Скептицизм. (86) Оскільки у живих істот потяг у надлишку з’являється слідом за тим, чим вони користуються, для того щоб досягти належного їм

(86)…Оскільки у живих істот потяг у надлишку з’являється слідом за тим, чим вони користуються, для того щоб досягти належного їм, то потяг керується тим, що відповідає природі. Але оскільки розум даний розумним для більш досконалого керівництва, то жити відповідно до розуму насправді означає для них жити у згоді з природою. Саме розум стає творцем ваблення. (87) Ось чому Зенон у книзі про природу людини першим говорить, що [вища] ціль – це жити у згоді з природою, а це значить жити добродійно: адже саме до чесноти веде нас природа. Схоже [висловлюються] Клеанф у книзі про задоволення, Посідоній, Гекатон у книгах про цілі. Хрісіпп же в першій книзі про цілі говорить, що жити добродійно – це те ж саме, що жити, виходячи із знання, яке отримується внаслідок досвіду, того що відбувається в природі, оскільки наша природа є частиною загальної природи. (88) Тому [вища] мета – жити у згоді з природою – у згоді зі своєю природою і загальною природою, нічого не роблячи такого, що забороняється загальним законом, а саме правильним розумом, що проникає всюди; він же притаманний і Зевсу, улаштовувачу та управителю всього сущого. Сама чеснота щасливої людини і повнота життя бувають тоді, коли всі вчинки здійснюються у згоді кожної людини з волею того, хто керує всім. Діоген ясно говорить, що [вища] ціль полягає в тому, щоб проявляти розсудливість при виборі того, що відповідає природі; (89) за Архедемом, це означає жити, виконуючи всі обов’язки. Під природою, у згоді з якою треба жити, Хрісіпп розуміє і загальну природу, й особливо природу людську. Клеанф же вважає, що наслідувати треба лише загальну природу, а не одиничну.

Діоген Лаертський. Етика

Плотін

…Благо – це те, від чого залежить і до чого прагне все суще, маючи його своїм початком і потребуючи його. Саме ж воно не знає ні в чому нестачі, задовольняє самого себе, нічого не потребує; воно є міра й межа всього; воно виробило з себе розум і буття, душу й життя, і мислення. Все це (що знаходиться нижче нього), - прекрасно; саме ж воно – вище від прекрасного і по інший бік найкращого, цар збагненного розумом (світу)».

…(Розум) є первинна енергія і первинна сутність (блага), що перебуває в самому собі; він діє і начебто живе навколо блага. А навколо розуму – зовні – кружляє душа; розглядаючи його (з усіх боків) і проникаючи поглядом всередину нього, вона бачить крізь нього бога.

…Якщо зло й існує (якимось чином), то існує воно в неіснуючих (речах), як деякий вид неіснуючого…

Неіснуюче ж – це не взагалі неіснуюче, але тільки відмінне від існуючого. …Воно – як безмірність по відношенню до міри, як безмежне по відношенню до границі, як безвидне по відношенню до видоутворюючого; як завжди потребуюче по відношенню до самодостатнього; воно завжди є невизначеним, зовсім нестійким, все сприйманим, ненаситним, цілковитою бідністю.

…Отже, необхідно, щоб було дещо, безмежне саме по собі й безвидне саме по собі, і всі інші вищезгадані (якості того, що вміщує в себе)…

Так ось (матерію), що виражена через образи, види й форми, міру та межі, упорядковану чужорідним для неї порядком, таку, що не має в собі самій нічого благого… відшукує наш розум і вказує на неї як на первинне зло й зло саме по собі.

…Природа ж матерії безглузда настільки, що не тільки те, що перебуває в ній, а навіть і все, що тільки зверне на неї погляд, (вмить) наповнюється всим її злом. Бо вона зовсім не причетна до блага…

…Душа, досконала і схильна до розуму, завжди чиста; вона відвертається від матерії; ні до чого безмежного, ні до чого безмірного, ні до чого лихого вона не наближається й погляду свого туди не звертає. Отже, вона, будучи чистою, цілком залишається в межах, встановлених розумом.

Плотін. Про природу і джерело зла.

Поиск по сайту: