Арістотель. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”)

Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.
Вчення про буття. Аристотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерія у нього розглядається як можливість. Для того, щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Форма – активне начало, тоді як матерія –пасивне. Матерія подільна до нескінченності, форма не подільна і тотожна самі речі. Найвищою сутністю Арістотель вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічного цілого. За те, що Арістотель вважав першоосновою форму, а не матерію, теологи середньовіччя залучали його до фундаторів богослов”я (поряд з Платоном), оскільки безтілесна форма Аристотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.
Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.
Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:
1. Закон тотожності.
2. Закон усунення протиріччя.
3. Закон виключеного третього.
Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.
Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

Платон

Виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму,яка одержала назву-лініі Платона. Він перший визначив філософію як науку,що будується на абстрактних поняттях. Навчався у Кратіла та Сократа.Заснував свою школу в Афінах-Академію.Збереглася значна частина творчої спадщини Платона,яка складає-ться з 31 діалогів “Апогія Сократа”і 13 листів.
Вчення про буття. Основа платонівського розуміння буття грунтується на ідеалістичному розв"язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву - універсалій. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою "нульове буття", або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують; і взаємодіють. Результатом цієї взазмодії є і речі "навколишнього чуттєвого змінного світу. Але речі навколишнього світу не є чимось "чисто" матеріальним, бо "чиста" матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки позбавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені і досконалі.Речі повсякденного світу виступають у ролі чогось менш досконалого і становлять копію якогось оригіналу,його "тінь". Цим оригіналом є ідея.
Теорія пізнання. Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригадування/по гр. "амнезис"/ душі.Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. Розглядаючи шлях пізнання, Платон використовує притчу про печеру: "Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери на стінах якої очі бачать гру тіней. Змушені бачити усе життя лише тіні, не бачачи реальних предметів, люди звикають, вва-жати ці тіні справжніми предметами. Тіні - це результат сприймання світу почуттями. Пізнання ж істинної дійсності - світу ідей можливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика як здатність ставити запитання і давати відповіді на них. Математика /особливо геомет-рія/,здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого.
Людина та суспільство. Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуа-льна добродійність,суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі по-винні бути узгоджені між собою. Звідси необхід-ність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людсь-кої добродійності з державним ладом в цілому.
Розглядаючи форми державності,Платон визначає дві "правильні" - монархію та аристократію, сюди відносить і демократю,якщо остання дотримується законів; і чотири ''неправильні" - беззаконну демо-кратію, тимократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі "Держави". За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона - це поліс. Його поліс - це "правління кращих" /аристократія/.
Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди/філософи/. Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави в суспільстві та її морально-професійний склад.

Поиск по сайту: