Робочий час і час відпочинку

З урахуванням зазначеного робочий час — це встановлений законом або на його основі час (неповний робочий час), коли працівник повинен бути на робочому місці й виконувати обу­мовлену трудову функцію.

Отже, в основі визначення робочого часу є встановлення його законом або на основі закону. Від цього залежить і тривалість робочого часу, яку можна поділити на такі види:

а) нормальна тривалість робочого часу, що не може переви­щувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП України). Вона встановлена Законом України «Про внесення змін до КЗпП України у зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тиж­ня» від 17 листопада 1993 р. і закріплена в ст. 45 Конституції України 1996 р., в якій вказується, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом;

б) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нор­мального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість і має такі особливості: встановлюється лише законом; поширюється тільки на окремі категорії працівників (з урахуванням їх віку, умов та інтенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо).Зокрема, для неповнолітніх тривалість робочого часу встанов­люється 36 годин на тиждень, а для осіб віком 15—16 років і учнів віком 14—15 років, які працюють, — 24 години на тиждень; для працівників, які працюють у несприятливих умовах (шкідливих, важких), залежно від рівня шкідливого впливу на їхнє здоров'я, і для інших тривалість робочого часу встановлюється 24 годи­ни на тиждень.

Має певні особливості й такий вид робочого часу, як непов­ний робочий час, який менший за нормальний нормований та скорочений. Як правило, неповний робочий час встановлюєть­ся як під час прийняття на роботу, так і пізніше. Характерні оз­наки цього виду робочого часу: а) як правило, він встановлюєть­ся за угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з нормами виробітку чи залежно від відпра­цьованого часу; в) обсяг трудових прав працівників не обме­жується; г) може встановлюватись як неповний робочий день і як неповний робочий тиждень; ґ) для окремих працівників влас­ник зобов'язаний встановити неповний робочий час (це вагітні жінки, а також жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда).

Ненормований робочий день — це особливий режим праці. Він встановлюється для окремих категорій працівників (керівників підприємств, структурних підрозділів, юрисконсультів та ін.), коли тривалість їхньої праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додат­ковою відпусткою тривалістю до семи календарних днів.

Нічний робочий час визначається законом з 10 години вечо­ра до 6 години ранку (ст. 55 КЗпП України) і має таку особ­ливість, як заборона залучати до роботи в нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років, та інших передбачених законом працівників.

Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприєм­ства. Існують такі види обліку робочого часу:

—щоденний, коли працівник має однакову тривалістьщоденної роботи;

—щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин (наприклад, 40, 24,6 чи менше);

—підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу.

Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працюючого. Такий облік застосовується, коли працюють у зміни різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.

Поиск по сайту: