Арістотель. Так як природа двояка, вона є форма і матерія, то питання треба розглядати так само, як ми стали б вивчати кирпатість

Так як природа двояка, вона є форма і матерія, то питання треба розглядати так само, як ми стали б вивчати кирпатість, що вона таке. Отже, подібні предмети не можна брати ні без матерії, ні з одного матеріального боку. Проте ускладнення може виникнути і відносно наступного: раз існують дві природи, з якою з двох повинен мати справу фізик, чи, може бути, з тим, що складається з них обох? Але якщо з тим, що складено з них обох, то і з кожної з них. Повинна пізнавати ту й іншу одна і та сама наука, чи різні? Хто зверне увагу на стародавніх, тому буде здаватися, що справа фізики – матерія: і Емпедокл, і Демокрит лише незначною мірою торкнулись форми і суті буття. Але якщо мистецтво наслідує природу, то до однієї і тої ж самої науки відноситься пізнання форми й матерії у визначених межах: наприклад, лікар має знати і здоровий стан, і жовч, і флегму з якими пов’язане здоров'я, так само й будівельнику і вигляд будинку, і матеріал – цеглу і дерево, те ж саме стосується й інших. Отже, справа фізики – пізнавати ту й іншу природу, крім того, тій же самій науці належить пізнавати “заради чого” і мету, а також те, що відбувається заради цього. Природа є мета і “заради чого”: там, де при безперервному русі є кінцева зупинка, вона є й мета, і “заради чого”.

Арістотель. Фізика.

10. Те, що людина є істотою політичною, більшою мірою, ніж бджоли і всякого роду стадні тварини, видно з такого. Природа, як ми твердимо, нічого не робить даремно; тим часом з-поміж усіх живих істот тільки людина має здатність говорити. Адже голос передає смуток і радість, тому він притаманний і решті живих істот (оскільки їхні природні властивості розвинуті до такої міри аби відчувати радість і смуток та передавати ці почуття одне одному. Як мова здатна передавати як щось корисне, так і шкідливе, достоту як і те, що справедливе й несправедливе.

11. Ця властивість людей відрізняє їх від інших живих істот і лише людина здатна сприймати такі поняття, як добро і зло, справедливість і несправедливість, тощо. Сукупність усього цього й складає основу сім'ї та держави.

… 12. Отже, держава існує з природи й, очевидно, з природи передує кожній людині; оскільки ж людина, опинившись у відмежованому стані, не є самодостатньою істотою, то вона так співвідноситься з державою, як усяка частка зі своїм цілим.

Арістотель. Політика

Епікур

…Вір, що бог є істотою безсмертною й блаженною, бо таке загальне окреслення поняття про бога… Так, боги існують, бо знання про них – очевидність…

…Насолода є початок і кінець блаженного життя; його ми пізнали як найперше благо, споріднене нам, з нього починаємо всілякі воління й уникання і до нього повертаємось…

…Самодостатність ми вважаємо великим благом, але не задля того, щоб завжди користуватися тим, що є, а для того, щоб задовольнятися малим, коли не буде достатку, щиросердно гадаючи, що розкіш найсолодша тому, хто потребує її менш за все, і що все, чого вимагає природа, легко досягається, а все зайве – досягається важко.

…Коли ми говоримо, що найсолодшою є кінцева мета, то ми розуміємо зовсім не насолоду розпусти і хтивості, як вважають ті, хто не знають, не поділяють або погано розуміють наше вчення, - ні, ми розуміємо свободу від страждань тіла і від збентеження душі.

…Найвеличнішим із благ є розуміння, воно цінніше, ніж сама філософія, і від нього походить решта доброчесностей. Це воно вчить, що не можна жити солодко, коли не живеш розумно, добре і праведно і (не можна жити розумно, добре й праведно), коли не живеш солодко, адже всі доброчесності споріднені солодкому життю і солодке життя не відокремлюється від них. Хто, на твою думку, вище за людину, яка й про богів мислить благочестиво, і від страху перед смертю цілком вільна, котра збагнула кінцеву мету природи, зрозуміла, що найвище благо легко здійснюється і досягається, а вище зло або недовговічне, або неважке, яка сміється над долею, кимсь іменованою володаркою всього, і замість цього стверджує, що одне чиниться неминуче, інше - з нагоди, а щось залежить і від нас…

Епікур. Лист до Менекея.

Поиск по сайту: