Науковий стиль

Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови,що обслуговує сферу і потреби науки, техніки, освіти.

Основне призначення стилю - повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань, обґрунтування гіпотез, доведення гіпотез.

Головні ознаки стилю:

1) Позамовні ознаки стилю:

· чітка визначеність і принципово об’єктивне ставлення – предметність, принциповість, об’єктивнімть;

· точність;

· ясність;

· лаконічність;

· відсутність образів та емоцій.

2) Мовні ознаки стилю:

· cтрога унормованість;

· використання абстрактної лексики;

· безособовість;

· монологічність викладу;

· завершеність і повнота висловлення;

· логічна послідовність;

· використання умовних знаків та символів;

· первинність писемної форми;

· відсутність слів.

Жанри реалізації стилю – монографія, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми,наукове дослідження і т.д.

Основні підстилі:

· Власне науковий.

· Науково-популярний.

· Науково-навчальний.

15. З історії заборони української мови.

1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.
1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.
1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: " жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може".
1876 — Емський указ Олександра про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У "теорії" боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
1925 — остаточне закриття українського "таємного" університету у Львові
1933 — телеграма Сталіна про припинення "українізації".
1947 — операція "Вісла"; розселення частини українців з етнічних українських земель "урозсип" між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.

1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
1989 — постанова ЦК КПРС про "законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної".
1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.
2012 - прийняття Верховною Радою України проекту Закону "Про основи державної мовної політики", який загрожує значним звуженням сфери використання української мови у ключових сферах життя в більшості регіонів України.

16. Комунікативна професіограма фахівця.

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти:

· робота з документами;

· Вміння вести міжособистісний і соціальний діалог;

· виступати публічно.

З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:

· уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

· аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

· керувати спілкуванням, регламентуючи його;

· послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

· уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати,перемовини тощо;

· уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;

· уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;

· уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати,спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;

· уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;

· уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

· володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);

· бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;

· володіти технікою спілкування;

· уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами;

· уміти використовувати «слово» для коректування поведінки співбесідника.

17. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

Культура мови - це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи. Культура мови утверджує норми літературної мови і пропагує їх забезпечуючи їх стабільність.

Правильність мовлення – базова вимога культури мови, її основа.

Нормативний аспект культури мови є одним з найважливіших. Мова має величезний запас, який слід використовувати враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників.

Етичний аспект культури мови вивчає лінгвістична дисципліна - мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.

Високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Володіння культурою мовлення – запорука успіху і фахового зростання.

18. Офіційно-діловий стиль.

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.

Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових стосунків.

Головні ознаки стилю:

1) Позамовні ознаки стилю:

· офіційність; ­

· адресність;

· повторюваність дій та ситуацій;

· тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація;

· смислова точність і ясність, які поєднуються з лаконічністю і послідовністю;

· стандартизація вислову;

· сувора регламентарність.

2) Мовні ознаки стилю:

· використання політичної, адміністративної, канцелярської термінології;

· використання мовних штампів;

· ділова фразеологія;

· відсутність емоційно забарвленої лексики;

· мінімум синонімів;

· наявність безособових та наказових форм дієслів;

· використання простих поширених речень, які ускладнюються складними та складеними конструкціями.

Жанри реалізації стилю - закон, кодекс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо, а також виступи

на зборах, наради, прес-конференції, бесіди з діловими партнерами.

Основні підстилі:

· Законодавчий.

· Адміністративно-канцелярський.

· Дипломатичний.

19. Комунікативні ознаки культури мовлення.

Комунікативні ознаки культури мовлення:

· Правильність – визначальна ознака, яка полягає у відповідності до літературних норм, що діють у мовній системі.

· Змістовість – глибоке усвідомлення теми і головної думки.

· Логічність – послідовний виклад думок, з урахуванням плану або тез висловлення в яких є послідовність, обмотивованість, що відповідають законам мовлення.

· Багатство – насиченість найрізноманітнішими мовними засобами, у межах конкретного стилю.

· Точність – висловлюючи думку слід добирати слова і вирази.

· Виразність – досягається використанням найважливіших місць свого висловлення; розкриття власного ставлення.

· Доречність і доцільність – залежить від того наскільки повно людина оцінює ситуацію спілкування (стан, настрій і т.д.)

20. Конфесійний стиль.

Конфесійний стиль - стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства.

Основне призначення стилю - вплив на душевні переживання людини.

Головні ознаки стилю:

· вживання слів для найменування бога та явищ потойбічного світу (Божий Син, Святий Дух, Спаситель, Царство Боже, рай, вічне життя, тощо);

· вживання слів для найменування стосунків людини до Бога (молитися, воскресіння, заповіді, покаяння, грішні, праведні);

· мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням;

· для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів;

· поширені повтори слів.

Жари реалізації стилю - Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма.

Основні підстилі:

· Стиль проповіді.

· Стиль релігійних відправ.

· Стиль богословської літератури.

21. Словники у професійному мовленні. Типи словників.

Лексикографія (lexis – слово, grapha – записую) – розділ мовознавства основним завданням якого є систематизація словникового запасу мови та в складанні словників.

В сучасній українській мові розрізняють два типи словників:

1) Енциклопедичний – дають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами.

Виділяють наступні енциклопедичні словники:

· загальні, що розраховані на подання найширшої інформації;

· спеціальні (галузеві).

2) ­Лінгвістичний – в центрі уваги слово, його значення, його переклад, походження, правильне написання, наголошування.

Виділяють наступні лінгвістичні словники:

· тлумачні;

· орфографічні;

· орфоепічні;

· іншомовних слів;

· словник наукової термінології;

· етимологічні.

22. Мовленнєвий та спілкувальний етике.

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження. Мовленнєвий етикет - поняття ширше, ніж мовний етикет і має

індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність.

Спілкувальний етикет - сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях.

Під час виконання професійних обов’язків використовуються різні стандартні ситуації, які мають етикетний характер:

· вітання;

· відмова;

· співчуття;

· схвалення;

· докір;

· сумнів;

· висловлення власної думки.

23. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Поняття “ професійна мова ” охоплює три функціональні різновиди літературної мови - офіційно-діловий, науковий, розмовний. Для цих стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомоги яких можна:

1) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити, розглянемо (наведемо) тепер приклад, особливу увагу треба зосереджувати, перейдемо до питання, зауважимо насамперед, тільки, аж ніяк;

2) пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, для прикладу, як-от, приміром, зокрема, а саме, тобто, як ось, це значить, передусім (передовсім), так, тільки, лише, навіть;

3) поєднати частини інформації: також, тобто, іншими словами, інше кажучи, або інакше, крім того, разом з тим, між: іншим, мало того, заразом, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше, як про це йшлося;

4) вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, ще раз, почнемо з того, що, перейдемо до;

5) висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, беззаперечно, поза всяким сумнівом, напевно (напевне), звичайно, природно, обов 'язково, необмінно, безпомилково, розуміється, не потребує доведення, можливо, ймовірно, самозрозуміло;

6) узагальнити, зробити висновок: у результаті можна дійти висновку, щ.; узагальнюючи, є підстави стверджувати; із сказаного випливає; з огляду на важливість (авторитетність); отже, таким чином, зрештою, врешті, після всього, сутність викладеного дає підстави потвердити про...; на основі цього ми переконалися в тому.;

7) зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину (умову) і наслідки: а, але, проте, однак, не тільки (не лише), а й...; всупереч положенню (твердженню); попри те, внаслідок цього, а отже, незважаючи на те, як з'ясувалося;

8) зробити критичний аналіз відомого або бажаного: з цієїтемиуже є...; автор аналізує (розглядає, характеризує, порівнює, доводить, обґрунтовує, підкреслює, виокремлює.

24. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.

Текст (від лат. textum - тканина, сплетіння, поєднання) - це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність.

Отже, текст виступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.

Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту - надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів членування тексту.

Надфразна єдність - це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлень, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв'язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань й відповідей; репліки й реакції. Синоніми

надфразної єдності - складне синтаксичне ціле, прозаїчна строфа, гіперсинтаксема й ін.

Абзац - це структурно-змістова одиниця членування тексту, що характеризується єдністю теми і графічного позначення, відступом праворуч у початковому рядку, якими починаються виклад нової думки.

За способом репрезентації тексти переділяються на письмові, усні та друковані.

Основні ознаки тексту:

• зв'язність - визначальна категорія тексту, основним показником якої є розвиток теми і формальні засоби (семантично близькі слова і фрази, граматичні й стилістичні одиниці тощо). Показниками зв'язності є: лексичні (синоніми, антоніми, пароніми, повтори), морфологічні (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, деякі прислівники, тощо),

· синтаксичні (порядок слів, порядок розташування частин), стилістичні (еліпс, градація, питальні речення тощо) одиниці; інтонація, наголос, паузи;

• цілісніст ь - забезпечується змістовою (єдність теми, змісту),комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями;

• членованість - будь-який текст можна комунікативно членувати на частини з метою полегшення сприйняття інформації адресатом.

• інформативність уособлює інформативний масив тексту, що міститься не лише в його вербальній організації, а випливає з її взаємодії з авторською і читацькою свідомістю.

• завершеність - ознака текстів, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.

Елементи і компоненти тексту поєднуються такими видами зв'язку:

§ контактний - пов'язані елементи знаходяться поряд;

§ дискантний - здійснюється на відстані: об'єкт, що згадувався в першому абзаці, знову стає предметом уваги в наступних абзацах, через певну кількість речень іншого змісту;

§ ланцюговий або послідовний - певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом для наступного і вимагає подальшого розгортання думки;

§ паралельний - речення граматично рівноправні. Характерна ознака цього зв'язку - єдність видо-часових форм присудків;

§ перспективний - вказує, про що мовитиметься далі;

§ ретроспективний - певний фрагмент тексту вимагає від адресата пригадування змісту попередніх частин.

Виокремлюють два основні види тексту - монологічний і діалогічний.

Поиск по сайту: