НАУКОВИЙ СТИЛЬ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кравченко Г.В.

ЗБІРНИК ВПРАВ І ТЕКСТІВ

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Донецьк: ДонНУ -2011

УДК 81’244:81’25(076.5)

Кравченко Г.В.

Збірник вправ і текстів з української мови. – Донецьк: ДонНУ, 2011. – 31с.

Збірник містить комплекс вправ, завдань і текстів з курсу української мови. Обсяг і зміст навчального матеріалу визначаються специфікою викладання курсу.

ТЕМА №1

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК МОВА НАУКОВО-

ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

СТИЛЬОВА ХАРАКТЕРИСТИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

НАУКОВИЙ ТА ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ

Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. Основні ознаки:

q Ясність і предметність тлумачень;

q Логічна послідовність і доказовість викладу;

q Загальність понять і явищ;

q Об’єктивний аналіз;

q Точність і лаконічність висловлювань;

q Аргументація та переконливість тверджень;

q Докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризується:

– наявністю наукової термінології;

– використанням схем, таблиць, графіків, карт та ін.;

– залученням цитат і посилань на першоджерела;

– наявністю наукової фразеології, та термінологічних словосполучень;

– монологічним характером текстів;

– переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів;

– окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища.

Науковий стиль у наслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підтипів:

1) власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова та дипломна роботи, тези), який у свою чергу поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарний тексти.

2) науково-популярний застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів.

3) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

4) Лексичний аспект. Використовувані слова повинні відповідати нормам української літературної мови; відповідати ознакам стилю (лише книжні і нейтральні; їх вибір повинен бути вмотивований доцільний, напр.., компонент, еволюція, сумісництво, функціонування. Частими є слова з незначним відтінком книжності – це дієслово з суфіксом -ува-, -юва- (дотримувати), від дієслівних іменників на -ння-, -ття- (відкриття). Для наукової мови не характерна синонімія. Із іншомовних використовуються такі, що дістали міжнародне визнання або не мають еквівалента в нашій мові. Крім загальновживаної лексики наукового стилю існують терміни.

5) Термін – це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття на його місце в системі інших понять виражається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов’язаних єдиною спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується її законом. У розвинених мовах близько 90 % нової лексики становлять науково-технічні терміни. Термiн повинен бути однозначним у межах однієї термінологічної системи, оскiльки полiсемiя в цiй сферi призводить до плутанини. Багатозначнi одиницi в рiзних термiнологiчних системах треба вважати омонiмами.

6) З мовного погляду з-поміж термінів виділяють однослівні (атом, кисень, корінь) і т.д., терміни-словосполучення (заяча губа, важкі метали). У складі української термінологічної лексики є компоненти, утворені на питомому ґрунті: клітина, водень, множник і т.ін. Термін повинен бути однозначним у межах однієї термінологічної системи. Нерідко до терміна іншомовного походження виникає синонім, створений на рідному ґрунті: алфавіт-азбука-абетка. Іноді синоніми можуть бути поясненням. Так, епiфiз- шишкоподiбна залоза. У складi української термінологічної лексики є компоненти, утворенi на питомому ґрунті (нерiдко як кальки чужих слiв): клiтина, водень, множник, добуток, присудок, займенник. Велика кiлькiсть українських термiнiв-слова iншомовного походження: натуралiзм, морфема, циркумфлекс.

Бібліографія – це список літератури з певного питання. У підручниках, навчальних посібниках автори, як правило, рекомендують, що слід прочитати.

Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінках книги, вона зветься описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика книги.

Відомості про використану в тексті літературу наводяться найчастіше у підрядкових примітках (виносках із цифровим позначенням) або в дужках після слів, до яких стосуються. Часом автори після цитати в тексті ставлять в дужках цифрові позначки, а в кінці книжки (реферату, статті) вміщують список літератури, на яку було зроблено посилання. При цьому перша цифра в дужках означає порядковий номер книги у списку, а друга – сторінку, з якої взято цитату. Обов’язковою вимогою є послідовне дотримання обраного способу оформлення.

У ділових паперах найчастіше використовують підрядкові посторінкові виноски.

Принцип розміщення назв книжок у списках може бути неоднаковим: алфавітним, тематичним, хронологічним. Якщо автор обирає тематичний принцип, то всередині тематичних рубрик він повинен дотримуватись або алфавітного, або хронологічного принципу. Усі відступи від цих правил мають бути обґрунтовані.

Порядок подання відомостей про книжку в бібліографії:

а) автор (прізвище, потім ініціали); б) назва (заголовок, підзаголовок);

Прізвище автора й назва твору відділяються крапками. Назва твору в лапки не береться. Підзаголовок від заголовка відділяється двокрапкою, рідше крапкою.

в) вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання);

Вихідні дані відділяються від інших відомостей за допомогою тире. Місце видання вказують повністю (Загальноприйнятими є скорочення К. (Київ), М. (Москва), СПб (Санкт-Петербург), Л. (Ленінград)). Потім ставиться двокрапка і без лапок пишеться назва видавництва, через кому позначається й рік видання.

г) в разі потреби зазначається ще й кількість сторінок. (205 с.)

Якщо це підрядкова примітка, яка стосується вжитої в тексті цитати, то в кінці її обов’язково вказується сторінка, з якої взято наведені слова (С. 108 – 109). Зверніть увагу на загальноприйняті скорочення.

Поиск по сайту: