прийняття комплексного закону про боротьбу з тероризмом з пакетом додатків до нього у виді указів Президента, постанов Уряду, програмних документів, міжвідомчих і відомчих нормативних актів.

Протягом останніх 200 років основним засобом терору є застосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). В даний час відомо більше сотні типів ВР, але застосування знаходять лише тридцять. У військових цілях використовуються тротил, тетрил, гексоген, сплави тротилу з гексогеном, різні суміші на їх основі. Агрегатні стани ВР різні – тверді, рідкі, газоподібні. Треба помітити, що навіть професіоналу складно візуально відрізнити ВР від якого-небудь схожого інертного матеріалу, тому ідентифікація не може бути зроблена швидко і без застосування спеціальних засобів.

Вибухові пристрої це комплекс, що включає вибухові речовини, засоби їх вибухового ініціювання, систему управління вибуховим ініціюванням, а також уражаючи елементи. В процесі дії ВП утворюються уражаючи фактори.

Системи управління дією ВП різноманітні і постійно удосконалюються. У 1977 році в СРСР була відкрита нова сторінка в застосуванні вибухових пристроїв як засіб терору 8 січня 1977 року у Москві прогриміли три вибухи, при цьому найстрашніший – у метро. Терористи використовували спосіб вибуху після закінчення заданого часу уповільнення. У якості вибухача уповільненої дії вони застосували звичайний механічний годинник. Для реалізації цього способу можуть застосовуватись електронні схеми, прилади, що мають у своєму складі таймер.

Управління вибухом по радіосигналу терорист може здійснювати за допомогою керованої по радіо іграшки, мобільного телефону, пейджера, радіостанції і інших пристроїв.

Ініціюється також вибух шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор по проводах. Типовий приклад – теракт на Котляковському цвинтарі у Москві. Спосіб найбільш простий і застосовується для підриву ВП з безпечної відстані, коли терорист візуально спостерігає жертву.

Велике поширення одержали ВП, що спрацьовують при підключенні споживачів енергії (телевізорів, радіоприймачів) до мережі або при включенні споживача електроенергії в автомобілі (фар, стоп-сигналу, звукового сигналу та інших.). Вибух може також відбутися від безпосереднього контакту людини з транспортним засобом, який обладнаний спеціальним п’єзовибухачем.

Необхідно відзначити, що питома вага терактів з використанням ВП дуже висока і оцінюється сотнями випадків на рік.

При вибуховому теракті, що готується, завжди є демаскуючі ознаки. Найбільш поширені з них такі: припаркований у неналежному місці дуже близько від будинку автомобіль; залишений причіп; покинутий предмет з наявними на ньому джерелами живлення; дроти, розтяжки із дроту або мотузки; шум, цокання з залишеної без хазяїна торби або пакета; незвичайне розташування урн, контейнерів для сміття і інші.

При підозрі на закладку чи виявленні ВП необхідно негайно повідомити про підозру можливого вибуху міліцію, органи влади, ізолювати місце з потенційним ВП, не підходити до нього, не торкатися підозрілого предмета. Якщо подія відбувається в приміщенні, евакуювати весь персонал, по можливості відкрити усі вікна і двері для розосередження ударної хвилі, виключити використання мобільних телефонів, радіозв'язку, тому що це може привести до спрацьовування системи управління вибухом.

Ліквідація наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюється за єдиною схемою ліквідації наслідків НС мирного і воєнного часу. Однак необхідно пам'ятати, що мінно-вибухова травма відноситься до числа найбільш важких видів бойової патології і травм мирного часу.

Для таких поранень характері крайні ступені травматичного шоку, гостра масивна крововтрата. Особливими механізмами її виникнення є великі ушкодження м'яких тканин, кісток, суглобів, часто з повним руйнуванням і навіть відривом одного чи навіть декількох сегментів кінцівок, сполучення ушкоджень органів грудей, живота, голови...

Важливо пам'ятати одне: у деяких випадках людину можна врятувати, якщо допомога буде зроблена негайно.

За даними фізіологічних і лабораторних обстежень восьмисот потерпілих, встановлено, що якщо протягом першої години після одержання мінно-вибухової травми не надати першу допомогу (накласти джут, зупинити кровотечу, увести протишокові препарати), то імовірність смерті збільшується на 80%. Таким чином, надання медичної допомоги є принциповим, життєво необхідним фактором.

Питання для засвоєння навчального матеріалу.

1. Особливості сучасного тероризму.

2. Вибух як засіб терору.

3. Деякі аспекти забезпечення безпеки населення при терористичних актах.

3.7. Надзвичайні ситуації воєнного часу

У спеціальній літературі можна зустріти таку характеристику небезпеки воєнного часу:

вона (небезпека) плануються, підготовляється і реалізується людиною, його розумом і тому має більш складний і витончений характер, ніж природні і техногенні небезпеки;

у реалізації небезпек воєнного часу менше стихійного і випадкового; зброя застосовується, як правило, у самий невідповідний момент для жертви агресії й у самому уразливому для неї місці;

розвиток засобів ураження завжди випереджає розвиток адекватних засобів захисту; протягом якогось інтервалу часу існує перевага засобів нападу над засобами захисту;

для створення засобів напади завжди використовуються останні наукові досягнення, залучаються кращі наукові сили, краща науково-виробнича база; усе це веде до того, що від деяких засобів нападу практично неможливо знайти засобів і методів захисту; зокрема, це відноситься до ракетно-ядерної зброї;

сучасні і майбутні війни все частіше носять терористичний, антигуманний характер; мирне населення воюючих країн перетворюється в один з об'єктів збройного впливу з метою підриву волі і здатності супротивника чинити опір.

Таким чином, сучасні війни мають характерні особливості, основні з яких наведені у табл. 3.10.

Таблиця 3.10

Характерні риси сучасних війн

Згідно надрукованим матеріалам, щодо розвитку сучасних озброєнь, до засобів ураження, заснованих на нових фізичних принципах, відносяться: лазерна зброя; джерела некогерентного світла; НВЧ зброя; інфразвукова зброя;

засоби радіоактивної боротьби; зброя електромагнітного імпульсу; біотехнологічна зброя; засоби інформаційної боротьби; високочастотна зброя нового покоління; метеорологічна, геофізична зброя; біологічна зброя нового покоління, що включає психотропні засоби; хімічна зброя нового покоління; психотропна зброя; пара психологічні методи впливу на людину.

Катастрофічні наслідки для цивілізації представляє можливість застосування зброї масового ураження. Прийняті за останні роки рішення про скорочення ядерних потенціалів, заборони і знищення хімічної і біологічної зброї, знижують ймовірність їх застосування, але цілком не виключають існуючу загрозу.

Найпотужнішою із зазначених засобів ураження є ядерна зброя.

ЯДЕРНА ЗБРОЯ (застаріле – атомна зброя) – зброя масового ураження вибухової дії, заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ланцюгових реакціях ділення важких ядер деяких ізотопів урану (²³⁵U, ²³³U) і плутонію (²³⁹Pu) та при термоядерних реакціях синтезу легких ядер – ізотопів водню – дейтерію (²D) і тритію (³T) в більш важкі, наприклад, ядра ізотопів гелію (³He, ⁴He). Для зазначених реакцій характерно надзвичайно велике виділення енергії на одиницю маси реагуючої речовини – у 20…80 млн. разів більше, ніж при вибусі тротилу – звичайної вибухівки. В результаті дуже швидкого виділення величезної кількості енергії в обмеженому об’ємі відбувається ядерний вибух, який істотно відрізняється від вибуху звичайних боєприпасів як масштабами, так і характером утворення уражаючих факторів.

Ядерна зброя включає різні ядерні боєприпаси (бойові частини ракет і торпед, авіаційні і глибинні бомби, артилерійські снаряди і фугаси, споряджені ядерними зарядами), засоби їх доставки до цілі і системи керування. Іноді в залежності від типу заряду вживають більш вузькі поняття, наприклад, термоядерна зброя, нейтронна зброї і так далі.

Серед сучасних засобів збройної боротьби ядерна зброя займає особливе місце – вона є найбільш ефективним засобом ураження супротивника. Ядерна зброя спроможна наносити великі втрати в живій силі і бойовій техніці, руйнувати спорудження й інші об'єкти, заражати місцевість радіоактивними речовинами, а також надавати людям сильний морально-психологічний вплив і тим самим створювати стороні, що застосовує ядерну зброю, вигідні умови для досягнення перемоги у війні.

Пристрій, що призначений для здійснення вибухового процесу звільнення внутрішньоядерної енергії, називаються ядерним зарядом. Потужність ядерних зарядів прийнято характеризувати тротиловим еквівалентом, тобто такою кількістю тротилу в тонах (кт, Мт), при вибусі якого виділяється така ж кількість енергії, що і при вибусі даного ядерного заряду.

Ядерні заряди по потужності умовно поділяються на надзвичайно малі (до 1,0 кт), малі (1,0…10 кт), середні (10…100 кт), великі (100 кт…1,0 Мт) і надзвичайно потужні (понад 1,0 Мт).

До засобів застосування ядерної зброї відносяться: ракети тактичного, оперативно-тактичного і стратегічного призначення; літаки – носії ядерної зброї; крилаті ракети; підводні човни; артилерія, що застосовує ядерні боєприпаси; ядерні міни.

В процесі ядерного вибуху можуть утворюватися такі уражаючи фактори: повітряна ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження, електромагнітний імпульс та інші.

Повітряна ударна хвиля ядерного вибуху виникає в результаті розширення світної розпеченої маси газів у центрі вибуху і являє собою область різкого стиску повітря, що поширюється від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Дія її продовжується кілька секунд. Відстань в 1 км повітряна ударна хвиля проходить за 2 с, 2 км – за 5 с, 3 км – за 8 с.

Ураження повітряною ударною хвилею відбуваються як дією надлишкового тиску, так і метальною її дією (швидкісним напором), обумовленим рухом повітря в хвилі. Люди, техніка, розташовані на відкритій місцевості, уражаються головним чином в результаті метальної дії повітряної ударної хвилі, а об'єкти великих розмірів, наприклад, будинки – дією надлишкового тиску.

Ураження можуть бути нанесені також у результаті непрямого впливу повітряної ударної хвилі (уламками будинків, дерев і тому подібне). У ряді випадків вага ураження від непрямого впливу може бути більшим, ніж від безпосередньої дії ударної хвилі, а кількість уражених – переважним.

На параметри повітряної ударної хвилі, в процесі її розповсюдження, помітний вплив чинять рельєф місцевості, лісові масиви і рослинність. На схилах, звернених до вибуху з крутістю більш 10⁰, тиск збільшується: чим крутіше схил, тим більше тиск. На зворотних схилах височин має місце зворотне явище. У лощинах, траншеях та інших спорудженнях земляного типу, розташованих перпендикулярно до напрямку поширення повітряної ударної хвилі, метальна дія значно менша, ніж на відкритій місцевості. Тиск повітря у хвилі в середині лісового масиву вище, а метальна дія менша, ніж на відкритій місцевості. Це порозумівається опором дерев повітряним масам, що рухаються з великою швидкістю за фронтом повітряної ударної хвилі.

Укриття людей за пагорбами і насипами, у ярах, виїмках і молодих лісах, використання фортифікаційних споруджень знижує ступінь його ураження ударною хвилею. Так, людина у відкритій траншеї уражається повітряною ударною хвилею на відстанях у 1,5 рази менших, ніж на відкритій місцевості.

Поиск по сайту: